Записала Ірина Корчагіна, Agroexpert (Україна)
Провідний технолог молочного виробництва. Надбавши досвіду в сфері управління проектами у великих виробничих та дистриб’юційних компаніях, прийшов у сільське господарство, щоб займатись живою справою, та несподівано для себе захопився молочним тваринництвом.
Дитиною часто бував на заводі Антонова. Під час літніх канікул приходив у саме серце Київського авіаційного заводу – в конструкторське бюро, яке створив та очолював на той час головний конструктор – Олег Костянтинович Антонов. Мама працювала все трудове життя під його керівництвом. Її розповіді про цю дивовижну людину, його інтелігентність, чуйність та уважне ставлення до всіх, хто його оточував, щире бажання підтримати, допомогти кожному, хто до нього звертався, його любов до авіації – впливало на формування моєї особистості. Тоді я мріяв стати військовим льотчиком.
Любов до праці та тварин мені прищепили батьки. Батько виріс у селі в багатодітній родині, рано втратив свого отця, змалку звик працювати. Він підлітком під час війни на рівні з дорослими важко працював у колгоспі. Після служби в армії тато трудився близько сорока років на верстатобудівному заводі у Києві, але передав мені свою любов до коней та корів, велику повагу до хліба на столі та до сільської праці зокрема. Cвоїм прикладом він навчив мене, що наполеглива праця є підґрунтям щасливого життя. В студентські роки я працював на батьківському верстаті в другу зміну після занять. Тепер, згадуючи батька, намагаюся передати працелюбність своїм дітям.
На життєвому шляху, дякуючи Богові, зустрічав дивовижних людей у найнеобхіднішій час. Під час підготовки до вступу в інститут, одного з найскладніших факультетів Київського політехнічного інституту, навчався на курсах у блискучого вчителя з фізики та математики. В інституті також поталанило вчитися в таких же сильних та доброзичливих викладачів. Мені щастило з моїми вчителями в школі, тренерами в спорті, командирами під час служби в армії, друзями, працедавцями – вони справжні особистості, в яких є чому вчитися, є за що поважати.
Абсолютними фахівцями вважаю людей, що досягли найвищих показників у своїй роботі. В США працює багато таких серед фермерів, молочних менеджерів на великих фермах, проектувальників ферм, ветеринарних лікарів, визнаних вчених-практиків. Ці люди безмірно віддані своїй справі. Під час спілкування з ними помітив, що багато походять із родин, які пов’язані з тваринництвом у четвертому, навіть сьомому, поколінні. Я також люблю справу, якою займаюсь, і це нас певною мірою об’єднує. Моє намагання досягти найкращих результатів, які можливі в цій сфері, робить працю цікавою, стимулює до поглиблення практичних навичок та знань.
Про молочну галузь
Вірю в те, що тваринницька галузь в Україні має великий потенціал. Яскравим прикладом є ті ферми, що вже декілька років поспіль демонструють високі виробничі та фінансові результати – на рівні провідних країн із молочного виробництва. Знаю на практиці, що за бажання, ці результати можливо досягти на будь-якій фермі. А це означає, що рівень виробництва молока в нашій країні буде безупинно зростати, стаючи дедалі більше конкурентоспроможним, технологічним та економічно ефективним.
Деякі спрощення у виробничих процесах економічно невиправдані. Наприклад, відмова від використання якісних консервантів під час заготівлі силосу та сінажу призводить до значних втрат поживності корму. Не вважаю за доцільне відмовлятися від щеплень телят якісними дієвими вакцинами, або «економити», використовуючи для запліднення стада спермопродуцію низької якості, бо «вона дешевша». Заходи щодо зниження собівартості продукції слід ретельно прораховувати та брати до уваги всі ймовірні наслідки.
Треба робити те, у що ти віриш. Якось запитав у поважного колеги із США його думку щодо випоювання телят до двох місяців замінником замість натурального молока. Я почув мудру відповідь, надбану ним завдяки великому досвіду. Враховуючи, що обидва підходи мають право на життя, він порадив робити тільки те, в ефективність чого віриш, перевіряючи все за кінцевим результатом.
Йти на декілька кроків попереду. Мене цікавить напрям розвитку молочного тваринництва в Україні та світі в найближчі років 30–40 років. Важливо чітко відчувати зміни, що відбуваються в нашому досить динамічному світі, й намагатися бути на декілька кроків попереду. Будь-які управлінські та технологічні рішення мають підкорятися економічним законам у коротко- і довгостроковій перспективі, враховуючи світові тенденції та стратегію розвитку підприємства.
Ще однією запорукою успішного розвитку молочного ринку України вважаю дієву співпрацю виробників молока й переробників – треба, щоб усі гравці ринку усвідомлювали, що ми пливемо в одному човні. Ми, виробники, можемо вимагати пристойну ціну за нашу продукцію тільки за умови її надвисокої якості, а переробник при цьому повинен, отримавши додатковий прибуток від переробки високоякісного молока, розділити його із виробником, тим самим підтримуючи його конкурентоспроможність. Найбільшу перспективу має вертикально інтегрований молочний бізнес.
Персоналу важливо мати дуже чітке розуміння заради чого вони працюють. Для успішної роботи ферми, в першу чергу, треба мати злагоджену команду професіоналів, які віддані своїй справі, чітко розуміють, що саме вони роблять і якого результату слід досягти на певному етапі розвитку підприємства. Сенс своєї роботи повинен розуміти навіть простий скотар. Можна просто вимагати виконання роботи, а можна ще при цьому довести доцільність конкретних виробничих процесів. Я намагаюся приймати рішення за участі своєї команди профільних фахівців, щоб це було колегіальне, всім зрозуміле і максимально ефективне рішення. Під час обговорення стратегічних питань або складних ситуацій, що час від часу виникають на великій фермі за досить високої продуктивності корів, дуже важливо вислухати думку кожного члена команди та, за потреби, профільного фахівця дуже високого рівня. Тоді прийняте рішення буде найефективнішим.
В основі всього має бути сенс. Кожен крок у житті має бути усвідомленим: до якого результату я прагну, як його найкраще досягти. Життя не можна проживати за інерцією, за якимось шаблоном або звичкою. Готовність побачити ситуацію з різних кутів, вміння вирішувати дедалі складніші завдання – це постійна інтелектуальна справа кожного управлінця. Стереотипи, це те, що я намагаюсь позбутися. На одній із моїх перших нарад у ролі керуючого агропроектом, один із партнерів інвестора запитав мене: «А задля чого працює ваша ферма?». Я почав перераховувати: «Робочі місця, молоко, м’ясо, телята та гній». Він одразу перепитав: «Я так зрозумів, що ферма працює для гною?!» (насправді там було інше слово ;)). Це запитання вивело мене на основне розуміння сенсу. Для чого? Існує виробництво молока задля виробництва гною, виробництво молока заради молока і виробництво молока для отримання прибутку. Причому потрібно, щоб цей прибуток був вищий, ніж від більшості товарних культур.
Необхідно постійно критично оцінювати поточний стан виробництва. В нас для цього використовують цілу низку цільових показників, які звіряють із найкращими показниками в молочній галузі. Динамічні процеси, що відбуваються на глобальних і місцевих молочних ринках, потребують постійного пошуку шляхів для зниження собівартості продукції, збільшення прибутковості ферми.
Для проектування складних об’єктів та вирішення завдань високого рівня слід залучати кращих. Враховуючи 17-річний досвід успішної реалізації проектів у сільському господарстві, можу сказати, що більшу частину проектувань можна робити разом зі своєю командою. Але під час вирішення дуже специфічних завдань, або завдань високої складності, я вважаю, що варто залучати для експертної оцінки наших проектних міркувань фахівців найвищої кваліфікації, щоб результат був не на 10–11 балів, а на 12 (за 12-бальною системою). Лише в такому разі – мета досягнута.
Про роботу з персоналом
Сьогодні є багато висококваліфікованого досвідченого персоналу, але його все ще не вистачає. Нині доступна практично вся необхідна для успішної роботи інформація. Молоде покоління, яке наполегливо працює, швидко вчиться всьому новому та прогресивному. Це розумна, гідна молодь, із чудовими результатами роботи.
У США вибудована спеціальна система підготовки кадрів для роботи на фермах. За нею вони проходять навчання та тестування, отримують сертифікати, що дає їм право виконувати певні технологічні операції. Порушення технології призводить до втрати сертифіката, що автоматично означає втрату роботи порушником, зниження рівня оплати для решти робітників. У нас обов’язковим є проходження періоду навчання, підвищення кваліфікації, а от із сертифікацією – складніше. Але все одно ми рано чи пізно прийдемо до цього.
Про управління
Принципи управління єдині у будь-якому бізнесі. Найголовніше – це вибудувати саморегульовану систему, де якісно налагоджені вертикальні зв’язки з засновниками, топ-менеджментом та горизонтальні – з іншими профільними підрозділами: інженерною, агрономічною, фінансовою службами. До вирішення виробничих проблем варто підходити як до вирішення математичних задач: вивчаєш умову, шукаєш усі варіанти рішень, а потім обираєш найкраще. У нас працює постійна робоча група профільних спеціалістів, які обговорюють, вирішують поточні завдання.
Бачення того, що ти робиш має бути глобальним. Не можна працювати чи жити одним днем, або обмежувати бачення перспектив розвитку п’ятьма роками. Немає значення, скільки кому доведеться працювати на цьому підприємстві, важливо, щоб вибудувана система була ефективна, конкурентоспроможна в найближчій та довгостроковій перспективі.
Початковий скепсис місцевих людей до мене, як до стороннього, зникає швидко. Тому що у відносинах із підлеглими намагаюся піклуватися про них. Перші ж заходи, які ми почали впроваджувати, дали швидкий позитивний результат. Далі вже йде робота на взаємній довірі. Для місцевих жителів важливо, що те, що вони будують, вони могли й надалі використовувати. Адже вони тут народилися, виросли й житимуть тут тривалий період свого життя. Моє завдання – допомагати їм будувати потужне підприємство, яке б забезпечувало їх роботою довготривалий період. Тому всі виробничі завдання вирішуємо разом. Важливо, що і команда ферми, і керівництво холдингу максимально залучають мене до всіх процесів, що стосуються виробництва молока – від добору гібридів кукурудзи на силос до розробки бачення стратегії розвитку проекту.
Я прихильник системних рішень. Усі дії мають: вкладатися в чітке розуміння кінцевої мети проекту, бути чітко розраховані й сплановані. Спонтанність під час прийняття рішень – абсолютно неприпустима. Швидка реакція у певних ситуаціях – необхідна, але краще передбачати їх виникнення. Наприклад, пошкоджене колесо на кормозмішувачі слід швидко замінити на запасне, а не везти його для ремонту в райцентр, що спричинить порушення графіку годівлі. Або встановлення електрогенератора на фермі, що запускається за потреби в автоматичному режимі сам, аби не змінювати графік доїння.
Якщо чогось не знаю, не соромлюся дізнаватися. Я можу звернутися навіть до молодших колег, якщо саме у цьому питанні вони мають більше досвіду, ніж я. Як керівник проекту я не зобов’язаний досконало все знати. Але повинен мати глибоке розуміння всіх процесів, пов’язаних із виробництвом молока, мати максимальну кількість практичних навиків – від отримання основних кормів високої якості до розуміння різних підходів у процесах відтворення стада, лікуванні тварин, сучасних зоотехнічних норм утримання тварин тощо.
Досягнення на різних проектах за майже два десятки років роботи в сільському господарстві – це не лише моя заслуга. Я кажу чесно та відверто, що без створення сильної команди, умов для її розвитку, величезної спільної праці суттєвих результатів досягти одному неможливо. Моя команда на роботі – це однодумці, з якими ми разом робимо спільну справу. Моя команда вдома – це моя родина.
Для досягнення мети слід ставити максимально реалістичні цілі на коротких етапах. Маючи надій 10 літрів на корову, замахуватися на 35 літрів одразу не варто. Процеси та співробітників треба крок за кроком підводити до досягнення певної мети. Досягаючи одного показника, варто рухатися до наступного. Інколи важливо не тільки досягти високого рівня, а утримати його в довгостроковому періоді для того, щоб знову йти далі.
Про особисте
З роками розумію, що треба родині приділяти більше часу. Перші роки під час роботи на своєму першому сільськогосподарському проекті на Вінниччині в СТОВ «Писарівка», який я очолював 12 років, для старшого сина я був татом вихідного дня – дома з’являвся тільки в неділю. В подальшому – суботу та неділю. Дружина якось мені сказала, що жодна інша робота так не надихала мене, тому з розумінням ставилася до моїх безкінечних поїздок за 480 км на роботу. Вона бачила з яким запалом я віддаюся роботі, скільки хвилююся, ночей не сплю, якщо щось не виходить. Сьогодні я дуже ціную можливість бути трохи більше зі своєю родиною, діточками.
Не хочу дітям нав’язувати якісь свої рішення. Іноді це дуже важко. Як батько, я максимально вимогливий до дітей. На мою думку, найважливіша спеціальність у житті – бути людиною в будь-якій ситуації, завжди і в усьому. І зовсім неважливо, яку ти маєш освіту, ким працюєш, який маєш соціальний статус. Просто будь людиною, проявляй себе, наскільки ти можеш, підтримуй та допомагай іншим долати свій життєвий шлях.
Моя родина – це мій найважливіший проект. Для мене важливо, щоб діти могли йти своїм шляхом, проживали своє життя так, як будуть вважати за необхідне, та виросли достойними людьми.
Мене називають невгамовним. Завжди маю рухатися вперед. Інший би заспокоївся і почивав на лаврах. У нашій справі відчуття перебування в «лавровому вінку» дуже шкідливе. Лаври доречні в супі та інших стравах.
Корисно пам’ятати про те, куди ми йдемо. Свій шлях слід пройти дуже пристойно. Життєвий вибір я вважаю гідним тоді, коли людина проживає життя на «повну», в хорошому сенсі, й отримує від того, чим вона займається, справжнє задоволення.
Андрій Попов
50 років. Провідний технолог молочного виробництва ТОВ «Рожнівка Агро» «Українського аграрного холдингу»
Народився в Києві у родині робітників у Святошинському районі в мікрорайоні, який місцеві називали «Станкозавод» (там розташовувався завод верстатних автоматів ім. Горького). Тато Авксентій Олексійович родом із Росії, після служби в армії переїхав до Києва. Все життя працював на заводі, був висококваліфікованим працівником. Мама Тамара Іллівна працювала старшим техніком на заводі в Олега Антонова та була деякий час його особистим секретарем. Очолювала відділ із підготовки найважливішої документації в конструкторському бюро.
Із дванадцяти років Андрій професійно займався дзюдо і рукопашним боєм. У 1986–1988 рр. служив у будівельних військах у Одеській області. Бокси військової частини, яку тоді будував, використовують досі. Пан Андрій вивчився у Київському політехнічному інституті на інженера електронної техніки за спеціальністю «Промислова електроніка». Випуск припав на розпад Радянського Союзу, здобутий фах виявився незатребуваним. За спеціальністю не працював. Був заступником директора у видавництві київської газети; керував деревообробним виробництвом, довгий період працював на керівних посадах у великих виробничих та дистриб’юційних компаніях. Із 2001 по 2013 рік – керівником проекту в Писарівці на Вінниччині, за 500 км від Києва. З 2008 р. паралельно очолив проект з розвитку молочної ферми в «Рожнівці Агро», куди перейшов повністю в 2013 році на посаду провідного технолога молочного виробництва. Відвідував фермерські господарства з виробництва молока у США, Німеччині, Ізраїлі.
Має старшого на 10 років брата Сергія.
З дружиною Тетяною в шлюбі 23 роки, познайомились під час роботи у видавництві, вона була там кореспондентом. Виховують двох дітей: 17-річного Івана та 7-річну Анну. Іван навчається у медичному коледжі на зубного техніка. Проживають у Києві.
