Олег Носик: «Треба жити 200 років, щоб утілити всі задуми»

0
OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Вчений агроном, керівник відділу технічного розвитку компанії «Адама Україна», поліглот, садівник-мрійник.

Народився на Харківщині в Чугуївському районі. Дитинство пройшло в мальовничому селищі Старий Салтів, розташованому на березі водосховища. З однолітками любив ловити рибу, раків. Неподалік був ліс, тож збирання грибів було і приємним відпочинком, звісно, якщо дикого кабана не зустрінеш, і заготівлею на зиму смажених опеньків, які мама вміла готувати неперевершено.

У виборі ВУЗу на першому місці була професія будівельника. Будівництво мені подобалось завжди – батьки будували будинок, потім і сам повинен був забезпечити дах уже своїм дітям. Але життя склалось зовсім по-іншому. За два місяці до отримання атестату зрілості прийшов у гості мій товариш, який уже вчився в сільськогосподарському інституті на факультеті захисту рослин. Він настільки цікаво розповів про свою майбутню професію – тут вчать усе про рослини, комах, бур’яни, про гриби, якими методами рослини лікувати, – що я передумав. Вступив до Харківського с.-г. інституту на факультет захисту рослин, і в 1983 році отримав диплом вченого агронома з захисту рослин.

Перші гроші заробив на збиранні тракторів на ХТЗ. Працював ночами й ледве перелаштувався, щоб не дрімати на заняттях. Гроші (цілих 250 крб!) подарував сестрі на весілля.

Олег Носик: «Треба жити 200 років, щоб утілити всі задуми»Свій трудовий шлях розпочав після повернення з армії – працював головним агрономом на сортонасіннєвому заводі Олександрівського району Донецької обл. У той час будували міжгосподарчі заводи для очищення і протруювання насіння. Ідея загалом була непоганою, але обладнання для цих підприємств випускали в основному на підприємствах, де працювали люди, які були позбавлені волі, тому якість цих машин бажала кращого. Кілька годин ми таки чистили насіння, а потім ці машини зупинялись – щось десь відлітало і потрібно було їх розбирати, зварювати. Тому в період масового очищення насіння ячменю та озимої пшениці, довелось майже жити на підприємстві. Це продовжувалось доти, доки на наш завод не привезли машини німецької фірми «Петкус», які працювали практично без поломок місяцями, що дуже дивувало наших операторів та слюсарів.

Через два роки мені запропонували посаду начальника Олександрівської районної станції захисту рослин. Дев’ять років свого життя я віддав цій цікавій і відповідальній роботі.

Наприкінці 90-х товариш розповів про конкурс на посаду агронома – супервайзера із вирощування соняшнику американської компанії «Каргілл». Через два сезони я вже відповідав за регіон із підпорядкуванням декількох агрономів, але після піврічного стажування в Аргентині.

Аргентина. Першим завданням було – вивчити іспанську. Це був цікавий і нелегкий, і водночас незабутній період мого життя. Я вивчав технології вирощування соняшнику та кукурудзи, які на той час там були набагато інновативнішими, ніж в Україні.

Після першого візиту в поле і спілкування з місцевими польовими агрономами було відчуття повної безпорадності – тобі щось намагаються сказати, а ти не розумієш й слова. До Аргентини я приїхав зі знанням десятка слів. Тому моє прохання до керівництва було таким: «Дайте час на штурм мови». Я її вчив днями та вечорами. І десь через місяць у готелі, де я жив, зрозуміли моє перше речення іспанською.

Олег Носик: «Треба жити 200 років, щоб утілити всі задуми»

На вихідних можна було подорожувати країною. Одного разу я потрапив до провінції Кордоба, де живуть вихідці з Німеччини, яким після Другої світової війни президент Перон дав землі. З кам’янистої голої місцевості за ці роки німці зробили райський куточок.

За пів року перебування в цій країні багато речей мене дивувало, зокрема, я ніколи не зустрічав людей напідпитку. Аргентинці можуть до ранку гомоніти за однією пляшкою вина з льодом, а вранці всі як один на роботу. Місцеві фермери дуже гостинні й працьовиті.

Вісім місяців я не дивився телевізор, не читав нічого, крім англійських слів. У 2005 році після місяця роботи у відділі розвитку продуктів компанії «Байєр» мене попередили, що восени в мене буде стажування в Південній Африці. Аргентина мене дечому навчила, тому англійську почав вчити завчасно. Тож коли в листопаді 2005 року «десантувавсь» у Преторії, то це вже був не той Олег, якого колись привезли в Аргентину. В програмі навчання були методики проведення польових досліджень, занесення інформації до глобальної бази даних, аналіз результатів досліджень. За майже місяць перебування був на сході й у центрі країни на науково-дослідних станціях компанії. Жив удома у колег. Про відносини чорношкірих і білих можна багато розповідати. Я знаходив спільну мову зі всіма, хоча це дуже різні люди за ментальністю. В країні був дуже високий рівень злочинності. Приватні будинки, школи, ферми обов’язково мали охоронні системи.

Білі південноафриканці дуже люблять свої садиби, клімат країни дає змогу вирощувати такі рослини, які цвітуть місяцями та прикрашають прибудинкові території. На прохання дружини я накупив насіння квітів. Потім з’ясувалося, що ПАР є країною походження багатьох декоративних рослин Європи. Тут безліч заповідників і парків. Найбільше запам’ятався парк левів.

Польові дослідження стали моїм життям. Прийшов до компанії «Адама» менеджером із технічного розвитку продуктів. Приєднався до команди, в якій працював у БАСФ. Наразі курую роботу всього відділу по Україні. Ви не уявляєте, як цікаво спостерігати за дослідженнями щодо дії наших та конкурентних продуктів у різних агрокліматичних зонах, на різних культурах, із різними нормами застосування. І приємно усвідомлювати, що у рекомендаціях клієнтам щодо використання цих продуктів є й твоя участь.

Сім’я для мене понад усе! З кожним кар’єрним щаблем радів, що зможу щось дати своїм донькам – освіту, підтримку.

З дитинства дуже люблю фрукти. Був у нас невеликий садочок, але обмеженість площі в тісному селищі не давала можливості посадити ту кількість плодових рослин, які б хотілось мати. Згодом я втілив мрію у життя – маю на дачі гарний садок. Експериментую із сортами кісточкових. Запрошую восени на груші – отакенні!

Олег Носик: «Треба жити 200 років, щоб утілити всі задуми»

Частину заболоченого лугу, на якому ріс тільки очерет, ми з дружиною осушили, зробили тераси і його засадили карликовими деревами, бо в них неглибока коренева система, яку не дістануть високі ґрунтові води. Завдяки очищенню природних джерел утворилась водойма, з неї п’ють воду дикі фазани, ластівки, прилітають дикі качки.

У подальшому ми з дружиною приватизували цю ділянку. Кругом по периметру посадили верби, берези, на другому боці терас плануємо висадити саджанці яблунь уже зі свого розсадника. Сьогодні це територія, на яку приходять люди, щоб помилуватись красою, а ще кілька років там був очерет і сміття. Втім, це тільки початок задуму.

Один із моїх гостей сказав: «Тобі треба жити 200 років, щоб втілити всі задуми». Людина не може жити вічно, але хочеться після себе залишити позитивний слід. Якщо все вдасться, то це буде Софіївський парк у мініатюрі.