Іон Морару (Ion Moraru), American Dairy Technology (Україна)
Диктіокаульоз (Dictyocaulosis) – це надзвичайно поширений нематодоз у телят, зумовлений паразитуванням гельмінтів Dictyocaulus viviparus із локалізацією статевозрілих форм у трахеї та бронхах, а личинок в органах і тканинах на шляху їхньої міграції (лімфатичні судини кишківника, мезентеріальні лімфатичні вузли, кровоносні судини, серце, легені), та характеризується різноманітними респіраторними проявами, схожими на неспецифічну бронхопневмонію, розладами дихання, кашлем, відставанням у розвитку й раптовим зниженням резистентності організму.
Збудник
Хворобу викликає ниткоподібна нематода Dictyocaulus viviparus, світлого (білого, білувато-жовтуватого, молочного) кольору, розміром 1,7 – 7,3 см (♂ 1,7 – 4,3 см, ♀ від 2,3 до 7,3 см). Диктіокаулюс є геогельмінтом, самки відкладають дозрілі яйця в бронхах і трахеї, які під час кашлю (відкашлювання) потрапляють у ротову порожнину хазяїна разом із мокротинням та заковтуються. В кишківнику з яєць вилуплюються личинки І стадії розвитку та разом із фекаліями виділяються назовні. За сприятливих умов (температура 25 – 30°С, помірна вологість й достатнє забезпечення киснем) протягом 3 – 5 днів личинки двічі линяють і трансформуються на вже інвазійних личинок ІІІ стадії. Інвазійні личинки витримують висушування до 30 днів та заморожування до 15 днів, а високі температури знешкоджують їх миттєво.
Дефінітивний хазяїн (велика рогата худоба) заражається під час заковтування з кормом чи водою інвазійних личинок, які з кров’ю та лімфою заносяться в легені, з капілярів проникають в альвеоли, бронхи і трахею, де вже впродовж 20 – 40 днів досягають статевозрілої стадії розвитку. Гельмінт паразитує до 6 місяців у вгодованої худоби та до півтора року в організмі виснажених тварин зі слабким імунітетом.
Цікавий факт, що інвазійні личинки диктіокаулюсів здатні до вертикальної міграції стеблом трави за наявності капілярного шару вологи. Особливо багато личинок виявляють після дощу або роси.
Епізоотологічні дані
Диктіокаульоз в Україні поширений повсюдно, особливо в Лісостеповій та в зоні Полісся і в Західній Україні. Сильні спалахи хвороби діагностують після дощового вологого літа. Найбільший ризик має худоба, яка випасається. Основним джерелом інвазії є хвора на диктіокаульоз доросла худоба та паразитоносії. Захворювання носить переважно сезонний характер.
Найчастіше і з більш ускладненим перебігом на диктіокаульоз хворіють телята поточного року народження, рідше – телята старшого віку. Перші клінічні ознаки паразитування диктіокаулюсів спостерігають у телят на початку літа за максимумом проявів уже в кінці літа (можливо і на початку вересня), а за пізньоосіннього зараження симптоми захворювання найчастіше проявляються вже навесні, з початку березня по середину квітня.
Патогенез
Під час міграції личинок організмом вони травмують тканини, сприяють проникненню патогенної та умовно патогенної мікрофлори з кишківника і бронхів, викликаючи сенсибілізацію організму, всмоктуванню токсинів, розвитку запальних процесів, які супроводжуються зниженням резистентності й ускладненнями диктіокаульозу респіраторною патологією: трахеїтами, бронхітами, бронхопневмоніями та пневмоніями, існує навіть термін – диктіокаульозна бронхопневмонія (Іон Морару, 2019).
Найнебезпечніша ситуація у патогенезі диктіокаульозу – коли мігруюча личинка травмує легеневі капіляри та викликає множинні крововиливи (капілярну кровотечу), потім вона фіксується в просвіті бронхів, росте, перетворюється в дорослих гельмінтів, викликає запальні процеси, утворює клубки, закупорює бронхи й цим викликає ателектази і емфізему. Статевозрілі диктіокаулюси є причиною пошкодження епітелію трахеї та бронхів.
Симптоми
Клінічні ознаки спостерігають переважно у телят до 8-місячного віку (доросла худоба хворіє безсимптомно і є диктіокаулоносіями). За 1 – 2 місяці після зараження у телят спостерігають поступову втрату маси тіла, загальне пригнічення, сухий болісний кашель, який посилюється особливо після перегонів та в нічний час, утруднене, прискорене дихання й порушення функції з боку харчо-травного тракту. Як правило, у телят підвищується температура тіла до 40,0 – 41,5°С, відмічають діарею, зниження або відсутність апетиту, серозно-слизові, пізніше слизово-гнійні виділення з носа, за аускультації легень виявляють вологі та сухі хрипи, а під час перкусії – ділянки притуплення. Слизові оболонки в огляді анемічні. За сильної інвазії з’являються набряки в ділянці підщелепового простору, підгрудка і на кінцівках
Диктіокаульоз часто має затяжний характер та хронічний перебіг, іноді тварини без правильного лікування гинуть.
Патологоанатомічні зміни
На розтині трупи телят виснажені, слизові оболонки ціанотичні, м’язи бліді. За огляду легень відмічають їхнє збільшення в об’ємі, тістоподібну консистенцію, з вогнищами гепатизації (мармуровість легень), катаральної пневмонії, ателектазу та емфіземи. В бронхах, середніх і каудальних долях легень (іноді в трахеї) виявляють спінену рідину й велику кількість гельмінтів. Бронхіоли та середні бронхи заповнені нематодами і утвореними ними слизисто-гнійними кірками. Під час огляду серцевого м’язу відмічають пухку консистенцію, а на ендокарді – крапкові крововиливи.
Діагноз
Для встановлення діагнозу беруть до уваги клінічні ознаки, епізоотологічні дані, результати розтину та патоморфологічних досліджень, але вирішальними є копрологічні (гельмінтоларвоскопічні) дослідження на виявлення личинок диктіокаулюсів за методами Бермана-Орлова, Ветцеля-Орлова, модифікованим методом Бермана за Щербовичем, експрес-методом діагностики диктіокаульозу великої рогатої худоби за Котельниковим-Хреновим.
Проби фекалій відбирають безпосередньо з прямої кишки, як виняток – з підлоги (відразу після дефекації) та досліджують копроскопічний матеріал із дотриманням строків і температурних режимів, щоб запобігти розвитку в ньому личинок стронгілят шлункового тракту.
Лікування
На сучасному етапі розвитку фармацевтичної промисловості терапія диктіокаульозу дуже проста, з цією метою призначають ін’єкції антигельмінтиків широкого спектра дії, як-от: івермектин, левамізол, дорамектин, епріномектин або оральні засоби: альбендазол, фенбендазол, тетрамізол, мебендазол. Існує також безліч комбінацій цих та інших препаратів, які можна з достатньою ефективністю застосовувати для лікування нематодозів у телят та дорослої ВРХ.
Профілактика
З профілактичною метою необхідно взяти за правило, що вся худоба, яка перебуває на підприємстві (фермі) двічі на рік (навесні та восени) підлягає обробці проти екто- й ендопаразитів антипаразитарним препаратом широкого спектра дії. Особливо це стосується господарств, які спеціалізуються на вирощуванні м’ясної худоби, і господарств, де практикують випасання тварин. Телят, народжених у поточному році, потрібно обробити вже восени перед постановкою на зимово-стійлове утримання, а телятам, які народилися в другій половині року, першу дегельмінтизацію проводять уже навесні.
У літній пасовищний період телят слід випасати окремо від дорослої худоби та на пасовищах, де в поточному році не випасали дорослих тварин-паразитоносіїв. Цією порадою не можуть скористатися господарства, які спеціалізуються на м’ясному скотарстві, і де телят випасають разом із коровами, тому профілактичні дегельмінтизаційні обробки та регулярні копрологічні дослідження (кожні 15 – 30 днів) мають надважливе ветеринарне й економічне значення. Необхідно змінювати пасовища (ділянки на пасовищі) що 5 – 6 днів із повторним використанням їх не раніше ніж за 2 – 3 місяці. Велике значення в профілактиці гельмінтозів ВРХ має окультурення пасовищ.
Слід суворо дотримуватися правил проведення профілактичного карантину, як під час продажу тварин, так і їх придбання або новоприбулих – проводять копрологічні гельмінтоларвоскопічні дослідження та профілактичну дегельмінтизацію, й тільки після цих заходів і негативних результатів худобу переміщують або вводять до основного поголів’я.
