Записала Алла Стрижеус, AgroPortal.ua (Україна)
В.о. Міністра аграрної політики та продовольства України (2019 р.). Стала першою жінкою, яка очолила аграрне відомство.
Народилася в селі Нечаївка, що на Сумщині. На той момент там жило близько тисячі людей, зараз – лише 30 дворів. Це яскравий приклад українського села, яке вимирає.
Моє дитинство було пацанським. Змалечку я знала, що таке пасти корову й як їздити верхи на конях. Завжди очолювала дівчачу «банду» проти хлопців: ми будували стратегічні плани щодо захоплення їхніх територій, змагалися у швидкості та прудкості.
Для дітей дуже корисно проводити час у селі. Існує навіть таке дослідження, що якщо дитина перебуває змалечку в природному середовищі, то в неї зміцнюється імунітет, вона менш схильна до захворювань та більш стресостійка. Свою доньку я завжди намагаюся відвозити на канікули до своїх батьків, які мешкають у Путивлі. У них є власний город і господарство.
Відпочинок у селі – це одна із можливостей для розвитку сільських територій в Україні. Потрібно доносити інформацію про користь часопроведення дітей у селі, в контакті з свійськими тваринами, в оточенні безкраїх лісів та полів. Фермерські господарства можуть стати чудовим місцем для цього. Проте для реалізації подібного має бути комплексний підхід: підтримка з боку держави, дослідження науковців про користь такого відпочинку для фізичного і психологічного здоров’я дітей, навіть інформування населення про подібні зарубіжні дослідження, розуміння фермерів, що можна не лише працювати на землі, а й створювати осередки зеленого туризму, інший бізнес, безпосередньо не пов’язаний із сільським господарством.
Любов до землі потрібно прививати з дитинства. Варто починати робити це з шкільної парти. Проводити бесіди зі школярами, як у місті, так і у селі, розповідати про сільське господарство, про його технологічність та перспективність. Обов’язково давати дітям можливість попрацювати на землі, а якщо буде змога їм за це ще й заплатити – взагалі супер.
Нині є тенденція переїзду містян у села. І це чудово, коли людина може дозволити собі віддалено працювати або займатися в тому ж селі аграрним проектом, адже в Києві та в інших великих містах постійні проблеми із завантаженістю доріг, неякісною водою і продуктами, забруднене повітря. В мене навіть є чудовий приклад, це моя двоюрідна сестра, яка із сім’єю вирішила переїхати з Києва в село, адже там кращі умови для проживання у плані повітря, і не гірші в плані комфорту, ніж у місті.
Свої перші гроші я отримала за те, що допомагала пасти корів на фермі. Пам’ятаю, що за них купила в магазині банальну річ, морозиво, здається. Але які то були відчуття, що це було куплено за власні кошти!
У дитинстві мріяла стати ветеринаром, тому що коні були моєю пристрастю. Коли я трішки подорослішала, то зрозуміла, що ветеринарія це та ж сама медицина, а медицина – явно не моє. Нещодавно вкотре запитувала в своєї доньки, ким вона хоче стати, у відповідь почула: «Може, міністром». Мені приємно було це чути, але я їй пояснила, що це дуже відповідальна робота, і що для цього потрібно багато вчитись і працювати.
Під час формування кафедри аграрної політики в НУБіПі в 2002 я потрапила в ФРН році на піврічне стажування. Під час нього прийняла рішення писати докторську дисертацію. На 1,5 року мала фінансування від одного з німецьких політичних фондів. Потім – доводилось працювати. Оскількивідразу знання мови було на початковому рівні, то працювала офіціанткою, прибиральницею в готелі і т. ін. У тому числі й через це довелось зробити перерву в науковій роботі. Вже пізніше почала працювати за своїм профілем – у бізнесі за аграрним напрямом. Дописала докторську і працювала вже за фахом.
Стала першою жінкою, яка очолила аграрне відомство. Для мене це, безперечно, був цікавий досвід. Спочатку було навіть трохи лячно, тому що до цього я 2,5 роки була заступником міністра і займалася євроінтеграцією й питаннями експорту, зовнішніх ринків та міжнародними партнерами, а після цього – на мене звалилася купа інших завдань. З’явилося підвищене почуття відповідальності за сектор, за міністерство, за людей, які там працюють.
Увійти в роль очільника аграрного відомства мені допомогла не тільки робота в міністерстві, а й роки роботи в Німеччині, що, власне, сформувало мене як нетипового чиновника – всі говорили про те, що в мене не український підхід керування, а європейський. Справді, саме там я сформувалася як професіонал та експерт, увібрала в себе німецьку системність і структурованість. Я завжди сприймаю людей на одному рівні, й мені не важливо, яка в кого посада. Тримаю рівну дистанцію між усіма стейкхолдерами в секторі, намагаюся вникати в усі робочі моменти, а така українська риса як «зробити на вчора», мені геть не притаманна.
Я прихильник демократично-автократичного стилю керування. З одного боку, демократом бути класно, і я вважаю, що за час мого керування в аграрному відомстві, це було моєю сильною стороною. Я була відкритою, давала фідбеки і простір для роботи. Але, з другого боку, що більший сектор, яким ти керуєш, то більше ти маєш виконувати функцій як лідер. А це не лише надихати людей, а й тримати все в порядку. Тому якщо я бачила, що хтось якимось чином зловживав «демократичними няшками», то в мене розмови були і на підвищених тонах, а питання про подальшу роботу «ставилося ребром».
Якби не сільське господарство, то я б, напевно, була зараз в креативній індустрії. Ще зі школи я цікавлюся модою та кінематографом. Завжди подобалося брати мамині речі, перекроювати їх і влаштовувати покази мод. Але сільське господарство дуже інтегроване в інші галузі, в тому числі в моду і театр. Агро – це мистецтво життя. Це про їжу, фото, естетику та людей, які до сьогоднішнього дня працюють на землі.
Усім, хто вирішить стати частиною агро, варто бути готовими до нових викликів. У природі немає стану статики: ми або еволюціонуємо, або деградуємо. Це стосується не лише людей, а й компаній та сектору. Що більше людина знає, то більше вона сумнівається – це феномен розвитку. Я навіть у собі це помічаю і розумію, що моє знання не абсолютне, і щодня ставлю собі ще більше запитань.
Україна може запозичити аграрний досвід у Ізраїлю, Нідерландів, Німеччини, Аргентини. Наше сільське господарство і так розвивається дуже швидко, сподіваюся, що це не зміниться з відкриттям ринку землі. Але що стосується рівня продуктивності, технологічності та ефективності, то ці країни є чудовим прикладом. В Ізраїлі, наприклад, мені подобається їхня система роботи державно-приватного партнерства, а саме, яким чином держава працює з бізнесом і стимулює ті ж стартапи.
Обожнюю емоції, які отримую, коли повертаюся додому. Саме тоді ти розумієш, яка в тебе класна і комфортна країна, які в нас великі та нереалізовані можливості для розвитку.
Мене надзвичайно драйвить робота. Недаремно говорять «виберіть собі роботу до душі й вам не доведеться працювати жодного дня у своєму житті». Мені не потрібно себе змушувати підніматися о 3-й ночі та їхати в аеропорт у чергове відрядження, бо я знаю, що це буде класна поїздка, я спілкуватимусь із професійними людьми й набиратимуся нового досвіду. Звичайно, що як і в усіх людей, у мене є емоційне вигорання. Тоді рятуюся зміною обстановки, спілкуванням із сім’єю та спортом.
На чиновницьких посадах ти не можеш усім подобатися. Обов’язково чиїсь інтереси будуть не враховані. Але я завжди намагаюся ігнорувати недругів та ціную лише конструктивну критику.
У людях ціную чесність та порядність. Це ті речі, які визначають мою довіру до людей як у приватних стосунках, так і у робочих. Також важливо мати почуття гумору, без цього було б нам важко жити й працювати. І, звісно, професійність: або людина професійно ставиться до своєї роботи, або нам просто не по дорозі.
Завжди даю людям кредит довіри. Можливо за роки роботи на держслужбі я стала більш обережною, але не на багато. Мене неодноразово використовували, ймовірно, хтось і продовжує це робити. Але я така вже людина: бачу в людях лише хороше, поки вони мене не переконають у зворотному.
Я людина, яка сприймає речі комплексно і швидко. Це грає зі мною злий жарт. Іноді, я не завжди вчитувалася в деталі та не ґрунтовно аналізувала ситуацію, що змушувало мене не раз злитися. В такі моменти, я сама себе сварила, що не перевірила інформацію особисто.
Репутація та ім’я – це ті речі, які я сформувала в собі за роки роботи на держслужбі. І тепер для мене важливо їх не втратити, а щодня ставити кращою версією себе.
Для мене сільська жінка – це не бабуся з коровою, а молода людина, яка займається підприємництвом на селі. Це жінки, які живуть у селі, беруть на себе велику соціальну роль, вірять у країну, не сидять і не чекають, що їм хтось у чомусь допоможе. Я чомусь одразу згадую дівчину, яка презентувала бізнес-план розвитку свого села Залізняк, що на Сумщині, в рамках проекту «Неймовірні села України 2019», яке організовує онлайн-видання AgroPortal.ua. По суті, вона безпосередньо не займається сільським господарством, але змогла зробити дуже класне промо свого села.
Мене надихають жінки, які не бояться змін. Ті, які дивляться на світ як на можливість і бачать себе в цьому світі як творця. Це починаючи від Хіларі Клінтон і завершуючи українськими жінками-фермерами.
Я обожнюю одяг від українських виробників. Із середнього цінового сегменту купую світшоти та футболки. Одного разу, коли я летіла в Грузію в одному із таких світшотів, прикордонник зробив мені комплімент і сказав, що хотів би і собі такий. У відповідь, я сказала, що це український дизайн. Це свого роду також популяризація України. З більш дорогих, мені подобаються колекції Лілії Пустовіт, Олени Реви та Катерини Сільченко. У нас креативні індустрії, в тому числі й фешн, розвиваються не менш динамічно, ніж сільське господарство.
Люблю перечитувати «Сенека. Моральні листи до Луцилія». Це книга, яка була написана майже 2 тис. років тому, але в ній все актуально й дотепер.
Велике враження справив на мене фільм «Кіборги» про донецький аеропорт. Мені взагалі приємно, що зараз активно розвивається українське кіно.
Не планую поки що держслужбу. Є пропозиції від окремих компаній, у тому числі з Німеччини. Залишаюсь працювати в українському АПК. Тому що моя позиція: цивілізоване лобіювання інтересів сектору як всередині країни, так і за її межами. Незалежно від того, є профільне міністерство чи ні. Тому й надалі займатимусь тим, що найкраще вмію – представляти український АПК.
Життя – не чернетка, а чистовик. Кожен день я прокидаюся і розумію, що для мене почалося маленьке життя тривалістю в 24 години. Тому потрібно використовувати себе на повну потужність, спілкуватися лише із хорошими людьми, допомагати слабшим та залишатися людиною в будь-якій ситуації. Та найголовніше – знайти своє призначення й зрозуміти, що ти можеш зробити для себе, свого оточення, своєї країни та світу.
Ольга Трофімцева
Народилась і виросла у селі Нечаївка, Сумська область.
Після закінчення дев’яти класів школи у рідному селі в 1991 р. вступила на навчання до Путивльського сільськогосподарського технікуму (нині Путивльський коледж Сумського НАУ). У 1994 р. переїхала до столиці, де навчалась у Національному аграрному університеті України (нині – НУБіП України), який закінчила у 1999 р. за спеціальністю «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності».
Відразу ж після закінчення навчання Ольга Трофімцева почала працювати викладачем із менеджменту зовнішньоекономічної діяльності та аграрної політики у рідному виші. Одночасно працювала координатором магістерських програм та заступником Директора Інституту магістерських програм Національного аграрного університету України. У 2001 р. була призначена помічником проректора з міжнародних відносин Національного аграрного університету України, залишаючись викладачем.
У 2002 р. вона виїхала до Німеччини на навчання. З 2002 по 2005 рр. була докторантом кафедри аграрної політики Університету ім. Гумбольдта у Берліні. Після навчання два роки продовжувала працювати в цьому ж університеті науковим співробітником кафедри аграрної політики. А у 2006 р. Ольга Трофімцева обійняла посаду асистента проектів компанії AbiTEP GmbH у Берліні. Потім, із 2007 р., виконувала такі самі функції у компанії Wegweiser GmbH у німецькій столиці. Із 2008 по 2011 рр. працювала приватним підприємцем. У 2011 р. була призначена ключовим експертом із питань національної стандартизації та гармонізації Німецької асоціації молочної промисловості. 6 липня 2012 р. Ользі Трофімцевій було присуджено науковий ступінь Ph. D. у галузі аграрної політики – Dr. rer. agr. (доктор аграрних наук). У 2013–2014 рр. працювала керівником офісу компанії Agrotechnika GmbH у Берліні. У 2014 р. знову повернулась до Німецької асоціації молочної промисловості на свою попередню посаду. Із січня по серпень 2016 р. очолювала проект Федерального Міністерства продовольства та сільського господарства Федеративної Республіки Німеччина «Консультування України в питаннях аграрної торгівлі – в рамках Повної та Всеохоплюючої Угоди про вільну торгівлю (ПВУВТ) між ЄС та Україною».
8 вересня 2016 р. Ольгу Трофімцеву було призначено на посаду заступника Міністра аграрної політики та продовольства України з питань європейської інтеграції.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України 6 лютого 2019 р. на Ольгу Трофімцеву тимчасово покладено виконання обов’язків Міністра аграрної політики та продовольства України.
Проживає в Києві, виховує доньку Марію.
Журнал «Фокус» двічі (у 2016 та 2017 роках) вносив Ольгу Трофімцеву до ТОП-100 найвпливовіших жінок України, відповідно на 43-му та 42-му місцях.
