В’ЯЗОВО-ЗЛАКОВА ПОПЕЛИЦЯ

Олена Семенченко, канд. с.-г. наук, Дніпропетровська дослідна станція ІОБ НААН України

Злакові попелиці є одними з небезпечних шкідників зернових у всіх ґрунтово-кліматичних зонах країни. Торік на полях Дніпропетровщини з’явилась в’язова-злакова попелиця, тож від такого сусідства урожаю чекати годі.

Останніми роками впродовж вегетації зернових культур попелиці заселяють майже 30% (подекуди 50–70 і до 100%) у кількості 5‒18 та максимально 30‒60 й більше особин на рослину. Попри те, що розвиток комах стримують природні фактори (метеоумови, ентомофаги, хвороби тощо), їхня чисельність у посівах інколи доволі висока.

На земній кулі поширено понад 1000 видів попелиць. Злакові попелиці представлені мігруючими й немігруючими видами. До мігруючих (дводомних, гетереційних) належить в’язово-злакова (Tetraneura ulmi L.).

БІОЛОГІЯ ШКІДНИКА

Попелиці живуть колоніями, частіше на листках і корі молодих пагонів,  на коренях та квітках зустрічаються рідше. Живляться соком рослин, висмоктуючи його через проколений хоботком отвір у тканинах.

Розмножуються статевим і безстатевим (незайманим) шляхом (мають правильне чергування статевого й партеногенетичного поколінь). Зимує шкідник у стадії яйця на в’язі, проте часто зустрічається на коренях злакових (кукурудза), звідки в червні дорослі комахи мігрують на корені злаків пшениці, ячменю, вівса, кукурудзи. У жовтні з’являються крилаті самиці, які перелітають на в’яз, де відкладають яйця, які зимують (проте дедалі частіше за відсутності цих дерев яйця відкладають на корені ‒ в 2015 р. спостерігали яйцекладку на коренях цукрової кукурудзи). Безкрилі партеногенетичні самки можуть зимувати на коренях дикорослих злаків. Із запліднених яєць, що перезимували, навесні відроджуються личинки, які згодом перетворюються у безкрилих самок, так званих «засновниць» колоній, що вирізняються вкороченими вусиками й ніжками. Упродовж життя вони народжують від 30 ‒ 100 до 200 ‒ 300 личинок, що виростають у дорослих комах за 8 ‒ 16 днів і живуть близько місяця. За літо змінюється від 4 до 16 партеногенетичних поколінь, серед яких за погіршення харчування з’являються крилаті самиці-діви, що перелітають на інші рослини й засновують на них колонії. До кінця літа в потомстві партеногенетичних самок з’являються крилаті або безкрилі самці та самки, які спаровуються, після чого відкладають запліднені яйця, що зимують, на коріння, кору, листя. У деяких видів попелиць іноді перезимовують личинки або молоді самиці- діви. Весь цикл їхнього життя може проходити на одній рослині, або після розвитку декількох поколінь крилаті діви перелітають на інші рослини – вторинні господарі, за що їх і називають «переселенками» або «мігруючими» особинами.

ШКОДОЧИННІСТЬ

Внаслідок проколів та висмоктування попелицею листки скручуються, на них виникають нарости у вигляді зморшок і галів, викривлення, закручування, а сильніше ушкодження призводить до пригнічення або часткового й повного відмирання рослини. Солодкі виділення попелиці на листках – сприятливе середовище для розмноження сажкових грибів, на наявність яких вказує чорний наліт міцелію. У місця проколів тканин рослин попелицею проникають і розмножуються бактерії та мікроорганізми, що викликають у рослин процеси гниття. Крім того, попелиця переносить вірусні хвороби (зморшкувату мозаїку картоплі, мозаїку огірків, жовту мозаїку ячменю та ін.). Масове розмноження попелиці призводить до значних втрат урожаю. Тому й виникає потреба проведення комплексу заходів захисту посівів зернових.

Наступний розділ можна виділити кольоровим фоном, але текст не переносити в інше місце

ОБЛІК ЧИСЕЛЬНОСТІ

Обліковують попелиць восени та навесні на сходах озимих і ярих злакових культур, а зимуючі популяції – у кінці жовтня й рано навесні.

Облік у період активного розвитку. Злакові попелиці малорухомі, тому визначити їхню чисельність і розміщення на тонкостеблових злаках (жито, озима пшениця, ячмінь, овес) можливо лише за регулярного огляду рослин.

Перший облік проводять у фазі повного кущіння ярих зернових та на початку виходу в трубку озимої пшениці. На кожному полі відбирають 16 проб: 4 – вздовж лісосмуги або з боку домінантних вітрів (звідки можна спостерігати інтенсивне залітання попелиць) на віддалі 15–20 м від краю поля; 8 – по діагоналі; останні 4 проби – з протилежного краю поля. Таким чином, схема маршруту нагадує букву Z.

Ступінь заселення рослин попелицями встановлюють за 6-бальною шкалою: 0 – рослини не заселені; 1 – окремі особини або поодинокі невеликі колонії (3–5 попелиць) на рослині; 2 – незначна чисельність, не більше 5–6 невеликих колоній на рослині, у піхвах листків і на листках; 3 – колонії із середньою й великою чисельністю, розміщені в основному за піхвою верхнього листка; 4 – численні колонії попелиць за піхвою верхнього й частково інших листків, рослина має знебарвлену піхву, гофровану й скручену пластинку верхнього листка, колоніями попелиць покрито до 20% поверхні рослин; 5 – надзвичайно велика кількість попелиць за піхвами більшості листків, колоніями вкрито понад 50% поверхні рослин. Крайові обробки посівів починають від другого бала заселення.

У фазі початку цвітіння озимої пшениці проводять другий облік чисельності злакових попелиць, підраховуючи їхню кількість на колоссі. На полі, незалежно від його площі, відбирають 20 проб, кожна з яких складається із 5 колосків.

Ступінь заселення рослин попелицями у фазі колоса визначають за 6-бальною шкалою: 0 – попелиць немає; 1 – поодинокі особини або невелика колонія (3–5 попелиць) на колос; 2 – колонія (10–15 особин) займає 1/4 частину колоса; 3 – декілька колоній займають половину колоса (20–30 попелиць); 4 – декілька колоній, які злилися разом, займають 3/4 колоса (30–50 особин); 5 – весь колос вкритий попелицями, понад 50 особин.

Якщо візуально помітні ентомофаги – сонечко, золотоочки та їхні личинки, афідії (муміфіковані попелиці), необхідно встановити їхню чисельність.

Хімічні обробки проводять за чисельності 8–10 особин у фазі цвітіння зернових та 25–30 на колос у фазі молочної стиглості.

Заходи контролю

Знаючи суму середньодобових ефективних температур, можна визначити терміни появи й спрогнозувати тривалість окремих фаз розвитку комах, число поколінь за сезон. За сприятливих гідротермічних умов (рання весна, середньодобова температура повітря у весняно-літній період близько 18–22°С, кількість опадів за декаду – 10‒15 мм, відсутність дощів) і порушення агротехніки вирощування культур (запізнення із сівбою ярих зернових) можливе масове розмноження та висока шкодочинність злакових попелиць. Для комах, розвиток яких пов’язаний із ґрунтом, зокрема попелиць, що зимують, істотне значення мають його хімічний склад, кислотність, фізичні властивості, аерація й вологість. Впливаючи на ці чинники за допомогою агроприйомів (обробіток ґрунту, внесення добрив, мульчування рослинних решток тощо) можна суттєво змінювати умови розвитку та розмноження шкідливих комах.

Заходи щодо зниження шкодочинності комах поділяють на профілактичні – агротехнічні, біологічні та винищувальні – хімічні.

Агротехнічний метод (біоекологічний у своїй основі) містить:

– виведення стійких до шкідників сортів культурних рослин;

– добір і дотримання науково обґрунтованої сівозміни;

– проведення в оптимальні терміни різних прийомів обробітку ґрунту з таким розрахунком, щоб створити умови, які зменшують чисельність та шкідливість комплексу фітофагів:

1.  Лущення стерні із подальшою глибокою зяблевою оранкою (дає змогу знищити значну кількість попелиць на падалиці й злакових бур’янах).
2.  Заорювання падалиці (сприяє знищенню попелиць на 98%).
3.  Використання фосфорно-калійних добрив (підвищує стійкість рослин до ушкоджень).
4.  Рання сівба ярих зернових культур (дає змогу одержати розвинені й зміцнілі рослини до моменту масового розмноження попелиць. Озимі зернові, висіяні в оптимальні строки, менше ушкоджуються попелицею).

Біологічний метод включає використання проти шкідників їхніх паразитів і хижаків, розмножених у спеціальних лабораторіях. Попелицями живляться багато видів хижих комах: жуки й личинки кокцинелід, личинки хрізопи, личинки мух журчалок, личинки золотоочок і мух сирфід, жуки та личинки семикрапкового сонечка, трихограма, кріптолемус, афелінус. У тіло попелиць відкладають свої яйця їздці Diaretus obsoletus і різні види з роду Aphidius; розвинутий усередині попелиці їздець вилітає через круглий отвір, який вигризає на її спині. Істотне значення відіграють паразитичні перетинчастокрилі та захворювання комах. До цього методу боротьби входить застосування мікробіологічних препаратів (ентобактерін, боверін тощо).

Хімічний метод полягає у використанні для боротьби із шкідниками інсектицидів, що внесені до «Переліку пестицидів, дозволених до використання в Україні…». Доцільність проведення хімічних обробок визначає рівень ефективності комплексу афідофагів у системі «хижаки: злакові попелиці», який перебуває в межах 1:30‒40. Цей критерій вказує на істотну роль природного регулювання щодо стримування розвитку злакових попелиць, за якого чисельність шкідників не досягає ЕПШ – 5‒10 (фаза колосіння) або 10‒25 (на початку молочної стиглості) особин на одне стебло за 50% заселенні. У період кущіння озимої пшениці критичною кількістю попелиць є 100‒150 особин/м² посіву.

Деякі рекомендовані препарати для хімічної боротьби зі злаковими попелицями

Злакові попелиці – це дрібні, крилаті або безкрилі, комахи завдовжки від 0,5 до 5‒8 мм. Вусики 3‒6-членикові; основні два членики вусиків короткі, решта довші, останній членик (джгутик) сильно витягнутий. У безкрилих попелиць хоботок трубчастий, всередині має чотири тонкі загострені щетинки (видозмінені ротові частини), пристосовані для проколювання твердої тканини й висмоктування клітинного соку. Крилаті попелиці мають дві пари перетинчастих крил: передні ширші й довші задніх, із темною плямою (вічком) на передньому краї, чотирма, шістьма косими поздовжніми прожилками. Лапки 2-членикові, черевце 9-членикове, у багатьох видів із двома трубочками з боків (зверху шостого сегмента). Гіподермальні клітини спинки мають залозисту будову і розташовані групами в шість поздовжніх рядів, а на задньому сегменті – в чотири й менше. Екскременти містять цукристі та азотисті речовини, які слугують кормом для мух, мурах, бджіл, ос та ін.