Лія СОРОКА: Україна – це необроблений діамант. Вона може досягти більшого, ніж Канада

0

Лія Сорока, керівник Проекту IFC «Розвиток фінансування аграрного сектору в Східній Європі та Центральній Азії», має у Канаді власне фермерське господарство.

Записала Галина Більченко, Agroexpert (Україна)

Україна – як дорогоцінний камінь. Має великий потенціал та багато можливостей створювати щось нове, розвивати нові напрями діяльності в агробізнесі. Україну можна порівняти із дорогоцінним каменем, але не тим, який уже оброблений та поставлений у красиву оправу. Вона як той самородок, що має високу потенційну вартість і водночас потребує ретельної, тривалої та обережної обробки. І що краще його обробити, то вища буде його вартість, і це для мене найцікавіше. Я хочу бути частиною цього процесу.

Я люблю пригоди і виклики. Вперше приїхала працювати в Україну 1992 року. Тоді був дуже цікавий період: ніхто не знав, що буде і чого чекати. Я працювала в IFC і ми зосередили свої зусилля на розвитку агробізнесу, оскільки Україна має великий потенціал, сприятливі кліматичні та географічні умови. Заклали ідеї розвитку страхування і фінансування аграрного виробництва й отримали перші результати. Згодом я була в Україні ще двічі. Щоразу ми додавали нові ідеї та підходи для зміцнення аграрного потенціалу країни. Нині я знову в Україні і очолюю регіональну Програму IFC «Розвиток фінансування аграрного сектору в Європі та Центральній Азії». Можу впевнено сказати: ми маємо хороші результати.

Я рада, що знову працюю в Україні. Так, я відчуваю, що зможу допомогти аграріям країни отримати кращий доступ до фінансових ресурсів та збільшити виробничі потужності.

За останні 15 років відбулися помітні зміни в агросекторі. За час моєї відсутності в Україні відбулися значні зміни як у самому агарному секторі, так і у менталітеті людей та їхніх підходах до ведення бізнесу. Раніше було багато маленьких господарств, які використовували застарілу техніку й технології і мали низький рівень урожаїв. Тепер здебільшого господарства використовують високоякісне насіння, засоби захисту рослин, передові технології та мають чітке бачення свого бізнесу. Змінився менталітет людей. За цей час більше людей побувало за кордоном, що дало їм змогу застосувати досвід інших країн.

Я не чиста канадійка, бувала у 96 країнах, скрізь чогось навчалася. Хоч я народилась та виросла у Канаді, значну частину свого  дорослого життя я працювала у різних країнах, вчилась та увібрала у себе частину їхньої культури, знань і підходів. У мене завжди була така робота, що потребувала шукати способів поліпшення ситуації. Завдяки цьому я навчилась шукати інноваційні рішення. Те саме відбувається з українцями, які подорожують. Треба вчитися думати, порівнювати себе з іншими та розробляти власний рецепт успіху.

Тепер роблять ставку на зернові, олійні, а варто думати й про інші культури, бо це зміниться. Слід розуміти: те, що маємо сьогодні, – не те, що матимемо за 5 років. Світ дуже швидко змінюється і потрібно швидко адаптуватись до цього темпу змін. У мене на господарстві теж були часи, коли ми вирощували лише пшеницю. Нині під нею лише маленький клаптик, сіємо інші культури, тримаємо більше худоби, збільшуємо диверсифікацію. І вже з чоловіком думаємо про наступний крок.

Не розумію, чому українці так вподобали плуг. У Канаді більш поширений культиватор, технології no-till, mini-till. Це заощаджує паливо, волога краще утримується у ґрунті. В Україні я спостерігаю зорані поля, які пересихають.

За рівнем розвитку агросектору Україна вже на другому «поверсі». Уже маємо більшу кількість і вищу якість урожаю. Але ще не вичерпано можливість виробляти більше продукції із вищою доданою вартістю. На полицях ще багато імпортних продуктів, які українці здатні виробити у власній країні, забезпечити себе й навіть експортувати.

У Канаді річний портфель лише одного банку, який видає кредити безпосередньо фермерам, складає $27 млрд. Звичайно, ми маємо багато банків, і це на 36 млн населення, що мешкає у Канаді. В Україні наразі все більше банків зацікавлені кредитувати українських виробників. Але навіть якщо скласти портфелі всіх цих банків, то їхня сума буде меншою, ніж у Канаді. Кредитні інституції в Канаді існують давно, мають чітко відпрацьовані практики фінансування та постійно їх вдосконалюють. Україні сьогодні найбільше потрібна стабільність. Коли вона її отримає, зможе мати більше, ніж Канада.

Нещодавно робила презентацію на Agrovision, у якій наголошувала, що кредитори, банкіри повинні вивчати агросектор, щоб успішно кредитувати його. Вони мають робити власні дослідження, власні прогнози, розуміти бізнес-моделі. Треба думати не про те, де ми перебуваємо зараз, а про те, де б хотіли бути. Поки що це важко і для державних організацій, і для фермерів.

Щоб чогось домогтися, виробники мають більше говорити про свої потреби. Про допомогу, про податки. Це нормальна практика для фермерів у всьому світі. Звісно, потрібні реформи, аби прийшли інвестиції. Коли я думаю про реформи в Україні і чому так багато часу необхідно, щоб їх здійснити, – я сумую. Я бачила 96 країн, у багатьох країн проблем набагато більше ніж в Україні, але вони змінювались. Я спостерігала, як вони це робили, і раділа їхнім успіхам. Я вірю, що і Україна досягне успіху.

Коли працюєш в одній системі, важко переключитися на іншу. Я не раджу просто копіювати лише американську, чи канадську, чи голландську або іншу модель. Треба зрозуміти, чого ви хочете, а вже тоді вивчати практику інших країн – хто і як із цим справлявся. В Україні живуть розумні люди, всі мають освіту. Я працювала в Афганістані, де люди не вміли написати власне ім’я, скрізь пісок, немає води, все коричневе. В Україні – все зелене, родюча земля, чудовий клімат та прекрасні люди. Я бачила, що є у світі і що є тут. Радію, бо бачу, ЩО тут є можливим, а сумую, тому що дивуюся, чому цього ще нема?

Канадські колеги-фермери охоче допомагають українцям, хоча розуміють, що Україна у майбутньому складе їм конкуренцію.

Україні бажаю стабільності, розвитку аграрному сектору. Я знаю, ЩО є можливим, бо бачу величезний природній потенціал. Але потрібне реформування, вирішення земельних питань, збільшення фінансування. Тоді в Україні буде рай.

Українці дуже люблять спілкуватися і допомагати – це у них у характері. Українці дуже привітні й завжди радо допомагають, тому мені трохи дивно, чому не вдається запровадити реформи швидше.

ПРО РОБОТУ

75% моєї кар’єри присвячено агросектору.

На самому початку роботи в проекті я попросила купити мені дуже велику білу дошку. Мені дали маленьку, та я попросила знайти найбільшу, яка лише існує. Сьогодні можна до мене зайти і подивитися – щодня дошка (розміром на півстіни) вся списана: фіксую на ній ідеї, стратегії, шляхи – як зробити те, про що в Україні ще навіть ніхто не думав.

Із колегами завжди працюємо над стратегією. Мені важливо, щоб ми робили щось не лише на короткий строк, а думали про перспективу. Щоб ми розуміли, що ті дії та рішення, які приймаємо сьогодні, мали довгострокові перспективи та результати навіть через 10 років. Я завжди звертаю увагу своєї команди, щоб вони чітко бачили, до чого призведе у майбутньому те, що ми робитимемо зараз.

У роботі найбільше люблю стратегії та інновації. Буває, що ми з командою сидимо і довго нічого не можемо напрацювати, та в якусь мить рішення приходить і ми знаходимо щось нове. Такі моменти мені так подобаються! І тут нам у нагоді стає моя велика дошка.

Буває, жаліюся, що забагато роботи. Але коли дивлюся у наш звіт і бачу, скільки нам вдалося зробити, дуже пишаюся. Тоді думаю, що треба працювати ще більше.

Завжди працювала там, де більше чоловіків. Сільське господарство – ще не найтяжча галузь для жінки. У 1994 році я працювала на золотій копальні у Киргизстані. Як на мене, це найважча робота, яка може бути для жінки. Але мені завжди допомагав мій підхід – із тяжких часів завжди виносити уроки.

Щосуботи за кавою говоримо з чоловіком про те, як би ми хотіли змінити наші ферми. Чого б хотіли, коли будемо старіші. Чи будемо фермерувати, як сьогодні, коли повернемося до Канади, або щось змінимо. Якої бізнес-моделі прагнемо. Усі члени родини люблять працювати на землі, щось будувати і бачити результат своєї роботи.

Десь прочитала, що найщасливіші люди – це майстри (художники, скульптори) та хлібороби – ті, хто може бачити результат своєї роботи. Я б не змогла працювати лише в офісі.

ПРО ОСОБИСТЕ

Я перша дитина в родині. Батько хотів сина. Казав: я сподівався на сина, але й тебе можна навчити допомагати. У 10–12 років я вже керувала всіма машинами на фермі. З університету тато завжди чекав мене додому, щоб допомогла йому визначитися, яке обладнання купуватимемо. Це був перший виклик у житті і перше розуміння, що можу практично все.

Думала, що ніколи не вийду заміж за українця. Мій батько був, мабуть, найконсервативнішим українським чоловіком. Я вважала, що українські чоловіки – такі традиційні, а я так люблю свободу. Але… чоловік – теж виходець із України.

Мій чоловік дуже-дуже добрий. Він розуміє, що мене не можна контролювати. Це гірше і для нього, і для мене. Звісно, можна поставити огорожу, але я – Сорока, і люблю літати. А так – маємо чудові стосунки. Мій чоловік завжди мене підтримує.

Коли Україна стала незалежною, я приїхала до своєї бабусі, яка жила в українському селі. Мешкала у маленькій хатинці, їй було 84 роки, вона сама порала важку роботу: доїла корову, носила воду до хати. Вона була маленька, але мене дивували її дуже сильні руки. Любила пригоди і була надзвичайно цікавою, колись жила й працювала у Франції. Вона стала моєю улюбленицею серед родичів. Я добре запам’ятала її образ. Та наша зустріч виявилась останньою. Тоді я це відчувала й зовсім не хотіла від неї їхати. Коли вона померла, було так сумно, що не зможу більше з нею поговорити. З нею відчула, що вона – українка і я маю те саме коріння.

Енергійність моя – від мами. Вона маленька та енергії має більше за батька. Вміє робити усе на господарстві, кожну тварину кличе на ім’я, керує всіма машинами. Їй уже 72 роки, але вона досі тримає господарство. Я спитала, коли вона збирається на пенсію. Вона жартує: я мушу працювати, бо не хочу дістати хворобу Альцгеймера. В аграрному секторі постійно треба думати: що посіяти, які ціни, яку стратегію слід обрати. Коли краще продати. Батьки вже старі, але щодня думають про майбутнє. Це додає їм сил та наснаги.

Я спрагла до знань. Зараз отримуватиму шостий диплом, у травні захищатиму докторську дисертацію. Я вже не така молода, але ще маю багато енергії. Подобається, коли щодня можу чогось навчитися.

Найбільше змінювалася, коли долала найтяжчі перепони. Позитивні події – це приємно і легко, але по-справжньому чогось навчитися можна лише, коли переборюєш труднощі. Це робить тебе сильнішою та мудрішою.

Коли моя донька припускається помилок або робить щось не так, я кажу: ОК, тепер подумай, чому новому тебе навчила ця ситуація? Подумай, що можеш змінити? Якби можна було б повернути час назад, щоб ти зробила інакше? Частіше я ставлю їй такі питання і веду з нею розмови, коли вона робить помилки, аніж коли десь перемагає. Помилки змушують думати й аналізувати вчинки, виховують дисципліну, а в майбутньому допомагають прийняти правильне рішення.

У доньки характер схожий на мене і мою маму. Хоче бути лікарем, хоча їй дуже подобається працювати на фермі. В 11 років уже навчилася керувати трактором. Але тепер обладнання надто велике, тому це трохи небезпечно. Вона також багато працює з тваринами.

П’ять років тому вирішили з чоловіком знайти собі хобі. Робимо вітражі. Маємо велике вікно і плануємо зробити одну картину із двох частин – одну я, другу чоловік. Влаштовуємо змагання – хто зробить скоріше. Конкуренція – добра справа. Якось я зробила великий соняшник, він – маленький, і я виграла. Наступного разу виготовляли картину з маків, він переміг, бо я не закінчила – поїхала до Афганістану.