Біозахист території свинокомплексу

0

Василь Усатенко, ветлікар

Про що реально мріє сучасний свинар? Загалом усі бажання зводяться до одного – щоб від свиноматки отримати по 2,5 «залізних» опоросів на рік, у кожному – по 12 поросят, які вже через 150–180 днів за споживання не більше як 300 кг кормів, з масою 110–115 кг благополучно «йдуть» на забій.

А решта – то вже доповнення до мрій: порода, що дає ідеальну тушу, надійні системи контролю мікроклімату, ізольовані приміщення, збалансовані корми, безвідмовне водопостачання – це вже складові мрії, втілення яких наближає її до здійснення.

Але не варто забувати й про те, що в природі не існує ізольованого простору під назвою «свинарство», а є зовнішні чинники, про які необхідно теж «мріяти», а точніше передбачати їх.

Так незначне підняття цін на корми та зниження попиту на товарних свиней може звести нанівець будь-яку продуктивність найуспішнішого господарства. Тому економічна стабільність державної економіки – це теж веселкова мрія і для свинарів.

Та всі названі вище «блага» може перекреслити інфекційна агресія ззовні. Це необов’язково має бути африканська чума чи лептоспіроз – для того, аби свиноферма стала збитковою, достатньо випадку дизентерії чи коронавірусної інфекції. Відтак для того, щоб вберегти підприємство від цієї біди, варто дотримуватися загальних аспектів біобезпеки підприємства.

Територія свиноферми

Найліпше влаштувати комплекс приміщень десь на відносній височині для того, щоб не виникало проблем із накопиченням вологи та застоєм відпрацьованого повітря. Відстань до найближчого населеного пункту – до 3 км – достатньо близька для того, щоб не створювати працівникам проблем на шляху «робота-дім-робота» та достатньо віддалена для того, щоб не дошкуляти місцевим мешканцям викидами аміаку, що є неодмінним супроводом виробництва.

До свиноферми має вести надійна, здатна витримувати великі навантаження, можливо бетонована, широка, обов’язково з бордюрами дорога і бажано – без перемежовування з ґрунтовими – це має значно підвищити біобезпеку підприємства. Адже для забезпечення кормами тисячі голів свиней необхідно щодня завозити близько 3 т вантажу, а найменша перешкода на шляху призводить не просто до втрат кормів, а створює принаду для мешканців дикої фауни, які можуть бути «пусковим механізмом» для найрізноманітніших проблем. Крім того, постійний рух вантажного транспорту (сучасні ваговози здатні за 1 рейс переміщувати до 17 т свиней живою вагою, або 15– 20 т фуражу) призводить до руйнації дороги (утворюються провали та ями), що також створює низку проблем. Адже дорога має залишатися функціональною за будь яких погодних умов, особливо під час зимових переметів та ожеледиць.

«Зелена зона» – для чистого повітря, і не лише

Не секрет, що кормовий та гнойовий пил, конденсат, характерний сморід від свиноферми поширюються на значні відстані (влітку до 5, взимку до 2 км). Щоб це зменшити, а й інколи запобігти цьому, варто навколо території підприємства створити так звану зелену зону. Це кілька рядів високорослих дерев, які висаджують кільцем навколо підприємства, їхній обмін речовин здатен затримувати та нейтралізувати викиди виробництва. Важливо знати, що для цього не можна використовувати чагарникові рослини, оскільки вони здатні створити укриття для представників дикої фауни – гризунів, диких свиней, бродячих м’ясоїдних.

Під час проектування та висаджування зеленої зони бажано консультуватися з дендрологами, позаяк залежно від місцини, клімату та особливостей ґрунту можуть бути рекомендовані різні види рослин, до того ж не всі дерева добре реагують на вплив загазованості, вологості та пилу. Водночас дерева можуть слугувати місцем для гніздівлі птиць, у тому числі й хижих, які зупинятимуть міграцію гризунів. Утім, зелена зона може бути і джерелом додаткового палива – відходи деревини, що залишатимуться після формування крон, можна використовувати для обігріву приміщень.

Щодо традиційних порід дерев, є певні зауваження. Так, пух тополі здатен забивати вентиляційні решітки, насіння берези легко проростає в шпаринках споруд, асфальту та бетону, іноді це поступово призводить до їхньої руйнації. Клен, скидаючи листя та насіння, створює життєвий простір для гризунів.

Для зеленої зони вельми придатні хвойні рослини, під якими практично не ростуть бур’яни, вони мають достатньо густе гілля та високу активність фітонцидів упродовж року. Зазвичай таку зону проектують разом із комплексом приміщень, але, враховуючи енергію росту дерев, їх слід висаджувати першочергово, ще до початку будівельних робіт.

Важливий елемент захисту – паркан

Основною частиною обмежувальних споруд є паркан. Свиноферма завжди приваблює до себе диких та бродячих тварин, що здатні перестрибнути через перешкоду або зробити підкоп, тому це має бути не просто умовна перепона у вигляді сітки чи металевої решітки, а справжня бетонована, достатньо висока, без щілин на стиках та потаємних ходів загорожа, непроникна як для тварин, так і для людей.

Один із методів укріплення паркану – бетонований фундамент та зовнішня смуга (завширшки близько 1 м), що стримуватиме можливі підкопи. На жаль, деяких потенційно небезпечних тварин не зупинить жоден паркан – це коти, тхори, ласки; до цього треба бути готовим і створювати для них несприятливі умови вже на території підприємства.

У паркані не мають бути лази або хвіртки – люди мають потрапляти на внутрішню територію лише крізь санпропускник. Зазвичай це споруда яка приєднана до паркану. Для зручності на зовнішній території обов’язково має бути обладнана авто- та велостоянка, бажано під наглядом, доступна як для працівників, так і для відвідувачів.

Переміщення територією

Бажано максимально обмежити будь-яку циркуляцію транспорту закритою територією підприємства, втім, повністю цього зробити неможливо.

Найбільшу небезпеку в поширенні інфекційних хвороб несуть кормо- та скотовози, позаяк за короткий проміжок часу вони здатні подолати великі відстані та відвідати інші потенційно небезпечні об’єкти. Тому ця техніка не має потрапляти на внутрішню територію підприємства. Взагалі бажано кормоцех, або в’їзд до нього, облаштувати на окремій ділянці й так, щоб корми рухались лише в одному напрямку. Для транспорту, що возить корми, обладнують окремий заїзд, який в жодному разі не має перетинатися з маршрутами працівників свинокомплексу. Аби вбезпечити такі відвідування, на всіх воротах слід облаштувати дезбар’єри та дезінфікувати весь транспорт.

Традиційний дезбар’єр має вигляд бетонованої ями завдовжки 6–8 м, завглибшки не менш як 0,3 м, із високими бічними гранями та пологим, але теж достатньо високим, заїздом (щоб запобігти зайвому розливанню робочого розчину). Варто передбачити безперебійне водопостачання та каналізаційні відводи, за допомогою яких можна було б швидко злити вміст ємності, провести її чищення та заповнення. Для точного вирахування концентрації заливати воду необхідно через лічильник або контрольну (фіксованого об’єму) ємність.

Ліпше дезбар’єр зробити критим, для того щоб зменшити випаровування розчину та уникнути розбавлення його опадами. Аби розчин залишався рідким під час низьких температур, у нього додають кухонну сіль, утім, це ефективно лише за морозу в 5–10°С. Розчин, яким заповнюють ємність дезбар’єру, має бути певної концентрації (згідно з настановою конкретного препарату), крім того, його активність залежить від кількості та ступеню забрудненості обробленого транспорту.

Доповненням до дезбар’єра може слугувати стаціонарна обприскувальна рама, за допомогою якої можна зрошувати транспорт з усіх боків. Виправдовує себе для обробок транспорту використання установок високого тиску з насадками-піноутворювачами (їхнім недоліком може бути складність дотримання певного відсотка розчину). Узимку можна проводити дезінфекцію за допомогою переносних пароутворювачів або димових гармат.

Жодного винятку для санпропускника

Окремої уваги потребує внутрішній устрій санпропускника підприємства, який має бути як фізичним, так і дисциплінарним бар’єром для всіх відвідувачів свинокомплексу (включаючи і працівників).

Зазвичай охоронець наглядає за виконанням вимог, утім, вирішальне значення має правильне проектування прохідної. Так, дезкилимок із зовнішнього входу до санпропускника має бути розташований так, щоб його неможливо було оминути, до того ж бажано в спеціальній прибудові, а не просто неба (це не дасть змоги дезрозчину замерзати взимку, випаровуватись влітку і насичуватись водою під час дощів).

Дезкилимок на вході, як і всі інші дезкилимки підприємства, потребує постійного обслуговування: заправляння дезрозчином, очищення від бруду, підтримання цілісності. Якщо цього не дотримуватися, невдовзі він буде схожий на брудну ганчірку й, звісно, при цьому не виконуватиме свою функцію – дезінфікувати взуття відвідувачів. Зручність у проведені цих процедур має бути закладена в архітектурі (відповідна ширина дверей, наявність майданчика, де можна промити дезкилимок, наявність проточної води та водостоку).

До та після дезкилимка варто помістити гумовий стільниковий настил або решітку (тільки не дерев’яну!) для очищення взуття від залишків розчину та бруду. Поряд із взуттєвими шафками, для зручності, обов’язково має бути стілець чи лавка для перевзування у внутрішнє взуття – гумові чи пластикові капці, які мають легко дезінфікуватись і не затримувати на собі вологу.

Не важко організувати обробку особистих речей (пакетованих ліків, мобільних телефонів, годинників) в ультрафіолетовій камері чи дезинфікувальними препаратами, наприклад етиловим спиртом.

Облаштування роздягальні

Черговий і дуже важливий пункт, що стосується людини, яка вирішила відвідати свиноферму – це роздягальня та душ. Ліпше, щоб роздягалень (крім окремих для чоловіків та жінок) було дві: зовнішня і внутрішня – це дасть змогу не лише вбезпечити свиноферму, а й вберегти особисті речі від неприємного промислового запаху. Тут мають бути бездоганна вентиляція й опалення, інакше стіни та підлога вкриватимуться цвіллю, а волога руйнуватиме штукатурку. У зовнішній роздягальні людина повинна залишити весь без винятку одяг і пройти в душову.

Під час обладнання душової кімнати потрібно передбачити декілька на перший погляд очевидних речей: провести розрахунок гарячої води таким чином, щоб її вистачало навіть у пікові моменти споживання (на початку та після завершення робочої зміни). Краще передбачити два менших нагрівачі, ніж один великий – це дасть змогу мати резервний запас як води, так і обладнання. Не бажано використання в душових кімнатах дерев’яних настилів – вони здатні накопичувати в собі бруд, краще застосовувати гумові або пластикові аналоги непористої структури.

Душ необхідно приймати щоразу: за входу на внутрішню територію та за виходу з робочої зони всім без винятку працівникам. Після душової кімнати людина потрапляє у внутрішню роздягальню. Тут уже має бути індивідуальні чистий рушник та комплект робочого одягу. Бажано, щоб рушники для внутрішньої й зовнішньої роздягальні різнилися за кольором, утім, на невеликих підприємствах достатньо наявності різних маркувань.