Записала Ірина Корчагіна, Agroexpert (Україна)
Фермер, власник СП «Павлинка» на Одещині. Фізик-математик за освітою. Після дев’яти років роботи директором школи подався у сільське господарство.
Мене мали назвати Василем, бо я родився у день цього святого. Але так уже звали мого старшого брата. Тож мені дали ім’я Володимир.
Про становлення
Брат для мене був найліпшим другом із самого дитинства. Хлопчаками гралися в одній «банді». Мій брат пов’язав своє життя з технікою, живе в місті, але мріє про село.
Корені моєї родини походять із Західної України, звідти приїхали батьки внаслідок примусового переселення радянською владою. Тато все життя працював конюхом, у зрілі роки – трактористом. Мама була дояркою, я щодня бачив, яка це тяжка праця.
Я маю прізвище мами – Дакус. Не знаю, що воно означає. Мама з Калуша. Прізвище чи то литовське, чи то грецьке, чи то єврейське.
У школі був схильним до точних наук. Мені легко давалися всі предмети, втім, я не заморочувався на «п’ятірки», достатньо було середнього рівня.
Завжди хотів керувати. Був «заводилою», вмів організувати людей навколо себе, один вчитель навіть називав мене «сірим кардиналом». У школі був комсоргом, в інституті – фізоргом.
Мої найяскравіші спогади про природу, літо, сонце, дощ. У нашому селі було десь 6–8 ставків: практично всі набиралися із мерзлоталої води. На жаль, зараз того вже немає. Я все життя мріяв жити біля води, тож нині викопав собі власний ставок.
У дитинстві хотів бути льотчиком. Поблизу нашого села був льотний гарнізон, сьогодні від нього нічого вже не лишилося. Професія видавалася красивою: форма й літак – усе гарне. Раніше літаки літали щодня, тож ми хлопчаками бігали подивитися, оскільки всередину сідати не дозволяли.
Студентом чотири роки пропрацював у оперному театрі монтувальником сцени. Зарплата була 160 карбованців, а стипендія – 40. На місяць мав двісті карбованців у кишені – багатою людиною був на той час. Джинси «Монтана» коштували тоді 250.
Про життєвий вибір
Вчився на вчителя фізики і математики, але розумів, що це не моє. Казав, повернуся в село, буду головою колгоспу, баню збудую.
Після інституту відразу призначили директором школи, мені тоді було 23 роки. У той рік нас прийшло шість молодих вчителів. За три роки запропонували керувати школою у Павлинці, де я й нині живу.
Мені подобалося працювати директором. Я організував кружок картенгістів. У нашій сільській школі було 5 машин картингу. Навіть дівчата їздили на них.
Багато моїх колишніх учнів сьогодні працюють у мене в сільгосппідприємстві.
Завжди любив спорт, машини, техніку. З дитинства їздив на мотоциклі. Збирав різну техніку: мотоцикла, літака майстрував. Інколи і тепер хочеться попорпатися у машинах, вимаститися в мазуті. Адже сільського господарства без техніки не може бути.
У сільгосппідприємство перейшов через безгрошів’я. Як молодому, сімейному чоловіку мені прикро було залежати від касового віконечка, через яке видавали зарплату. Дружина теж вчителювала, ми ще в інституті побралися.
Зрозумів, що маю щось міняти. Пішов працювати завгоспом, якраз тоді місце звільнилось. Згодом перейшов на бригадира тракторної бригади, хоча ця посада не була на той час вельми привабливою, півтора роки пропрацював.
У 36-річному віці мене обрали головою КСП. Багато хто глузував з мене та не вірив, що колишній вчитель може бути гідним цієї позиції. Втім, більшість знали мене і повірили в мої сили та вміння.
У 2001 році організував власне сільгосппідприємство. Нині обробляємо 2400 га. Тоді були різні форми підприємництва, я перший зробив приватну. Це мені багато в чому допомогло. Зокрема, в прийнятті рішень щодо управління, купівлі майна чи взяття кредиту. За колективної форми такої свободи менше, там навіть один акціонер може блокувати рішення.
Про управління
Пишаюся тим, який достойний трудовий колектив вдалося сформувати і з гідною зарплатою. Якщо 10–15 років тому була проблема з кадрами, то нині черга до мене стоїть на роботу. Нормальні умови праці, сучасна техніка. А як починали, то це був рівень, справді, колгоспу.
Не можу сказати, що я вже навчився управляти людьми. Вчуся цьому все життя, бо працюю з ними щодня пліч-о-пліч.
Для мене команда – це все, основа роботи й успіху.
Мій син – моя права рука. Закінчив школу із золотою медаллю, Національний університет «Одеська морська академія» з відзнакою. Ходив у рейс. Вирішив працювати зі мною.
Про досвід та зміни
Увесь попередній досвід мені допомагає. В першу чергу, в управлінні людьми. Я керівник, я потребую вузькоспеціалізованих спеціалістів, знавців своєї справи.
Не цураюся навчатися чужому досвіду, навіть у ворога. Не дарма ж кажуть, що дурний вчиться на власних помилках, а розумний на чужих.
Ми маємо достатньо техніки і персоналу. 2400 га та 30 співробітників. Маючи в арсеналі таку високоенергетичну техніку, на землі стало набагато простіше й легше працювати.
Мотивує щоденна відповідальність. За колектив, за пайщиків. Звісно, замість мене може прийти хтось інший. Але я вихований нести відповідальність до кінця.
Не можна порівнювати українських та іноземних аграріїв. У нас різні правила гри. У європейського фермера налагоджена поставка ресурсів та збір готової продукції. Його завдання – виробити. Утім, доступність та налагодженість у певній мірі може розслабляти. Вони списують комбайна за три сезони роботи, а ми його купуємо і він працює у нас на повну потужність.
Якби міг щось змінити у своєму житті, нічого би не поміняв. Не шкодую, що свого часу змінив школу на поле. Завдяки цьому я став тим, ким я є. Людина або народжується лідером та веде інших за собою, або погоджується йти за кимось.
Багато хто мені заздрить. Я не зважаю, а займаюся своєю справою. До мене за досвідом приїздять із інших підприємств і різних регіонів, та навіть із-за кордону. СП «Павлинка» є прибутковою, успішною та правильно побудованою агрокомпанією.
Якби я все втратив, то, звісно, шкодував би, але почав би все спочатку, якби довелося.
Володимир Дакус
Народився у 1961 році у Калинівці на Одещині у сільській родині. У його батька це була друга сім’я. Закінчив Одеський педагогічний інститут за спеціальністю «Учитель фізики і математики». Пропрацював три роки директором школи у Малинівці та шість – у Павлинці. Через скруту пішов працювати у сільгосппідприємство, спочатку завгоспом, потім бригадиром. 1997 році Володимира обрали головою КСП. У 2001 році організував СП «Павлинка», нині господарство обробляє 2400 га, вирощують зернові та олійні культури.
Виростив двох дітей. Донька Олена, 30 років, заміжня, виховує 7-річну Аню та 4-річного Діму. Син Роман, 35 років, найперший помічник батька в господарстві.
15 років захоплюється гірськими лижами. Полюбляє читати літературу з управління.
Проживає у с. Павлинка, Іванівського району, Одеської області.
