Чорне море потопає в смітті

0

Сьогодні світ відзначає Міжнародний день Чорного моря, однією з найнагальніших та найболючіших проблем у якому є накопичення сміття та пластику.

Цей день був запроваджений 31 жовтня 1996 року урядовими організаціями країн Чорноморського басейну задля його відновлення та захисту.

Та чи вдається це?

1,2 мільярди пластикових пляшок на рік виробляють глобальні компанії в Україні.

ПЕТ-пляшок, які щороку тільки в Україні продукують найбільші міжнародні виробники,  вистачить, аби 1,5 рази покрити поверхню озера Світязь, а це 27,5 км².

Результати Спільних Чорноморських досліджень проекту ЄС/ПРООН «Посилення екологічного моніторингу Чорного моря: обрані заходи» свідчать, що кількість сміття, яке потрапляє в Чорне море, майже вдвічі перевищує аналогічні показники для Середземного моря (90.5 до 50 одиниць сміття/км2. Водночас концентрації деяких речовин-забрудників перевищують безпечні норми.

83% морського сміття, яке забруднює і знищує Чорне море, становить пластик, а саме PET-пляшки, обгортки від солодощів і пластикові пакети. Частина з них потрапляє туди з берега моря чи суден, а частину несуть великі річки (від 6 до 50 одиниць сміття на годину).

На шельфі й на глибині понад 2000 м у Чорному морі знайшли мікропластик.

Проблема з утилізацією та переробкою ПЕТ-пляшок є дуже серйозною.  Більшість із них потрапляє у наші води, ліси та землю, а не у смітник, звідки їх могли б забрати й відправити на переробку. В Україні  всього-на-всього близько 20 профільних заводів, які, до того ж, працюють не з усіма видами пластику. Тільки 17% від загального обсягу ПЕТ-відходів потрапляють на переробку. При цьому треба пам’ятати, що пластиковий предмет лише раз може бути перероблено й використано для виготовлення того самого виду продукції.

До чого призводить така тотальна присутність пластику? Як засвідчили нещодавно проведені дослідження, через забруднення кожен із нас у середньому споживає 5 г пластику на тиждень (це еквівалент банківської картки).

Якщо взяти до уваги той факт, що на виготовлення однієї літрової пляшки потрібно 250 мл нафти і 3 л води (дані враховують увесь цикл виробництва – від видобутку нафти до отримання готового продукту), та помножити на кількість пластикових пляшок на планеті, отримаємо вражаючі цифри затрат затребуваного вуглеводню та безцінної води.

І хоча чинне національне та міжнародне екологічне законодавство діє, воно ще не стало безумовнимй усвідомленим для виконання усіма сторонами – виробниками, локальною владою, громадянами.

Ситуація наразі така, що компроміси у питанні захисту довкілля й Чорного моря (разом з річками басейну), є неприпустимими. Так само, як ліси є легенями планети, так і водний простір є джерелом життя, і відповідальність за його збереження зобов’язаний нести кожен.

Пляшка, пластикова упаковка чи пакет, які не потрапляють у переробку, формують велетенський шар токсичного, небезпечного для людини і природи сміття, час розкладання якого навіть поки не визначено – занадто мало часу минуло від моменту появи першої ПЕТ-упаковки.

Чи маємо ми право на експерименти – і з собою, і з наступними поколіннями, аби з’ясувати цикл та наслідки «життя» пластику у довкіллі? Вочевидь, ні. Бо поки хтось експериментує, товстий шар сміття вкриває Чорне море і знищує його унікальну екосистему.

Світ малий. Усе, що в ньому відбувається, спричиняє вплив на кожного із нас і на майбутнє.  Подумаймо про це сьогодні, сортуючи сміття та наводячи лад на своїй території.

За матеріалом Укрінформ