керівник служби тваринництва агрохолдингу Kernel, 3 роки працював на королівській фермі у Великій Британії
Записала Галина Більченко, Agroexpert (Україна)
Не розділяю: я і тваринництво. Кажу, що це МИ. Для мене тваринництво – це стихія.
Працювати у тваринництві почав у 4 роки – надавав першу рододопомогу кішці, в якої було велике кошеня. Котеня виросло, кішка лишилася живою.
У 1,5–2 роки, якщо не грався у піску, то всі знали, де я є: збирав яйця у гніздах в сараї або сидів у клітці з кролями чи в собачій будці. Більше ніде.
Батько був ветеринаром і завжди казав: не дай Боже, щоб ти став ветеринаром. Ти ж бачиш, як ми живемо. Я думав: ну що в нас такого поганого: все є – свині, корови, собаки, коти. Супер! Найкраще місце, де любив гратися: у батька в аптеці. Запах аптеки для мене – правильний запах. Коли настав час обирати, ким я буду, не сумнівався: пішов вчитися на ветеринара.
Отримав професію, яку хотів. Мій фах – це і є моє хобі.
На виробництві почав працювати з 1998 року й одразу з великою рогатою худобою. Тоді я збагнув, куди потрапив. Та мене це не зупинило.
Зрозумів, що таке акушерство, коли з першого заняття з акушерства та гінекології на 3-му курсі поїхали на господарство робити диспансеризацію корів. За 4 години ректальних досліджень навчився майже всього. В мене набрякла рука, наступного ранку не міг тримати ложку, але це був справжній драйв.
Під час навчання багажник мого авто був забитий патматеріалом: кишки, голови, скелети. Поряд із домом була бійня, тож возив те все в інститут для практичних занять.
На 3-му курсі потрапив на практику до АФ ім. Горького (Дніпропетровщина). Поставили фельдшером у родильне відділення, коли ветеринар пішов у відпустку. Я до того родильного відділення взагалі не бачив. Наступного дня сказали зробити дезінфекцію, не сказали як. Разом із трьома міцними хлопцями за один день вичистили велике приміщення (на 130 голів та 16 індивідуальних боксів). Ледь не вмерли, але все вимили та підготували до обробки. На завтра це побачив заступник директора і почав лаятися. Я не зрозумів його реакції, тихо питаю головного ветлікаря: щось не так зробив? А він: ти зробив за день те, що люди за 2 місяці не могли зробити. Скоро мене поставили в. о. керуючого комплексом. Для мене це був ривок та перевірка на міцність і стресостійкість, коли я зрозумів, що можу.
Підняв другий за всю історію інституту страйк студентів. Був ватажком «повстання», вступався за сільських студентів. Вийшла 1000 студентів, палили багаття. Був гострий відкритий конфлікт із керівництвом ВУЗу. За це ледь не вигнали, але ми відстояли свою правоту. І я залишився в інституті. Після того кожен викладач із повагою потискав мені руку.
Коли працював в АФ ім. Горького, розумів, що ми діємо неправильно. Ми вливали у корів літри препаратів, але не могли забезпечити їхнє здоров’я. Була глобальна проблема кетозів і жирової дистрофії печінки. Тоді не міг вирішити ту проблему. Таку саму зараз мали в Kernel, але впоралися.
Про закордонний досвід
Вирішив поїхати за кордон, почав вчити англійську. Мав кілька варіантів. Зрештою обрав Велику Британію. Хотів обов’язково побачити Біг Бен. Решта мене не цікавила. В Англії працював 5 років.
Поїхав як stock manager (управляючий стадом). Набрав одягу: сорочку, костюм, краватку. Приїхав, дивлюся: дід якийсь біжить, весь пошматаний, у чоботях, парубоцька шапка. З’ясувалось – це мій бос. Подумав: якщо він такий, який я тут буду? Запитують: в тебе є одяг? Кажу: мабуть, нема.
Ферму обслуговував сам. Це 100 корів + 100 голів шлейфу, відгодівля бугайців, утримання м’ясних корів із телятами «на підсосі», та 5000–7000 голів овець відгодівлі. З часом виконував всю роботу ветеринара, техніка штучного осіменіння, заощаджував господареві чималі кошти, мене називали Біг Майк. Але навіть за 2 роки роботи він не спромігся підняти платню, вираховував гроші за житло. Після відпустки туди не повернувся. На моє місце взяли чотирьох поляків.
Три роки працював на одній із найбільших ферм Великої Британії (700 голів дійного стада). Ця ферма була в володіннях Королеви Єлизавети ІІ, колись належала нащадку шотландського лорда. Працювати там справді було круто. Особливо коли Єлизавета одного літа приїхала в наше місто.
Міг залишитися й отримати вид на проживання, але дуже хотів додому. В пам’яті закарбувався випадок: під час доїння ми переганяємо худобу: сонячний ранок, свіжа зелень після дощу, майорить британський прапор. Пан Ноел, весь у гної, руки порепані, хоча був мільйонером, родовим ленд лордом, став на підгорок і каже: «Майк, дивись: яка трава, свіже повітря, сонце, небо, дім, корови, яка краса! Я люблю тебе, Британіє! Дякую, що ти даєш мені можливість жити й розвиватись у своїй країні, ростити тут своїх дітей». Мене це глибоко зачепило, зжалося серце. В Англії мав все, але вирішив будь-що повернутися додому. Після того твердо знав: настане той день, коли я зможу так само сказати про Україну.
Повернувся додому, працював на трьох роботах, спав раз на 2 доби, жив на енергетиках. Хотів заробляти ті самі гроші, але не виходило. Бився лобом об стінку. Постійно телефонували з Англії, просили повернутися. Зробили візу на 5 років. Я знову поїхав. Думав, що назавжди. Працював вже другий рік по новій візі і можна було подавати документи на ґрін-карту, але чомусь відтерміновував. Аж раптом зателефонувала мама і сказала, що мене вже чекають в Україні.
Про молочний бізнес
Влаштувався заступником директора з тваринництва в АФ «Чумаки». Встановили «карусель», завезли нову худобу, але половина вже загинула. Терміново потрібен був фахівець. Я потрапив у таку кашу! Мої рожеві окуляри… їх змело, потрощило, розтоптало. Я попав в Україну. Було важко спілкуватися з нашими людьми. Жив на комплексі, на якому працювало 70 людей на гурті 1500 голів. На осінь вже майже нікому було телитися, мали 80% маститного стада, щодня вивозили по дві корови. За півроку нас залишилося 16. Ми працювали як годинник. Мали 70% тільних корів, підвищили на 5 тонн добовий надій молока. За півтора року не було куди ставити худобу – треба було розширятися. Я – знову Біг Майк. Але в Україні. Та мені пообіцяли більше, ніж потім дотримали.
Коли прийшов в «Агрікор Холдинг», там не було навіть обліку худоби. Поступово підняли показники зі збереження, виходу телят, налагодили схеми випасу. Регулярно проводили УЗ-діагностику, відповідну профілактику маститів, організували належно сухостій, родильне відділення. Завозили худобу з Франції, відкрили 8 нових підприємств. Були першими з м’ясного скотарства в Україні, реалізовували худобу в Казахстан та по всій Україні, мали вже своїх бугаїв-плідників, збільшили кількість поголів’я із 3500 до 8000.
Із 8000 поголів’я перейшов на 16000 у п’яти областях у Kernel. Для мене це була сходинка. Захотів її подолати. Щороку досягаємо певних успіхів. Починаючи з 2013-го поліпшуємо економічні показники.
Я кризовий-менеджер. Звик розкручувати справу, робити стихію керованою.
Хочу зробити тваринництво гідною ланкою нашої компанії, достойним молодшим братом зернового та олійного бізнесу Kernel. Зерно й олію продаємо за долари, а молоко за гривні. Відповідно, дуже залежні від ціни і ситуації на внутрішньому ринку. Плануємо вийти на міжнародний ринок. Для цього потрібно підняти якість молока. 2016 року плануємо отримувати все молоко екстра-класу. Хочемо створювати якісний продукт, який можна буде експортувати. Тоді молочний бізнес компанії зможе бути навіть краще за зерновий і олійний. Це стратегічне завдання.
Атмосфера Kernel надихає бути лідером. Ми номер один у світовому олійному бізнесі, лідери зернотрейдингу, у десятці найбільших компаній світу. Мені, як командному гравцю цієї компанії, хочеться зробити свій внесок. Довести, що ми можемо бути першими також у молочному бізнесі.
Моя місія – годувати людей. Ситий народ – щасливий. Коли всі матимемо достаток, думатимемо раціонально, а не стоятимемо голодні та знедолені з вилами за чиюсь «подачку».
Ми стоїмо на сторожі людства. Мені подобається Джеймс Бонд. У мене також виникає асоціація, що рятую країну. Сьогодні я забезпечую 5% валу молока України.
Захищатиму магістерський проект зі створення молочного кластеру в Україні. Розробляю концепцію, як вижити українському тваринництву в умовах повної відсутності зацікавленості держави у його розвитку. Вірю в те, що все вийде. І навіть більше.
Щось велике народжується, коли разом збираються фанати справи. Найбільша проблема моїх підлеглих у тому, що вони «не хочуть бути генералами». Я вже багатьом дав таку можливість, але нею не скористалися. Я собі думаю: мені б ще одного такого фанатика, як я. Може, спочатку ми б побилися, але потім розмежували б зони відповідальності, спланували роботу і досягли б успіхів.
Про особисте
Із дитинства відчуваю, що зможу зробити і що повинен. Що правильно і справедливо. Але правда не завжди перемагає. Постійно захищав слабших, за це діставав сам. І, втираючи кров, казав: слухай, не хвилюйся, зате тобі вже менше попало. І так по життю.
Якщо обіцяєш – треба виконувати. За слова завжди слід відповідати.
Батьки завжди й в усьому підтримували. Не обмежували мене. І я не обмежую своїх дітей, даю їм можливість розвиватися.
Авторитет – це батько, завжди йому довіряв. Поки він був живий, почувався, як за кам’яною стіною. Від нього навчився контролювати своє «я» і не вдягати корону. Засвоїв принцип людяності: завжди стався до людей як людина, звірем можна стати в будь-яку мить. З усіма спілкуюся як із рівними.
Поважаю Арнольда Шварценеггера. Завдяки йому захопився спортом, хоча варіантів було багато. Досі так живу. Не палю. Не вживаю алкоголь і жодного разу в житті не був п’яним. На власному весіллі пив лимонад. Маю відчуття відповідальності (завжди відповідаю за свої вчинки). Не вживаю нецензурних слів.
У житті мусив обирати: стати чемпіоном у спорті чи у тваринництві.
Найбільше енергії маю для справ, коли відпочив і виспався. Готовий «перевернути світ», якщо маю на відпочинок 3–4 дні, і ніхто мене не чіпає.
Люблю наводити порядок, косити бур’яни, чистити сніг на дачі на покинутому хуторі. Там немає покриття мобільного зв’язку – повний «вакуум». Але там я «заряджаюся». Це мій «енергетичний оазис»..
Завжди поспішаю додому. Я сім’янин і дуже люблю родину. Діти люблять кататися на моїх плечах. Сім’я – це моя маленька зграя, з якою ми живемо так, як нам хочеться. Кожен – це особистість, що має свою думку та слово, не зважаючи на вік.
Вважаю себе позитивним героєм цього життя. Чорний, негативний бік – це не моє.
Люблю робити 300 справ одночасно. Потім так приємно їх усі по черзі завершувати.
Про останні події
18 лютого 2014 року – мій другий день народження. Я прийшов на Майдан із офісу подивитися, що відбувається, а потрапив у «м’ясорубку». Згадую дівчинку, яка подала мені каску. Опинившись серед натовпу, пізніше зрозумів, що був у перших рядах. Розмовляв по телефону з мамою. Хтось крикнув «беркут». Спочатку не звернув уваги, а коли повернувся – весь натовп щез, я стою один, а з диму виходять бійці «беркуту». Все було як у кіно: вони йдуть зі щитами попереду і б’ють по них палицями, періодично розступаючись і даючи місце для пострілів та кидання вибухівки. За лічені секунди перед очима пробігло все життя, в голові лунало: «куди і навіщо втікати, твої діди пройшли всі війни, ти син своєї землі й свого народу… Від кого втікати?» Хапаю лома, який опинився під ногами. Починаю кричати і гукати хлопців … До мене підбігають інші, ми стаємо пліч-о-пліч і починається «м’ясорубка». Так із глядача перетворився на передового бійця. Ледь вийшов звідти (хоч і не зовсім цілий) – врятувала каска і фізична підготовка. Дякував Богові, що живий.
Моє село за 150 км від лінії фронту. Коли почалася війна, ми ще протягом року поставляли молоко на Донецький молокозавод №2. Молоковози неодноразово обстрілювали. Але ми не зупинялися ні на день, аж доки не настала повна блокада. Були великі ризики, всі запитували, нащо ми те робимо. А для мене Донбас – та ж земля, що рідна Дніпропетровщина і країна в цілому. Наразі постійно надаємо допомогу бійцям. Вважаю це обов’язком честі. Зокрема, перед країною.
Живу за принципом: рухатися вперед і ніколи не здаватися. Коли програвати, то з максимальними втратами для суперника. Адже ми маємо право не лише на існування, ми маємо право на життя.
Хочу, щоб був порядок у моїй країні. І діти лишалися жити в Україні. Щоб Україна була така, як Британія. Чому ми повинні втікати зі своєї землі, як собаки і шукати правди на чужині?
Я залишаюсь в Україні. Бо хочу залишити своїм дітям Батьківщину, а не руїни. Щоб стоячи на схилах старого Дніпра, під майоріння жовто-блакитного прапору на тихе звучання козацького бойового маршу, міг сказати новим поколінням українців: «…Ми змогли! Ми завоювали свободу! Ми збудували щасливу країну! Ми народили та виростили вас незалежними і могутніми! Любіть та бережіть її, адже вона в нас одна! Несіть наші здобутки й примножуйте їх! Слава Україні!»
