Методи використання ветеринарних препаратів у свинарстві

0
OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Василь Усатенко, ветлікар

Сучасні тенденції в тваринництві, зокрема у свинарстві, націлені на зниження використання будь-яких ветеринарних препаратів задля того, щоб отримати більш чисту продукцію. Досягається це завдяки оптимізації умов утримання свиней, та все одно питома вага витрат у загальному бюджеті підприємства на медикаменти залишається суттєвою.

Втім, щоб знизити витрати на медикаменти та підвищити їх ефективність, треба знати основи їхнього застосування та вдалого комбінування.

Підготовчий етап

Перед тим як обрати певну лікарську форму, що є носієм діючої речовини, потрібно провести аналіз, скласти план використання та контролю ефективності. Це не обов’язково має бути громіздкий документ – інколи цілком достатньо перемовин між фахівцями й власником господарства. У будь-якому разі слід чітко розуміти, яку проблему вирішує на конкретному підприємстві введення чи заміна певного медикаменту, чи варто витрачатися на ці ліки.

Щодо застосування медикаментів, умовно їх можна розглянути у таких різновидах:

  • Препарати, які застосовують стандартно за будь-яких умов. Це насамперед запобіжні вакцини (проти колібактеріозу, парвовірозу), вітамінні та залізовмісні препарати для підсисних поросят, антигельмінтики й кокцидіостатики. Ці препарати рекомендовані на загальних умовах і є невід’ємною частиною технологічного процесу.
  • До окремої групи можна віднести препарати, які можуть вирівняти технологічні промахи, допомогти отримати кращий результат за незначних похибок у технологічному процесі (антибіотики під час дорощування, гормональні стимулюючі для свиноматок). Їх застосовують за недопрацюваннях із санітарії, мікроклімату, якості кормів.
  • Зовсім інша група – це медикаменти, що застосовують для усунення наслідків дії патогенного фактору (за принципом швидкої допомоги): виникнення інфекційних уражень, кормових отруєнь, масових стресів або травмувань. Препарати з цієї групи (антибіотики, антидоти) правильно було б назначати після лабораторних досліджень та підтвердження їхньої ефективності.

У будь-якому разі не можна застосовувати препарат, не вивчивши його властивостей, які зазвичай детально викладені в настанові. Попри складність сучасних препаратів, незмінним залишається дотримання трьох параметрів:

  • доза;
  • місце та засіб введення;
  • концентрація.

Додатково треба відстежувати протипоказання за фізіологічним станом, сумісність різних ліків та, особливо на цехах відгодівлі, звертати увагу на час очікування (виведення діючої речовини з організму).

Групове та індивідуальне застосування з кормом

Основними принципами застосування препаратів є груповий та індивідуальний метод.

За групового лікарські форми вводять перорально із водою та кормом, що дає змогу одночасно обробити велику кількість свиней. Рідко, але інколи для групових обробок застосовують інгаляції.

Із кормами використовують різні групи препаратів (антибіотики, сульфаніламіди, антгельмінтики, мінеральні й вітамінні добавки) з профілактичною та лікувально-профілактичною метою, концентрація яких не перевищує 2 кг/т корму (0,2%) Не раціонально згодовувати корми з ліками під час періодів, коли свині менше споживають корм – безпосередньо під час переміщень тварин, за масового приходу в охоту свиноматок, підсисним поросятам, за різкого підвищення температури середовища, масової захворюваності, що супроводжується втратою апетиту тощо.

Під час застосування будь-якого препарату з кормом варто брати до уваги такі моменти:

  • поголів’я має бути у задовільному стані, зберігати високе споживання кормів;
  • якісне приготування рекомендованих сумішей кормовими змішувачами;
  • корми зі вмістом препарату не мають «перетинатись» із іншими кормами, щоб не допустити зниження концентрації або небажаних випадкових застосувань;
  • годівниці мають бути у належному стані, аби мінімізувати побічні втрати корму:
  • діюча речовина препарату не має суттєво змінювати смак корму.

Перед використанням слід чітко встановити концентрацію діючої речовини та строки початку й кінця застосування. Варто оцінити технічну можливість змішувачів – так, за наднизьких концентрацій (менше ніж 0,05%) для досягнення кращої гомогенності (рівномірності змішування) кінцевої суміші бажано попередньо зробити додаткову суміш препарату з одним із компонентів корму (наприклад висівками), який потім поступово додавати через змішувач у загальну масу. Велике значення відіграє роз’яснювальна робота для персоналу. Операторам кормоцеху чітко прописують строки та точні місця доставки кормів «заряджених» ліками. Працівники цехів повинні стежити за інтенсивністю поїдання кормів свиньми та досягнення лікувального ефекту. Інколи лікувальна програма не дає бажаного результату і вже під час застосування може відбутися погіршення ситуації в поголів’ї – звісно, в такому разі необхідно корегувати лікування чи навіть радикально змінювати його. Втім, треба пам’ятати, що залишки корму з препаратом будуть у годівницях ще певний час, і ліки, які будуть назначені опісля, мають бути сумісні з попередніми.

Додавання препаратів у воду

Застосування препаратів з водою є більш оперативним методом та має низку переваг перед кормовим. По-перше, воду споживають навіть ті свині, які втратили апетит унаслідок хвороби. По-друге, легше контролювати витрати та споживання препаратів, набагато швидше змінити концентрацію діючої речовини, відмінити або замінити її. По-третє, під час випоювання застосовується набагато менше технічних етапів, як наслідок – спрощується контроль за результатом.

Для того щоб ефективно використовувати препарати з водою, варто відстежити такі моменти:

  • якщо випоювання проводиться з корит або тарільчастих напувалок (підсисним поросятам під час лактації), необхідно слідкувати за їхньою функціональністю (поросята мають легко до них підходити) та чистотою;
  • водогін має бути справним, мати певні технічні рішення (наявність достатнього тиску в системі, обладнання фільтрів тонкої очистки, спеціальні відведення з кранами та місцями кріплення дозаторів), не мати катастрофічних підтікань та не використовуватись для інших, крім водопою, цілей;
  • вода має бути якісною, не реагувати з препаратом (відповідне pH). За використання дозаторів дуже важливим є відсутність механічних домішок (пісок може пошкодити поршневу систему) та пробок із повітря (вони порушують роботу дозаторів);
  • відповідність препарату: має добре розчинятися у воді, не утворювати осаду та не «замулювати» водогін чи напувалки.

Розрахунок витрати розчину препаратів виконують згідно з фізіологічною потребою свиней у воді. Так, за звичайних умов свині протягом доби споживають близько 10% від маси свого тіла, але за літньої спеки або хворобливого стану поголів’я витрати води значно підвищуються. За відміни препарату водогін швидко позбувається залишків ліків. Окрему увагу варто приділяти інформуванню працівників про використання ліків через водогін, щоб надалі воду з ліками не застосовували в будь-яких інших цілях.

Промислові дозатори, що ставлять на водогін, зазвичай надійні й прості як у експлуатації, так і дрібному ремонті. Вони мають простий механізм встановлення концентрації готового розчину, за допомогою шкали та контролю витрати. Про належну роботу цього пристрою свідчить клацання механізму й планомірна витрата маточного розчину з ліками. Час від часу вони також потребують профілактичних оглядів та змащування циліндрів і поршнів. Крім того, під дією перепадів тиску може заклинювати поршневу систему дозатора й свині отримуватимуть обмежену кількість води.

Крім випоювання розчину ліків через водогін, широко застосовують випоювання готовим розчином за допомогою тарільчастих напувалок у цеху лактації. При цьому використовують так званий електроліт, який завдяки вмісту цукру або глюкози та кухонної солі має привабливий для поросят смак і вони охоче його споживають із перших днів життя. Складність полягає в тому, що в такому вигляді він швидко забруднюється, приваблює мух, тому його слід частіше змінювати.

Індивідуальне роздавання

Індивідуально ліки теж дають через корми, використовуючи індивідуальні годівниці – наприклад для проносних свиноматок на опоросі. При цьому корм потрібно ретельно змішати із лікарською формою й простежити чи спожила тварина всю суміш.

Під час індивідуальних лікувальних та профілактичних робіт широко використовують ін’єкційний метод уведення медикаментів, застосовуючи шприци й голки різних модифікацій. Так, для введення вакцин і профілактичних препаратів із фіксованою дозою (мл/гол.) зручніше використовувати автоматичні та напівавтоматичні шприци. Для введення препаратів, що потребують індивідуальної корекції дози (мл/кг живої ваги), застосовують звичайні поршневі шприци (для зручності вони можуть мати бігунок та маркування на штоку, яким корегується доза введення). Інколи раціонально провести контрольне вимірювання дози, що видає шприц, позаяк поділки, нанесені на шприці, не завжди відповідають дійсності.

Голки зазвичай універсальні: однакові як для звичайних, так і для автоматичних шприців, різняться за довжиною, товщиною та типом з’єднання зі шприцом (гвинтовий, Luer-Lock). Зазвичай у настановах до вакцин вказують параметри голки, якщо цього немає, то орієнтуються за загальними віковими стандартами та різновидами введення (внутрішньом’язеве, підшкірне).

В силу особливості анатомічної будови тіла свиней найбільш доступними та ефективними є внутрішньом’язеві та підшкірні ін’єкції.

  • Внутрішньом’язеве введення роблять за вухом, у ділянці шиї, крім того, підсисним поросятам у внутрішню частину стегна. Слід брати добре загострені голки для свиноматок завтовшки 1,6 мм, завдовжки 30–40 мм, для підсисних поросят – 0,8–1мм та 10–20 мм відповідно. При цьому голка має входити в тіло під кутом 90°.
  • Підшкірне введення проводять у тих самих частинах тіла, що згадувались вище. Голка для свиноматок – 1,6 мм/20 мм, для поросят – 0,8–1 мм/10 мм, бажаний кут уведення – 45°.

Зазвичай будь-яка ін’єкція супроводжується маркуванням тварини за допомогою жирового чи аерозольного маркера, записом у індивідуальну картку. Іноді, за пробного використання вакцин чи профілактичних препаратів довгострокової дії, для відстежування результатів свиней мітять вушними бирками.

Після завершення робочого циклу шприци потрібно мити та дезінфікувати. Для цього бажано їх промивати водою, максимально видаляючи залишки препаратів та повністю розбираючи. Якщо ліки були на олійній основі – використати відповідний мийний розчин. Після миття шприци кип’ятять у стерилізаторі. Краще застосовувати дистильовану воду, яка не залишає мінерального осаду на деталях, за використання звичайної води для зменшення накипу на шприцах їм треба дати схолонути у воді. Інколи умов для стерилізації кип’ятінням нема, або шприци не призначені для цього (деякі шприци-автомати) можна застосовувати для стерилізації хімічні засоби – найбільш поширеним та доступним є етиловий спирт – достатньо промити зібраний шприц розчином спирту, при цьому бажано залишити певну кількість дезінфектанту в конструкції під час зберігання, який видаляється безпосередньо перед черговим використанням.

Попри ефективність та оперативність ін’єкційного методу введення він має багато недоліків. Так, за використання ліків із кормами та водою свині споживають медикаменти природним шляхом, із мінімальним стресом; за ін’єкційного введення препаратів унаслідок втручання сторонньої особи, травмування тканин, болісні відчуття, загальне занепокоєння свиней, потрясіння бувають значними. Втім, для того, щоб дати ліки з водою або кормом не потрібні певні навички – з цією процедурою впорається будь-який працівник, тоді як для оволодіння шприцом треба певний практичний досвід, особливо за роботи з свиноматками та кнурами.

Порушення цілісності тканин, ризик занесення інфекції, травмування під час фіксації як свиней, так і працівників, складність дотримання асептики та антисептики під час процедури, додаткове навантаження на працівників – це теж сумнівні моменти за ін’єкційного введення препаратів, що також слід брати до уваги. Проте у сучасному свинарстві практично неможливо відмовитись від ін’єкційного введення препаратів: саме цим методом вводять вакцини і він дає змогу надати «швидку допомогу» за гострих хворобливих процесів, проводити точково лікування або стимуляцію окремих проблемних тварин. За організації лікувально-профілактичної роботи варто прагнути максимально скорочувати ін’єкційний метод введення препаратів, який витратніший та дорожчий порівняно з іншими. Сприяти цьому може використання комплексних вакцин та препаратів.