Підготувала Анна Назаренко, Agroexpert (Україна) за матеріалами АгроШколи УКАБ «Управління молочним бізнесом – 2016»: доповідь Вадима Прядка, практикуючого ветлікаря ПП «Деметра-2010» «Методика та технічне забезпечення копитної справи»
Часто у вітчизняних господарствах ситуація зі станом кінцівок дійних корів може бути неконтрольованою. За браку спеціалістів із копитної справи на фермі розчищення та лікування копит проводять нерегулярно і не надто ретельно. Взяти ситуацію під контроль можна, якщо організувати власну копитну бригаду.
Середній показник кульгавості в стаді має бути в межах 5–10%. Та, на жаль, на практиці деякі наші ферми можуть мати й 60, а то й всі 80% кульгавості.
З якого боку підійти до копитної справи, якщо господарство вирішило покладатися на власні сили у боротьбі з кульгавістю корів? Зазвичай все починається із економічних розрахунків, а потім розглядають, зважують доцільність запланованих інвестицій. Та у разі копитної справи – сумнівів не має бути.
Основа будь-якої роботи – системність і оперативність
Систематичний догляд за копитцями корів стада сприяє зниженню кульгавості, зменшенню захворювань кінцівок та запобігає падінню молочної продуктивності корів. Тож рекомендована частота розчищення копитець – щонайменше тричі на рік: на 60-й, 180-й і 305-й день (перед запуском) лактації. Копитця у нетелей розчищають за 2 місяці до отелення, а якщо є потреба – у телиць копитця розчищають за місяць до осіменіння. Але суть розчищення полягає лише у вирівнюванні поверхні копитець. Ретельно й якісно один працівник може обробити 8–10 корів у день. До того ж за такої систематичної роботи корови звикають до процедури розчищення, і вона чинить менший стрес на надої.
Оперативність – якщо в господарстві є власний майстер копитної справи, наявний весь необхідний інвентар і станок, «врятувати» хвору корову можна будь-якої миті. Тоді не потрібно домовлятися, поки виїзні бригади знайдуть «вікно» у своєму щільному графіку, і втрачати при цьому дорогоцінний час. Спеціаліст на фермі відразу займеться цією коровою.
Усе починається з людини
На відміну від закордонних господарств вітчизняні сільгосппідприємства мають одну велику перевагу – людські ресурси. В країні багато аграрних вишів, тож кожна ферма укомплектована великою кількістю людей із потрібною освітою – тобто потенційних спеціалістів, яких можна долучити до виконання певних завдань. А отже, й копитну справу на фермі цілком реально довести до досконалості.
Копитною справою на фермі може займатися і ветлікар, і фельдшер або технолог, доглядач, чи просто працівник, якому ця справа цікава. Різниця лише в тому, що за нагальної потреби лікування кінцівки тварини від майстра потрібні компетентність і відповідальність.
Отже, людину, яка займатиметься доглядом за копитами корів на фермі обрано. Та, звісно, спочатку до свої базових знань вона потребує глибшої теоретичної, а згодом і практичної підготовки. На жаль, в Україні наразі мало джерел якісної безкоштовної інформації: переважно це інтернет-ресурси (хоча в компетентності деяких варто сумніватися) та поодинокі семінари, майстер-класи. Набагато ширше представлена платна інформація: це друковані видання, фахові семінари, консультації та обмін досвідом від закордонних спеціалістів тощо.
Здобути нові або доповнити наявні знання можна, відвідуючи фахові школи, курси, що їх активно організовують за кордоном, чи просто виїхавши на індивідуальне навчання з майстром. Також найоптимальніше (і можливо найдорожче) запросити іноземного фахівця до себе у господарство, щоб він навчив працівників безпосередньо на фермі, хоча можна знайти вчителя і серед вітчизняних майстрів копитної справи. Обидва варіанти – це певні інвестиції, і керівництво господарства ретельно має зважити всі «за» та «проти» перш ніж вжити будь-які кроки. Та слід не забувати, що високоякісно підготовлені кадри – найцінніше, що може бути в господарстві. А для того щоб працівнику було цікаво займатися копитною справою, потрібна також певна мотивація.
Та важливо відразу впроваджувати отримані знання на практиці – це буде завершальним етапом підготовки фахівця. Тоді ефективність освітньої роботи буде максимальна.
Переходимо до справи
Оскільки копитна справа, звісно, брудна, варто подбати про захисний робочий одяг працівника, рівно як і про його індивідуальний захист. Отже, рекомендовано мати захисні окуляри (під час роботи шліфувальних або обрізних дисків із-під них вилітають шматочки копитного рогу, що можуть травмувати око), пов’язку на лице або респіратор, щоб у дихальні шляхи не потрапляв пил, рукавички, фартух, наколінники – адже часто доводиться ставати на коліна, за бажанням можна використовувати навушники.
На ринку існує безліч різноманітних модифікацій станків для розчищення копитець. Та всіх їх можна розділити на 2 категорії – механічні й автоматичні. Звісно, останні набагато зручніші в роботі, і завдяки нетривалому перебуванню корови в такому станку, вона отримує менший стрес. Та незалежно від моделі кожен станок має бути обов’язково обладнаний розеткою (доступ до електромережі), куди можна підключити електрообладнання, мати добре освітлення. Сам станок має бути належно зафіксований (наприклад прикручений до бетонної підлоги) – саме так можна налагодити систематичну роботу з копитцями корів на фермі.
На кожній фермі можна знайти вільне місце для фіксаційного станка, бажано таке місце обладнати накопичувачами (перед і після станка). Це дає змогу не залучати додаткової людської сили для заганяння худоби у станок, забезпечує систематичність проведення процедури і суттєво полегшує роботу майстра копитної справи.
Варто дуже уважно поставитися до вибору станків: інколи дешеві станки стають справжніми «вбивцями» корів, позаяк вони нестабільні та виготовлені з неякісного матеріалу, а фіксаційні ремні через живіт можуть ще й перетискати, «душити» тварину.
Необхідні інструменти
У кожного майстра копитної справи обов’язково має бути набір необхідних інструментів, як і в стоматолога. А їхня якість та зручність у використанні – вимога сама собою зрозуміла. Якщо систематизувати догляд за копитцями худоби на фермі так, що кожній корові їх розчищали 3–4 рази на рік, то сама процедура полягатиме практично у легкій шліфовці копитець машинкою зі шліфувальними дисками.
Але якщо копитця коровам розчищають дуже рідко, і вони сильно відростають, то тут, звісно, не обійтися без обрізання зайвого копитного рогу кільцевими кліщами.
Копитні ножі – головний атрибут майстра копитної справи, адже вони забезпечують основу терапевтичного обрізання копитець. Ніж неодмінно має бути гострим, тоді ним можна легко маніпулювати, не травмуючи тварину. Нагострені ножі слід зберігати у футлярі. Не обов’язково купувати спеціальний футляр, його можна зробити самотужки, наприклад зі старої дійкової гуми.
Власне, обрізними і шліфувальними дисками можуть користуватися й початківці. Проте тоді не забезпечуватиметься ідеально рівна поверхня копитця й візуально буде складно оцінити справжню товщину підошви. Шліфувальний диск майстри використовують зазвичай для підгонки колодок на копитця. Обрізні диски можуть мати різну кількість ножів: 3, 5, 7. Якщо прилаштуватися до роботи з ними, вони різатимуть плавно й лагідно.
Додатково можна використовувати фен – для швидкого підсушування спреїв, клею, нанесених на копитце.
Шаблон для копитець (claw check) хоча й має певні параметри лише для голландського методу розчищення, все ж потрібний для перевірки довжини, товщини, кута копитного рогу.
Якщо доводиться робити терапевтичну обробку, без накладання колодок не обійтися, тому їх та клей варто мати під рукою. Колодку наклеюють на суміжний палець аби зменшити навантаження на травмований, на якому слід провести терапію. В середньому корова носить колодку 3–4 тижні, за цей час хвора частина копитця загоюється, і колодку можна зняти кліщами.
Лікувальні мазі деякі майстри можуть робити самі, здебільшого на основі хелатного цинку або міді. У світі наразі пріоритетом є застосування мазей без антибіотиків. Їх, як й інші лікувальні засоби, можна зафіксувати на копитці бандажними пов’язками (кольорові еластичні бандажі). На багатьох фермах за кордоном від цих пов’язок відмовляються, тому що фахівець має через день-два перевірити тварину та зняти/змінити пов’язку, а так часто приїздити на одну й ту саму ферму він не може. Якщо ж пов’язку вчасно не змінити, вона накопичує бруд, розмотується, стає осередком розмноження мікробів, та ще й заважає корові вільно рухатися. Звісно, пов’язка забезпечує тривалішу дію ліків безпосередньо на ураженому місці, тому якщо майстер копитної справи постійно працює на фермі, йому варто лише не забути вчасно перевірити таку корову.
На виході – ванна
Остання річ, що завершує всю процедуру розчищення копитець і є її невід’ємною частиною, – копитна ванна. Вона допомагає боротися із інфекційними захворюваннями копитець. Ванни переважно встановлюють на виході із доїльної зали.
Деякі фахівці рекомендують мати 2 ванни завдовжки 4–6 м кожна і розміщені на відстані 1 м. Одну наповнюють чистою водою, яку змінюють раз-два на тиждень, залежно від епізоотичної ситуації на фермі. Другу – дезінфектантом. Посередині ванни вздовж можна зробити канал, куди потраплятимуть фекалії у разі випорожнення корови. Ванни бажано розташовувати у коридорі, створюючи ефект тунелю. Тоді корови швидко проходитимуть його і не забруднюватимуть рідину.Тож хочеться підсумувати: якщо у ваших корів будуть чисті копитця і постійний догляд за ними – ось і досягнете зниження кульгавості до бажаних 5–10%.
