Док. Ребекка Ланґгофф, технічний сервіс-менеджер зі свинарства, Boehringer Ingelheim, Відень (Австрія)
Виробництво може бути рентабельним, лише коли свині здорові. Для того щоб стадо залишалось здоровим, застосовують різноманітні вакцини для профілактики інфекційних хвороб (зокрема ЦВС2, мікоплазмозу). Якщо тварини захворіли, необхідно застосовувати уже ветеринарні препарати (наприклад, антибіотики, протизапальні засоби). Виникнення хвороб часто спричинюють інфекційні збудники, тому особливо важливими засобами у боротьбі проти захворювання є вакцини й антибіотики. Механізм дії та застосування цих двох груп препаратів суттєво відрізняються. Найважливіші моменти наводимо у таблиці 1.
Для того щоб вакцинація чи лікування насправді були успішними, необхідно приділити увагу деяким речам. Три ключові чинники вирішують, чи справить бажану дію певний медикамент чи вакцина: вибір; спосіб введення; момент застосування.
У разі застосування вакцин до всього цього додається ще один вирішальний фактор – імунна система.
Отже, розглянемо детальніше ці моменти.
Вибір
Якщо виникла необхідність застосувати антибіотики, ветеринарний лікар повинен, насамперед, зважити спектр ефективності препарату, розподілення у тканинах і стан резистентності. Вакцина завжди має специфічність щодо збудника, тобто, містить матеріал одного конкретного збудника хвороби, так званий антиген. Розрізняють такі типи вакцин:
- жива вакцина: містить ще життєздатні, але ослаблені патогенні мікроорганізми;
- мертва вакцина: містить інактивований матеріал збудника. Ці вакцини також поділяються на:
- суцільноклітинні, або спліт-вакцини, вони містять цілі клітини або окремі частини вірусу;
- субодиничні вакцини – до їхнього складу входять окремі білки вірусу.
Антиген, що міститься у вакцині, стимулює імунну систему організму, внаслідок чого вона тренується. Згодом, під час наступної інфекції, імунна система зможе швидше і більш цілеспрямовано спрацювати проти збудника. Таким чином, одне щеплення може захистити організм лише від того збудника, проти якого вводять вакцину.
Якщо у стаді виникають проблеми, потрібно провести змістовну діагностику, щоб достовірно з’ясувати причину. Лише в такому разі свиней можна ефективно вилікувати або щеплювати. Те саме стосується підозри, що ліки або вакцина не спрацювали. Симптоми хвороби можуть спричинятися різними збудниками або іншими факторами (див. Практичний випадок 1).
Неправильне зберігання препаратів може призвести до руйнування діючих речовин і антигенів, зрештою, до їх неефективності. Руйнівними часто слугують світло і кисень. Унаслідок можливого забруднення (якщо багаторазово брати голкою) або тривалого зберігання відкритими препарати/вакцини також можуть втратити ефективність або навіть заподіяти шкоду (див. Практичний випадок 2).
Саме тому слід обов’язково дотримуватися інструкцій виробника із застосування та зберігання препаратів – їх точно описано в інформаційному аркуші-вкладці до продукту.
Спосіб введення
Шприци або канюлі для ін’єкцій та інструменти для щеплень необхідно зберігати чистими і сухими. Матеріали багаторазового використання після застосування необхідно вимити й продезінфікувати. Особливо коли препарати і вакцини забирають із пляшечок, необхідно використовувати нові або ретельно очищені інструменти, щоб уникнути забруднення.
Препарат слід вводити повною дозою у призначене місце. Дані стосовно дозування, що наведені в інформаційному аркуші-вкладці, вже перевірені виробником. Більшість препаратів свиням вводять внутрішньом’язово. На рисунку зображено правильну техніку введення. Ін’єкцію в м’язи слід виконувати, вводячи голку під кутом 90° до поверхні шкіри, звісно, за умови використання голки правильної довжини (див. табл. 2).
Момент застосування
Препарати діють майже винятково у період введення. Лише частково і лише у вузько обмежений проміжок часу вони справляють післядію (посттерапевтичний ефект). Тому ефективність однієї обробки лише тоді є тривалою, коли інфекцію повністю знищено або проблему усунено наприкінці лікування. Із цієї причини обробка всієї групи тварин може стати доволі складним завданням, адже:
- необхідно повторювати лікування;
- окремим групам тварин терапія не потрібна.
Наприклад, стосовно інфекції Lawsonia intracellularis (яка спричинює, зокрема, кишковий аденоматоз свиней) описується, що збудник поширюється всередині групи повільно. Якщо вибрати момент XY, коли обробляють усю групу свиней, виявляється, що лише для частини тварин така обробка буде своєчасною. Деякі свині вже перенесли хворобу. Решта свиней у момент XY ще не інфікована збудником. Отже, зрозуміло, що терапія не завжди є корисною для всіх свиней групи.
Що стосується щеплення, зробити його потрібно до початку клінічного захворювання. Якщо вакцинована свиня вже інфікована, необхідно забезпечити, щоб вона утворила імунітет проти цього збудника. Для підготовки імунної системи після щеплення потрібно два-три тижні (точний термін зазначено в інформаційному аркуші-вкладці).
Позаяк дія вакцини є тривалою (наприклад, до кінця відгодівлі), не має значення, коли саме окремі тварини групи інфікуються збудником.
Щеплення слід проводити своєчасно, але не зарано. По-перше, складові імунітету свиноматок передаються з молозивом (в основному, йдеться про материнські антитіла) і можуть негативно позначитись на ефективності деяких вакцин. По-друге, поросята хоч і розвивають при народженні всі складові імунної системи, проте, їх функціональна здатність зростає в перші тижні внаслідок дозрівання цих складових. Взаємозв’язок загалом лінійний – що молодша тварина, то гіршою є імунна відповідь на щеплення; що доросліша тварина, то краща імунна відповідь.
Імунна система
Стосовно щеплень імунна система є вирішальним елементом успіху. Лише реакція захисної системи організму розкриває дію вакцини. На імунній системі можуть негативно позначитись багато факторів, наприклад, стрес, мікотоксини, кортизонові препарати або одночасне зараження іншим збудником. Наприклад, доведено, що інфекція РРСС в момент щеплення проти M. Hyopneumoniae (що спричинює ензоотичну пневмонію) може знизити ефективність цього щеплення. Слід також брати до уваги стан вгодованості свиней і забезпечення кормами. З одного боку, тварини потребують енергії, щоб «тренувати» імунну систему, з іншого – білка, який відіграє центральну роль для утворення складників імунної системи.
Якщо інфекційний фон досить високий, навіть «тренована» захисна система не зможе стримати хворобу. Це стосується однаково імунітету природно набутого чи створеного щепленням.
Висновок
Препарати і вакцини слід вважати заходами менеджменту здоров’я, які, в разі правильного застосовування, здатні контролювати хвороби у господарстві та запобігати їх виникненню. Вони у жодному разі не можуть слугувати заміною належного менеджменту стада і гігієни.
Практичний випадок 1: Відставання в рості на дорощуванні
У господарстві, яке спеціалізується на вирощуванні поросят, приблизно за два тижні після відлучення спостерігали виражене відставання в рості поросят і розбіжності в їхній масі. Окрім цього, були поодинокі менш специфічні симптоми, зокрема діарея чи кон’юнктивіт. Кашлю практично не спостерігали. Поросята мали такий вигляд, ніби потерпали від синдрому післявідлучного мультисистемного виснаження (СПМВ), проте, їх щеплювали проти цирковірусної інфекції типу 2 (ЦВС2). Зараження ЦВС2 спричинює картину захворювання СПМВ. У результаті проведеного дослідження навіть знайшли ЦВС2.
Чи був ЦВС2 причиною хвороби? Ні!
З одного боку, збудника можна виявити навіть в успішно щеплених свиней. Вакцина захищає не від інфекції, а від клінічної хвороби. Якщо ЦВС2 спричинює хворобу СПМВ, спостерігаються відповідні зміни у тканинах. Однак, у цьому випадку в багатьох досліджених поросят не виявили жодних змін у тканинах. Під час пізніших досліджень не знайшли також і ЦВС2.
З іншого боку, одразу не провели дослідження на інших збудників, що можуть спричинювати подібні симптоми. У цьому випадку причиною клінічної хвороби діагностували вірус РРСС.
Практичний випадок 2: забруднена вакцина
На підприємстві, що спеціалізується на вирощуванні поросят, траплялись часті випадки загибелі поросят на дорощуванні незабаром після відлучення і впродовж багатьох тижнів після нього. У поросят частково спостерігали блювоту і погіршення загального стану безпосередньо після щеплення. Під час дослідження поросят як причину загибелі діагностували зміни в органах, зумовлені ЦВС типу 2. Проте, поросят щеплювали проти ЦВС2.
Не спрацювала вакцина? Ні!
З одного боку, зміни знаходили і в тих поросят, яких щеплювали на 1–2 дні раніше. Але ступінь змін свідчив, що захворювання мало розпочатися раніше. У такому випадку вакцинація так чи інакше була запізньою. З іншого боку, під час подальших досліджень було встановлено значне забруднення шприца-автомата і вакцини. З’ясувалося, що вакцину тривалий час зберігали відкритою, і вона була забруднена унаслідок інфекції у шприці-автоматі. Це мало одразу два наслідки: по-перше, можна припустити, що забруднення негативно позначилось на ефективності вакцини. По-друге, поросят через ін’єкцію додатково навантажили «коктейлем» збудників.
