Тетяна Рожкова, науковий редактор, Agroexpert (Україна)
Пропонуємо звернути увагу на симптоми, шкідливість та особливості розвитку хвороб зберігання бульб картоплі, а також заходи щодо обмеження їхнього поширення.
Картопля в Україні й сьогодні залишається «другим хлібом», і не лише тому, що українці її дуже полюбляють, а й з причини низьких статків переважної частини населення нашої країни. Зокрема, 90% посівних площ картоплі розміщено у приватному секторі. Великі агрофірми не зацікавлені у вирощуванні цієї культури, тому більшість угідь зосереджено у невеликих фермерських господарствах. Тож понад 25 років маємо неконтрольовану захисниками рослин ситуацію. А результати явища «сам собі агроном» невтішні: низькі врожаї, сумнівна якість картоплі, висаджені бульби, які не проросли… Фермери не хочуть ризикувати, тому посівні площі під картоплею поступово зменшуються. Так, у 2015 р. вони скоротилися на 4,3% і становили 1290,8 тис. га.
Вивчення розвитку хвороб картоплі носить спорадичний характер. Також мало вивченим є питання щодо ураження фітопатогенами бульб картоплі, втрати від розвитку яких можуть сягати 45–80%. За даними В. Г. Сергієнко, О. В. Шита та С. В. Богданович (2013 р.), зміна клімату призвела до змін у співвідношенні фітопатогенів в агроценозах картоплі Лісостепу України: найчастіше бадилля уражують альтернаріоз, фузаріозне в’янення, фітофтороз (в окремі роки), бульби – суха гниль, парша, фітофтороз, мокра бактеріальна та кільцева гнилі. На Поліссі України, за останніми дослідженнями вчених під керівництвом В. М. Положенця, значно поширилися альтернаріоз, фітофтороз, срібляста та звичайна парша, суха й мокра бактеріальна гнилі.
Грибні хвороби
Суха фузаріозна гниль є найпоширенішим та найнебезпечнішим захворюванням картоплі під час зберігання не лише в Україні, а й у багатьох країнах Європи, Америки та Азії. У середньому втрати картоплі від розвитку цієї хвороби становлять 10 – 20%, але за сприятливих умов можуть сягати і 50%. За останніми дослідженнями в Україні (О. А. Тимощук, 2007), фузаріозну суху гниль бульб викликали декілька видів грибів р. Fusarium: F. sumbucinum Fuck., F. solani (Mart.) Sacc., F. oxysporum (Schl.) Snyd. et Hans., F. avenaceum (Fr.) Sacc, F. culmorum (W. G. Sm.) Sacc., F. gibbosum Ap. et Wr. i F. macroceras Wr. et Rg.
Суха гниль проявляється через кілька тижнів після закладання картоплі на зберігання. Спочатку на поверхні бульб з’являються темно-бурі, дещо вдавлені плями, які згодом збільшуються, шкірка на них зморщується, утворюючи складки у вигляді концентричних кіл. На ураженій частині бульби утворюються невеликі випуклі сіро-білі, рідше жовтуваті або рожеві подушечки спороношення гриба. М’якоть під плямою набуває бурого кольору, бульба стає м’якою, сухою, у ній утворюються порожнини, заповнені пухким міцелієм. Поступово захворювання поширюється на всю бульбу, яка значно зменшується у розмірах. У сухому сховищі уражені бульби висихають, зморщуються і стають твердими.
Альтеранаріоз (збудники – Alternaria solani та A. alternatа). На бульбах картоплі проявляється у вигляді темних вдавлених плям. У місцях некрозів під плямами тканина перетворюється на тверду суху чорнувато-коричневу масу, яку добре видно за розрізуванняі ураженої бульби. Такі симптоми можна спостерігати через 2–3 тижні після збирання врожаю.
Фітофтороз (збудник – Phytophthora infestans de Bary). Дуже часто цю хворобу називають гниллю, хоча насправці це не так. Симптоми визначають одразу після викопування, але краще після дво-, тритижневого зберігання бульб, коли проявляється прихована інфекція. На поверхні хворих бульб спостерігають свинцево-сірі або бурі злегка вдавлені плями. За розрізування забарвлення м’якоті іржаво-буре, пізніше – темно-коричневе. Побуріння поширюється всередину нерівномірними клинами, які завжди йдуть від поверхні, на відміну від неінфекційної хвороби – залізиста (іржава) плямистість. Фітофтороз бульб найактивніше розвивається на початку зберігання, коли температура у сховищах ще досить висока. Перезаражуються бульби рідко, оскільки для цього необхідна дуже висока вологість (крапельно-рідка волога на бульбах). Залежно від умов зберігання до середини або кінця зберігання фітофтороз переходить у гниль: або в суху фузаріозну (за низької відносної вологості повітря) або у мокру бактеріальну (за досить високої вологості повітря чи за наявності краплинної вологи на поверхні бульб) і тоді спостерігають змішану гниль.
Фомоз, чи ґудзикова гниль (збудник – Phoma exigua Desm. var exigua). Під час зберігання хвороба проявляється зазвичай через декілька тижнів після збирання. Пік її розвитку припадає на січень – квітень. До весни значна частка уражених бульб здебільшого згниває. На них утворюються темні тверді вдавлені плями діаметром до 2,5–5 см. Часто вони схожі на відбиток великого пальця чи ґудзика. У зоні плями шкірка за підвищеної вологості розтріскується і з тріщин проростає тонка сіра грибниця. Пізніше на поверхні плям утворюються чисельні чорні пікніди гриба. Спочатку уражена тканина стає світло-коричневою, потім темніє, зморщується, стає темно-сірою чи чорною. Часто уражена тканина загниває, в ній утворюються порожнини, всередині яких розвивається пухка повстяна грибниця патогену. Зараження бульб може відбуватись під час перебирання, підготовки бульб до зберігання, транспортування й зберігання.
Чорна парша (збудник – Rhizoctonia solani J.G. Kuhn). За ураження на поверхні бульб розвиваються невеликі пласкі чорні й блискучі випуклі коростинки (склероції) неправильної форми різного розміру (1 – 5 мм), які за зовнішнім виглядом нагадують невеличкі шматочки чорнозему, прилиплого до поверхні. Склероції нещільно з’єднані із поверхнею бульби, вони легко зішкрібаються без пошкодження картоплі, але водою не відмиваються. Бульби, уражені ризоктоніозом, втрачають товарний вигляд та швидко загнивають. Під час зберігання інфекція не поширюється. Ми помістили бульби із чорною паршею у вологу камеру і через тиждень склероції проросли гіфами міцелію гриба.
Срібляста парша (збудник – Helminthosporium solani Dur. et Mont.). Шкідливість хвороби полягає у погіршенні насіннєвої якості бульб, зниженні врожаю (на 16 – 27%) як після збирання, так і в період зимового зберігання. Уражені бульби дуже часто інфікуються іншими збудниками, що призводить до їхнього загнивання. За оптимальних умов розвитку збудника (підвищена вологість ґрунту 90–100%) ознаки сріблястої парші проявляються вже під час збирання врожаю. Проте здебільшого перші типові ознаки спостерігають лише через 4–6 тижнів після закладання бульб на зберігання, а максимального розвитку хвороба досягає наприкінці зберігання. У цей період на поверхні бульб з’являються округлі сірі плями зі сріблястим блиском розміром 1–10 мм у діаметрі. На поверхні плям добре помітні дрібні тьмяно-чорні крапки – склероції збудника. У сховищах чорний наліт конідіального спороношення зазвичай з’являється під кінець зберігання. Пошкодження цілісності перидерми бульби сприяє латентному проникненню патогенів іншого походження. Проведені дослідження В. М. Положенцем, В. М. Карасем та О. М. Фещуком у 2013 р. щодо вивчення впливу первинної інфекції H. solani на ураження бактерією Pectobacterium carotovorum і грибом Fusarium oxysporum показали, що ураження бульб сріблястою паршею суттєво підсилювало їхню сприйнятливість до грибних та бактеріальних хвороб.
Бактеріальні хвороби та актиномікози
Парша звичайна (збудник – актиноміцет Streptomyces scabies Waks. et Henr.) уражує бульби. На їхній поверхні з’являються різних розмірів і форм бурі плями, які потім розростаються, утворюючи виразки. За сильного ураження вся поверхня вкривається суцільною шорсткою кіркою, а бруньки вічок відмирають. Розрізняють чотири форми звичайної парші: пласку, опуклу, глибоку й сітчасту. Пласка парша проявляється на молодих бульбах і уражує лише верхній шар перидерми. Біля сочевиць з’являються малопомітні коричневі контури. Опукла – має вигляд невеликих бородавок, що формуються на молодих бульбах. Глибока – проявляється під час збирання картоплі у вигляді коричневих вдавлених (до 0,5 см) виразок різної форми, краї яких оточені рваною кіркою. Це найшкодочинніша форма звичайної парші. Сітчаста парша характеризується суцільними поздовжніми й поперечними тріщинами на поверхні бульб. Прояв різних видів звичайної парші залежить від глибини проникнення патогену, що своєю чергою визначається сортовими особливостями картоплі й умовами вирощування культури.
Уражені бульби мають непривабливий вигляд, смакові й товарні якості знижуються, вони містять менше крохмалю, під час їхнього очищення утворюється більше відходів. Знижується також їхня лежкість – під час зберігання бульби значно швидше загнивають внаслідок заселення інших мікроорганізмів у місцях ураження.
Мокра бактеріальна гниль. Її збудником є бактерії Pseudomonos xanthochlora (Schuster) Stapp., проявляється переважно під час зберігання бульб, іноді трапляється у полі на перезволожених ділянках. М’якоть уражених бульб перетворюється на м’яку тягучу масу із неприємним запахом. Упродовж зберігання мокра гниль розвивається на пошкоджених бульбах за підвищених вологості й температури повітря. На вигляд зовні здорова бульба за легкого надавлювання розтріскується і з середини витікає слизиста, кашоподібна маса, що смердить. Спочатку бульби, уражені мокрою гниллю, покриваються світлими плямами, які пізніше темніють. За сприятливих для розвитку хвороби умов (температура 15 – 20°С у вологому теплому середовищі) уражені бульби можуть повністю згнити протягом 5 − 6 діб.
Кільцева гниль (збудник – Corynebacterium sepedonicum Sp. et. K.). На бульбі хворобу виявляють за її поздовжнього розрізування. Судинне кільце м’яке і має жовтувате забарвлення. Під час здавлювання зрізаної половини бульби з уражених судин виступає світло-жовта маса – зруйновані клітини разом із бактеріями. Пізніше ураження може поширитися на сусідні тканини, включаючи й серцевину. Внутрішня частина бульби вигниває та перетворюється на тягучу смердючу масу. Бульби заражуються бактеріями здебільшого ще в полі, на ранніх стадіях бульбоутворення. У такому разі бактерії із судин хворого куща через столони проникають у судинну систему бульб нового врожаю. Інший шлях зараження – у період збирання, коли інфекція потрапляє безпосередньо на шкірку бульби за прямого контакту із розрізаними хворими бадиллям або бульбами. Зазвичай на бульбах у період зберігання розвивається ямчаста форма кільцевої гнилі.
Неінфекційні хвороби
За несприятливих погодних умов, порушення технології вирощування й зберігання на бульбах спостерігають прояв неінфекційних хвороб: драглисту гниль (перетворення тканини на засклянілу (згодом желеподібну) масу через втрату цукру тканинами за діткування бульб); потемніння м’якоті внаслідок впливу високих температур під час зберігання бульб або їхньої задухи від нестачі кисню; опіки та підморожування.
Заходи щодо обмеження розвитку хвороб під час зберігання картоплі
Зараження бульб навіть не такими шкідливими хворобами призводить до вторинного ураження патогенами, що своєю чергою призводить до повного знищення картоплі. Розвиваються змішані інфекції: різні види парші – фузаріозні гнилі, фітофтороз – та фомоз – бактеріальні гнилі, фітофтороз – та фомоз – фузаріозні гнилі. Для уникнення такої ситуації варто:
- Дотримуватись режимів зберігання картоплі, чітко виділяючи 5 періодів: лікувальний, післязбиральний, період зниження температури, зимовий (основний) і весняний (після початку проростання бульб). Контролювати температурний, газовий та режим вологості повітря.
- Краще обов’язково обладнати сховища примусовою чи активною вентиляцією.
- Використовувати домішку зеленої хвої ялини та сосни в кількості від 5 до 15% під час закладення картоплі на зимове зберігання для фітонцидного пригнічення патогенів. Для цього можна використовувати й листя горобини, нагідків, полину гіркого.
- Опудрювати бульби негашеним порошковим вапном перед закладанням картоплі на зберігання із нормою витрати 10 кг/т. Результати досліджень (Ю. Ф. Руденко, 2003) показали, що опудрення сприяє адсорбції надлишкової вологи та утворенню дезинфікувальної оболонки, яка обмежує зараження гнилями.
