За матеріалами компанії Bioveta, a. s.
Лептоспіроз охоплює велику групу лихоманкових інфекційних захворювань тварин і людей, поширених практично в усьому світі. Захворювання належить до зоонозів – хвороб, що передаються від тварин до людини. Збудник захворювання – це волокнисті бактерії роду лептоспіра (leptospira), що належать до спірохет.
Широкий спектр серотипів лептоспір викликає серйозні клінічні прояви захворювання від легких до летальних. Спалахи хвороби трапляються як у диких, так і культурних природних районах, а також часто безпосередньо в населених пунктах. А у тваринницьких господарствах, зокрема на фермах, де утримують велику рогату худобу і свиней, в глобальному масштабі це спричинює значні економічні збитки.
Характеристика збудника
Принаймні описано понад 200 серотипів лептоспір, які можна розрізнити серологічно. Резервуарами патогенних лептоспір є різні види ссавців, передусім гризунів, комахоїдні, хижаки, копитні та кажани. Практично кожен серотип лептоспір має свого резервуарного господаря, до якого адаптується впродовж тривалого розвитку. Зазвичай вірус не призводить до серйозних захворювань господаря, зараження найчастіше протікає безсимптомно. Перебування збудників в організмі є, утім, тривалим, а лептоспіри акумульовані в основному в нирках із тривалим виділенням через інфіковану сечу, що триває іноді довше року. У воді або вологому ґрунті з нейтральним рН лептоспіри можуть виживати до кількох місяців, а в сухому середовищі гинуть досить швидко. Вони легко витримують низькі температури, включно з морозом, а от температура вище 50°C їх дуже швидко вбиває. Збудники також чутливі до широкого спектра засобів дезінфекції.
Шляхом серологічної класифікації рід лептоспір поділили на дві основні групи:
1) бактерія Leptospira interrogans охоплює всі (на сьогодні близько 200) патогенні штами;
2) бактерія Leptospira biflexa містить усі (наразі 60) непатогенні штами.
Лептоспіроз є найпоширенішим зоонозом. З огляду на масштабні епідемії, що сталися нещодавно, зокрема в країнах тропічної та субтропічної зон, лептоспіроз вважають одним із найсерйозніших захворювань, що прогресує знову й знову. Утім, інфекція пов’язана не лише з цими регіонами, і може проявитися в будь-якій точці світу. До того ж, лептоспіри передаються від тварин до людини дуже легко.
Надійна діагностика лептоспірозу в людини і тварин можлива лише на основі багатократного серологічного дослідження в спеціалізованих лабораторіях.
Передача інфекції людині відбувається найчастіше від домашніх тварин через інфіковану сечу. Тож головними джерелами зоонозів стає велика рогата худоба, свині й собаки.
Велика рогата худоба та свині дуже часто зазнають субклінічного перебігу лептоспірозу, і тільки внаслідок захворювання людини можливо виявити інфекцію в господарстві.
Тому людина часто слугує «лакмусовим папірцем» виявлення лептоспірозної інфекції в тваринницькому господарстві.
Заражених тварин і людей можна розділити на дві групи:
- Резервуарні господарі:
– дикі або домашні тварини, в яких зазвичай захворювання протікає ензоотично, найчастіше хронічно. Інфікування часто відбувається в молодому віці, а потім лептоспіри перебувають у інфікованих тварин у ниркових канальцях. З віком екскреція лептоспір стає інтенсивнішою. Інфекція передається або безпосередньо горизонтально від тварини до тварини, або вертикально – трансплацентарно до плоду, що розвивається. У разі вертикальної передачі лептоспіри потрапляють до зовнішнього середовища з навколоплідних вод під час спонтанного аборту або пологів, а також можуть передаватися і під час статевого акту чи через заражене сім’я. Вкрай рідко захворювання протікає в гострій формі, і тому діагностування хвороби в резервуарних господарів ускладнене. Титр антитіл буває низьким, і в тканинах та органах визначається лише невелике число лептоспір. Найважливішими резервуарними господарями є дикі дрібні ссавці й домашні тварини (велика рогата худоба, свині, вівці, кози, коні та собаки).
- Випадково інфіковані господарі:
– інфікування зазвичай відбувається опосередковано, в основному під час постійного контакту із забрудненими лептоспірами ґрунтом або водою. Це відбувається, як правило, через сечу резервуарного господаря, який виділяє лептоспіри тривало, нерідко навіть упродовж усього життя.
1) Захворювання у людини:
Лептоспіроз переважно вважають фаховим захворюванням. Останнім часом дуже часто хворіють люди, які безпосередньо контактують із сільськогосподарськими тваринами (свині, велика рогата худоба) та їхньою сечею. Здебільшого хворіють фермери, сільськогосподарські робітники, працівники бійні, а також дератизатори, співробітники діагностичних лабораторій і не в останню чергу ветеринарні лікарі.
Клінічні ознаки лептоспірозних захворювань дуже неспецифічні, і тому хворобу часто діагностують неправильно. Вірогідність лептоспірозу завжди слід розглядати й у разі незвичайних клінічних симптомів, що супроводжуються гострим гарячковим станом.
2) Захворювання свиней:
У свиней клінічні ознаки залежать від форми захворювання. Зараження відбувається найчастіше після контакту з сечею інших свиней або диких тварин. Дуже часто ми спостерігаємо субклінічний перебіг. Інфекцію у господарстві ідентифікують на підставі доведення наявності специфічних антитіл або виявлення лептоспір у сечі. Найвищі титри антитіл (від 1:1000 до 1:100 000) підтверджуються через три тижні після зараження. Вони залишаються на цьому рівні впродовж трьох тижнів, а потім поступово знижуються, наприклад, для серовару Bratislava титр зазвичай не перевищує 1:100.
Гострий або підгострий перебіг в ензоотично заражених господарствах зазвичай спостерігається тільки в невеликої кількості дуже молодих свиней, які швидко ростуть. Захворювання проявляється з помірними симптомами, такими як підвищена температура, втрата апетиту й загальна апатія. Тож їх легко можна не помітити. У господарствах, де виникають первинні інфекції, симптоми бувають набагато інтенсивнішими. Температура може бути високою і досягати 41°С. Крім анорексії, з’являється жовтуха, анемія та гемоглобінурія. З симптомів нервової системи відзначають слабкість задніх кінцівок, атаксію та тремор.
У свинок і свиноматок переважає хронічний перебіг, що характеризується, зокрема, репродуктивними розладами, абортами та нечисленним народженням слабких поросят із низькою масою тіла при народженні.
Підвищується відсоток (8–28%) мертвонароджених поросят і виникнення абортів (6–19%), а також муміфікованих або мацерованих плодів. Передчасні пологи, виділення з вульви й подальше безпліддя спостерігаються передусім після інфікування сероварами Bratislava, які в європейських господарствах є найпоширенішими. У рамках диференціальної діагностики також слід зважати на вірогідність бруцельозу і парвовірусу, або ж PRRS. Найважливішими є серовари L. Pomona, L. Bratislava, L. Tarassovi, L. München. Утім, не є винятком й інфікування сероварами L. Canicola та L. Icterohaemorrhagiae.
Діагностика
З огляду на часто нетипові й невиразні симптоми захворювання лептоспірозом для діагностики застосовуються переважно лабораторні методи.
Найчастіше використовуваний серологічний тест – мікроаглютинація, що підтверджує як IgG-антитіла, так і IgM-антитіла. IgM зазвичай з’являються через 6–12 днів, а IgG – упродовж 2–3 тижнів після зараження.
Разовий серологічний тест має обмежене значення, позаяк результат може бути наслідком недавньої вакцинації, пасивного імунітету в молодих тварин або наявної чи минулої інфекції.
Для оцінки масової захворюваності в стаді (наприклад у великої рогатої худоби) сироватку слід брати від тварин різних вікових груп. Імуноферментний (ELISA) тест може допомогти диференціювати титри, викликані природною інфекцією і вакцинацією, але він не є широко доступний. Для діагностики може також бути важливим підтвердження значного числа лептоспір у сечі або тканинах. Віднедавна тут застосовують флуоресцентну техніку та молекулярну біологію (PCR). Виділення лептоспір із сечі або тканин не є простим завданням, адже їх важко культивувати.
Лікування
А) Індивідуальне:
лікування антибіотиками успішне, якщо його розпочати своєчасно. Лептоспіри переважно чутливі до стрептоміцину і тетрациклінових антибіотиків: хлортетрациклін, окситетрациклін та доксициклін. Залежно від тяжкості ураження організму можна розглянути переливання крові, а в разі пошкодження печінки і нирок – розпочати інтенсивну підтримувальну терапію для збереження нормальної кислотно-лужної, електролітної рівноваги і балансу рідини в організмі.
- B) Масове:
масовим абортам можна запобігти за допомогою якомога швидшої вакцинації решти стада із одночасною ін’єкційною обробкою всіх тварин у стаді ефективними антибіотиками. Останні зменшать кількість лептоспір у нирках та інших тканинах, а отже, стануть надійним засобом захисту до моменту становлення повноцінного імунітету після проведеної вакцинації. Головним лікувальним препаратом цього разу є стрептоміцин.
Профілактика
Захист від ризику зараження лептоспірами необхідний як для людей, так і на рівні тваринницьких господарств. Такий захист має керуватися намаганням запобігти або принаймні звести до мінімуму можливий контакт із зараженою сечею потенційних носіїв лептоспір та резервуарних господарів і не в останню чергу там, де це можливо, захистити від спалахів зоонозів шляхом ефективної специфічної профілактики – вакцинації.
- A) Неспецифічні тваринницькі заходи:
– за допомогою споруд фізично розділити свиней, велику рогату худобу і диких тварин;
– регулярно проводити механічну чистку, дезінфекцію та дератизацію;
– не використовувати шланги високого тиску для очищення або захищати себе від забруднення;
– вводити в стадо тільки особин, серонегативних на лептоспіроз.
Б) Специфічна профілактика у тварин:
– сероспецифічні вакцини, розроблені для великої рогатої худоби, свиней і собак, знижують прояви клінічних симптомів, але не запобігають екскреції лептоспір;
– передача інфекції у вакцинованих тварин знижується лише після щорічної ревакцинації;
– вакцини індукують захист проти абортів і смертності;
– переважно вакцини значно зменшують вірогідність ниркових інфекцій;
– вакцини для свиней зазвичай поєднуються також із антигенами проти тяжкої вірусної інфекції репродуктивної системи – парвовірусу свиней.
