Записала Ірина Корчагіна, Agroexpert (Україна)
Директор департаменту агропромислового розвитку Львівської обласної державної адміністрації. Психолог за освітою. Створювала мережу оптових ринків в Україні.
Мої батьки корінні львів’яни. Мама та родина є моєю найближчою підтримкою та першими порадниками під час вибору життєвого шляху. Нині брат пише комп’ютерні програми та інколи допомагає мені систематизувати багато статистичної інформації.
У дитинстві мене переконували, що не вмію співати. Я в це вірила, усім здавалося, якщо немає слуху, то ти його не розвинеш. З восьмирічного віку почала займатися танцями і співами у народному колективі «Писанка». Завдяки художньому керівнику, її скрупульозній роботі я вважаю, що вмію співати.
Найяскравіші спогади дитинства – це не просто один епізод. Ми виїздили за кордон із виступами, ще тоді, коли іноземні поїздки не були звичними. Незабутньо, коли ти їдеш із українською народною піснею, з творчістю, коли ти заряджаєш цим оточення.
Не боялась у дитинстві закордонних подорожей. Ба більше, це, напевне, мене дуже сильно сформувало як особистість. Завжди поряд був колектив, друзі. Мали дуже сильного керівника, яка нас об’єднала ідеєю й організаційно.
Перші гроші отримала в самодіяльності. Це вже був підлітковий період. В одній із поїздок нам виплатили винагороду за виступ. Тоді на всі гроші накупила рідним сувенірів.
Маю дві вищих освіти – психологічну та юридичну. Вибір першої освіти, психології, був надзвичайно свідомим, хоча його не розуміли близькі. Батьки бачили мене журналістом або відразу юристом. Але мені завжди подобалося спілкуватися з людьми, а ще більше цікавило, чому вони так чи інакше поводяться.
Мені вдається добре порозумітися із людьми. Я не конфліктна особа. Вдячна, що мала в житті за вчителів особливих людей.
У житті зустрічала різних особистостей, які викликали захоплення і прагнення наслідувати. У дитячому й підлітковому віці великим прикладом для мене була керівник «Писанки» Олена Вовк. Вона була нетиповим керівником, надзвичайно вольова жінка, яка і досі керує цим колективом. Їй під силу було все: зорганізувати дітей, зробити неймовірні поїздки та навчити нас співати-танцювати.
Пишаюся, що працювала з Романом Федишиним, керівником і власником ринку «Шувар». Це людина, котра є надзвичайно доброю, розумною, але водночас він мислить на декілька кроків наперед. Не категоріями «що робити сьогодні», а якими мають бути світ, Україна, сільське господарство за декілька років або навіть десятиліть. І вже, маючи відповідне розуміння, робити кроки у цьому напрямку. Навіть коли не завжди є розуміння сьогоденніх друзів чи співробітників. Але все те що вже створено дає впевненість у правильності вчинків.
Усе моє життя проходить під гаслом повної активності та максимальної участі в усьому, що мені цікаво. Займаюсь лише тим, що приносить задоволення та інтерес. Я не готова спостерігати чи лише виконувати. Прагну брати активну участь і щось змінювати або створювати.
Працюючи у бізнесі, усвідомила потребу в адміністративних та юридичних знаннях. Здобуття правничої освіти стало зрілим рішенням та підтвердженням знань, які я отримала протягом 10 років роботи після отримання першого диплому.
Свого часу мала свою приватну психотерапевтичну практику. Ще до сьогодні я вчуся в гештальт -інституті, це психотерапія, яка потребує дуже багато практичних навиків. На схилі років бачу себе у веденні такої практики в поєднанні з зеленим туризмом, із просторами, з агровиробництвом. Коли можна підлікувати свою психіку не лише розмовами, але й приємною працею. Я думаю, що це буде дуже нетиповий психотерапевтичний досвід. Утім, сьогодні я вже навіть бачу, як це буде.
Мій аграрний досвід розпочався на ринку «Шувар». Його керівник Роман Федишин заклав ідею не просто ринку, де проходять якісь процеси торгівлі. Це є ціла філософія, яка покликана допомогти виробнику. І коли в центрі постає виробник сільськогосподарської продукції, то ти розумієш, що йому потрібні послуги для якнайліпшого збуту за найкращою ціною. Щоб він мав знання, ми створили окремо маркетинговий інформаційний центр, де він може дізнатися ціни, поспілкуватися з різними експертами. Коли на місці організовані різні виставки техніки, засобів виробництва для того, щоб ознайомитись із технологіями на своїй території, а не їхати для цього по світу.
Була керівником проекту розбудови оптових ринків по Україні. У пошуках концепції об’їздила різні оптові ринки в світі та Європі, як-от: «Ранжи» в Парижі тощо. Метою було створити майданчик із поєднання інфраструктури всього сільського господарства. Коли із зон виробництва продукція прямує на оптовий ринок. І звідти може професійно надходити до наступного ланцюга продавців: у готелі, ресторани, дрібні й роздрібні магазини, супермаркети. І там же на такому ринку створюється додана вартість.
Мала відношення до створення оптових ринків у Києві, Донецьку, Одесі та Запоріжжі. З одного боку, я знайомилась із людьми і працювала над створенням таких ринків. З другого – дуже тісно спілкувалась із виробниками у кожному регіоні. Всі аграрії особливі й мають різні, окремі потреби. Львівські агровиробники відрізняються від донецьких. Ще інші – в Запоріжжі. Але після того як ти з ними знайомишся, під час вивчення їх потреб та формування для них пропозиції дуже глибокого розумієш усі їхні процеси.
Запропонували працювати в обласній адміністрації сільського господарства. Це виявився надзвичайно новий досвід. Усі мої уявлення щодо того, як працює ця установа і що передбачає робота в ній, не отримали жодного підтвердження на практиці. Що таке департамент агропромислового розвитку, державна служба – це все було для мене новим. Хоча я знала на той час, якими є сільськогосподарські виробники на Львівщині. Що їх багато дрібних і вони відрізняються від аграріїв у інших регіонах України. Розуміла, що для них можна створити необхідні умови для розвитку. Дуже позитивно на моє рішення вплинуло моє оточення в аграрній галузі. Я була не одна в цьому виборі й мала з ким порадитись.
Напевно й досі не відчуваю себе чиновником, не знаю, чи відчую, і чи треба. Хоча я розумію та виконую всі формальні й організаційні процеси, які важливі на державній службі, багато в чому дещо бюрократичні.
Відчуття того, що я закріпилась на цій посаді, виникло, коли зрозуміла, що мене на ній прийняли аграрії. Перші вісім-дев’ять місяців усі мої зусилля були спрямовані на те, щоб познайомитись із фермерами, представити себе, зрозуміти проблематику. Тільки після цього була готова пропонувати рішення, проекти тощо.
Спростили бюрократію в себе у департаменті, настільки було можливо для державної установи. Навіть тут мусить бути порядок, і я задоволена, що весь колектив сьогодні націлений на спрощення бюрократичних процесів.
Раніше департамент агропромислового розвитку асоціювався у фермерів виключно зі статистичними функціями. Мене це вельми засмучувало. Адже я йшла до людей, хотіла почути їх потреби. А вони відповідали, що наша установа їм щодня дзвонить, збирає інформацію, а натомість вони нічого не отримують. Не хотіла, щоб нас вважали статистами, це можуть робити інші люди, спокійніші, я надто активна для цього. Тому ми налагодили тісну співпрацю щодо обміну оперативною інформацією з аграрним міністерством. Ця комунікація тепер добре працює, знімає багато рутинної роботи, дзвінків та непотрібних листів. Водночас лишилися все-таки деякі статистичні функції, від яких не змогли відмовитися повністю. Актуальна інформація про збирання сільськогосподарських культур є важливою для розуміння загальної ситуації в Україні. Це пов’язано насамперед із продовольчою безпекою країни.
Пропонуємо програми підтримки аграріїв. У тому числі на регіональному рівні, коли програму пишемо самі, апробуємо й обговорюємо з громадськістю. Раніше програми підтримки стосувалися прямих дотацій та передбачали підтримку різних напрямів. Водночас усім ти однозначно не допоможеш і всіх не підтримаєш. Ефективність таких програм було складно порахувати.
Минулого року запустили програму з пільгового кредитування. Діятиме до 2020 року. Це є поворотна допомога аграріям під низькі відсотки. Часто фермери самі знають, що їм потрібно: купити техніку, насіннєвий матеріал, збільшити виробництво. Але бракує дешевих коштів. Спільно з аграріями ми дуже ретельно аналізуємо якісні бізнес-плани, дивимося, наскільки їх реально втілити. Саме тоді кошти працюють і що найголовніше, фермер знає, що він може їх повернути. Умови, на яких працює ця програма: залучена сума до 500 тис. грн, кредит на 5 років під 5% річних. До того ж перший рік може бути «канікулами» щодо виплати тіла кредиту.
Пропонуємо фінансовий інструмент зі здешевлення кредитів. Така програма діє і державна. Але в нас вона охоплює більше дрібних фермерів та стосується не лише банківських кредитів, але й наданих кредитними спілками. У нас вельми активні кредитні спілки, вони досить якісно працюють із дрібними аграріями.
Торік направили 11 млн грн на підтримку аграріям Львівщини. Стільки ж – нинішнього року. Загалом пільговим кредитами в рік користуються 25–26 учасників. Десь до 20 – ті, які здешевлюють відсотки по кредитах. Також виділяємо кошти на розкислення кислих ґрунтів, біологізацію, сидерацію. Таких фермерів багато, утім, фінансування залежить від обсягу площ та робіт, які проводять в господарстві.
Усі проекти, які сьогодні реалізуються в Україні, мають своє відображення на Львівщині: французькі програми, USAID, ФАО. Все, що ми вважаємо цікавим для області, всі інновації, технології, знання, досвід експертів, – ми намагаємося привести саме сюди.
Пишаюся, коли у нас з’являються дуже яскраві виробники й їм вдається задумане. Наразі в реалізації агротуристичний проект «Горбогори». Його ініціатором є фермер Антон Мільчевич, який був у АТО, а нині розводить овець. Займатися лише вівцями йому виявилося замало, він відчув, що може надати набагато більше значення території, де він працює. Він об’єднав «атовців», фермерів зі свого регіону. Наш департамент надає максимальну організаційну підтримку. Нині мова йде про цілу територію сільських рад, на яких розкинеться кластер «Горбогори». Будуть зведені будиночки, де на постійній основі проводитимуть майстер-класи з сироваріння, випікання хліба, валяння вовни. Там можна буде ознайомитися із бізнес-планами, приміром, як можна бути успішним, утримуючи всього 50 овець. В іншому місці облаштують кемпінг, де можна буде споживати всі ці продукти.
У цьому році відкриємо в регіоні фермерський магазин. Новим буде формат – коли самі фермери є власниками цього магазину. Продають вони самі чи члени їх родини власноруч вироблену продукцію. Це ідея магазину, де ти точно проникнутий довірою до товару, його якості й безпечності, бо ти знаєш, від кого вона. За приклад взяли ідею фермерських магазинів у Австрії.
Що більше ти пізнаєш світ, то більше нового можеш привнести. Втім, не все найкраще треба просто брати і переймати, але варто аналізувати й дивитися. Для мене подорожі є чи не найважливішим елементом роботи. Сьогодні всі мої поїздки пов’язані з сільським господарством. Минулого року була кілька тижнів у Японії, де представники різних культур, різних націй думали над тим, яким має бути сільське господарство на їхній території.
Європа є найближчою щодо того, що хотілося б впровадити на теренах Львівщини. Мені імпонує модель австрійського сільського господарства. У цій країні у кожному селі є невеликі фермерські господарства. Звична річ будинки, в яких на першому поверсі розташована ферма з вівцями, а на другому – живуть люди. Такі фермери не просто розводять худобу, а відразу думають про продукти із доданою вартістю, які вони можуть виробляти: йогурти, морозиво, сири, котрі виробляють лише вони під власною торговою маркою. Першими споживачами цієї продукції зазвичай є сусіди, і вони вельми раді отримувати локальну продукції високої якості.
Надихає, коли отримую позитивні відгуки за свою роботу. Коли надходять смс-повідомлення, дзвінки або листи вдячності від людей. Я вважаю, що нині такий час, коли кожен на своєму місці повинен старатися і поспішати зробити максимально багато. Тому що нам є куди поспішати. Дивлячись на Європу, розумієш, як швидко нам і багато треба зробити, щоби досягти такого рівня достатку.
Одна поїздка у господарство, у сади чи на тваринницьку ферму швидко відновлює натхнення і сили. Тому я намагаюся три дні в тиждень присвячувати саме таким локальним поїздкам. У більшості господарств регіону я була особисто і вже навіть по кілька разів.
Моя родина мене підтримує, хоча їм не просто, бо мене зараз мало в родині. На вихідні у мене теж завжди є робота, але вона зазвичай пов’язана зі святкуваннями, ярмаркуваннями. Моя сім’я завжди їде туди зі мною. Мене тішить те, що я не змушую їх до цього. Моїх дітей уже не здивуєш козами чи вівцями, але вони запитують, що буде там смачного й цікавого.
У майбутньому бачу Україну як експортну країну продуктів переробки сільськогосподарської продукції: борошна, круп, овочів, фруктів у великій кількості. Це країна, яка щороку знаходить дедалі більше доданої вартості на свою продукцію. А в цій позиції бачу Львівщину, як активного учасника експорту, все-таки як регіон, який якісно годує своїх мешканців локальною та автентичною, натуральною продукцією. А аграрії, які це вирощують, мають достатній фінансовий зиск, аби розвиватися. Звичайно, це залежить від рівня життя населення. Впевнена, що завдяки зусиллям нашої країни у складних умовах наші люди матимуть кращий рівень фінансової спроможності. Це відповідно сприятиме бажанню краще харчуватися і завдяки цьому розвиватимуться наші аграрії.
Наталія Хмиз
38 років. Народилася в Львові у родині робітників. Батько був радіоінженером, мати – інженер на залізниці. У дитинстві займалась художньою самодіяльністю. Із 8 років танцювала і співала у народному колективі «Писанка». Брала участь у закордонних виступах.
У Львівському національному університеті ім. І. Франка отримала дві вищих освіти із різницею у 10 років: психолога-дослідника і викладача, а також юриста. Протягом восьми років працювала на керівних посадах у інвестиційних та компаніях із нерухомості. Очолювала департамент розвитку, була заступником директора з комерційної діяльності ТзОВ «Ринок сільськогосподарської продукції «Шувар». Займалася розвитком мережі оптових ринків в Україні. Була радником патронатної служби апарату Львівської обласної державної адміністрації. З серпня 2015 року – директор департаменту агропромислового розвитку Львівської обласної державної адміністрації.
Має молодшого брата Романа, програміста. Він підтримує Наталю та допомагає за потреби обробляти великі обсяги інформації. Заміжня. З чоловіком Олександром виховують 12-річну Лізу та 8-річного Лесика.
