Як правильно відбирати проби ґрунту

0

Александер Бьок, редактор журналу Landwirt (Австрія)

 

Кожен фермер регулярно повинен аналізувати свої ґрунти. А той, хто очікує отримати  максимально точні результати, має приділяти  достатньо уваги процесу ще на етапі відбирання проб.

 

Вид і норму внесення добрив зазвичай встановлюють залежно від потреби культурної рослини, винесення елементів поживних речовин попередником та виходячи із результатів аналізу ґрунту. Тому фермер щонайменше раз за ротацію сівозміни повинен відправляти проби ґрунту на аналіз у лабораторію. Адже за допомогою отриманих результатів можна надзвичайно точно підібрати систему удобрення макро та мікроелементами. Також, виходячи з результатів аналізу ґрунту, встановлюють обсяг і час проведення компенсаційного удобрення після збирання попередника.

Не занадто сухо і незаволого

Відбирати проби завжди слід у один і той самий час, тобто в одну і ту саму пору року та після або перед певною культурою. Завдяки цьому фермер отримуватиме щонайточніші результати аналізу й матиме змогу порівнювати їх із попередніми. Господарства, які проводять основне удобрення кожні два роки, лише під особливо вибагливу культуру, мають проводити аналіз ґрунту до внесення добрив. Оптимально відбирати проби протягом вегетаційного періоду, взимку або безпосередньо перед чи після збирання врожаю. Перевагою останнього є те, що пожнивні рештки ще не вплинули на кількість вмісту калію у ґрунті.

До відбору проби після останнього внесення мінеральних добрив має пройти щонайменше чотири, а після органічних – вісім тижнів. При цьому вирішальним є не лише проміжок часу, але й умова, аби за цей період випало мінімум 10 мм опадів. Стан ґрунту на час відбору проб має бути придатним для основного обробітку. Надто вологий чи засухий ґрунт спотворюють результати.

Які показники слід аналізувати?

За простого аналізу визначають тип ґрунту, вміст гумусу, фосфору, калію та магнію й рівень рН. Додатково можна визначити вміст найважливіших мікроелементів, як-от: магній, мідь, цинк, бор та залізо. А задля точнішого аналізу кожні декілька років на мікроелементи доцільно брати змішану пробу ґрунту на кожному клаптику поля. Фермери, які хочуть отримати розгорнутий аналіз ґрунту, можуть замовити спеціальне дослідження на фіксацію калію, загальну кількість обмінних катіонів і вміст важких металів. Аналіз фіксації калію є цікавим, якщо попри регулярне внесення добрив вміст калію у ґрунті низький. Загальна кількість обмінних катіонів дає інформацію, скільки позитивно заряджених частинок (Ca, K, Mg, Mn, H, …) може зв’язати ґрунт у формі, доступній рослинам.

Фермери, які розраховують на значну віддачу азоту з ґрунту, можуть також перевірити ґрунт на його вміст. Звісно, це доречно лише безпосередньо перед або протягом вегетаційного періоду. На озимих проби для такого аналізу відбирають навесні перед підживленням. На посівах кукурудзи вміст азоту визначають у ґрунті перед сівбою або у проміжок між стадіями 2-х і 3-х листків. Так агроном зможе визначити потребу в азоті  максимально точно. Оскільки азот у ґрунті дуже рухливий, достовірність N-показників дуже низька. Показники, визначені влітку, вже не відповідатимуть дійсності восени.

Зважати на неоднорідні умови ґрунту

Метою аналізу ґрунту є репрезентативна вибірка, що є передумовою для максимально точного результату аналізу. При цьому аналізована частка поля має бути не більше 2–5 га. Якщо розмір поля понад 5 га, фермеру варто розділити його на кілька умовних квадратів і відібрати 2 або більше проб. Якщо на одному полі трапляються неоднакові умови ґрунту, як-от: різні типи, положення, рельєф, глибина, вміст глини та забезпеченість вологою – поле також слід розділити. Одне нерівномірне поле умовно розподіляють на кілька рівномірних шматків.

Для однієї змішаної проби з поля слід відібрати 25–30 проб. Для того, аби змішана проба була насправді репрезентативною, потрібно спочатку підготувати план поля і намагатися брати проби із точок перетину квадратів. До того ж аграрію слід уникати ділянок, які відрізняються від загального стану поля.

Проби не відбирають із таких ділянок:

  • технологічні колії та інші проїзди;
  • краї поля;
  • ущільнені ділянки;
  • ділянки з накладанням добрив під час внесення;
  • ділянки, на яких зберігали вапно, твердий гній тощо;
  • ділянки із точковими проявами відмінних умов ґрунту, як-от: фіксації калію, кам’янисті ділянки, – їх здебільшого помітно в процесі вегетації посівів.

Фермер відбирає проби на глибину обробки ґрунту 20–30 см. Якщо у господарстві не застосовують оранку, то проби слід відбирати із глибших шарів ґрунту. Концентрація фосфору і калію за безвідвального обробітку ґрунту у верхньому шарі особливо висока. Причиною цього, з одного боку, є перегнивання пожнивних решток на поверхні, а з другого – слабка мобільність фосфору в ґрунті.

Аби уникнути можливої неточності результатів, агроном повинен збирати проби у чисту ємність. Потім усю землю ретельно перемішати й відібрати щонайменше 500 г (у підписаний мішечок). Надпис має містити: назву господарства, номер поля та контактні дані. Завдяки цьому лабораторія за потреби завжди може зв’язатися із замовником. Після відбирання проб господарство якомога швидше відправляє їх для подальшого аналізу у лабораторію.

Оцінка результатів аналізу

Отож аналіз ґрунту варто проводити щонайменше раз за цикл сівозміни. Здебільшого результатів основного аналізу достатньо для того, аби визначитися із формами і нормами внесення добрив. Гранулометричний (механічний) склад ґрунту свідчить про його адсорбційну здатність – здатність поживних речовин утримуватися в ґрунті й не вимиватися. Що важчий ґрунт, то більше поживних речовин може утримуватися у ньому. Гранулометричний склад ґрунту визначають, виходячи з вмісту в ньому глини. Ґрунт із вмістом глини до 15% вважають легким, за вмісту 15–25% середнім, а понад 25% – важким.

Гумус та типи ґрунту

Гранулометричний склад ґрунту впливає на цільовий вміст гумусу. Так, важкий ґрунт має містити понад 3% гумусу. До того ж він покращує пористість ґрунту. Легкі ґрунти потребують, навпаки, лише 2% гумусу. Тут його переваги проявляються у високій здатності зберігати вологу. Зазвичай важкі ґрунти мають вищі показники гумусу, ніж легкі, завдяки меншому провітрюванню та кращому утворенню ґрунтових агрегатів у них. Фермери, які не досягають на своїх полях оптимального вмісту гумусу, можуть вдатися до довгострокових цільових заходів: внесення органічних добрив, розкидання пожнивних решток поверхнею поля й сівба сидеральних культур. Гумус складається із вуглецю та азоту, що свідчить про вміст органічної речовини та про потенціал додаткової віддачі азоту ґрунтом.

Універсальний поживний елемент ґрунту

Kальцій незамінний не лише для рослинного живлення. Він також поліпшує структуру ґрунту та водночас поєднує глиняні й гумусні часточки у глиняно-гумусовий комплекс. Завдяки своїй лужній дії кальцій протидіє ґрунтовим кислотам і у такий спосіб попереджує зменшення рівня рН. Цільовий показник кислотності при цьому залежить від вирощуваної культури та гранулометричного складу ґрунту. Більшість культурних рослин розвиваються найкраще на нейтральних ґрунтах. Лише деякі культури, як-от: картопля й овес, надають перевагу дещо підкисленим. Щодо гранулометричного складу ґрунту, то теоретично, що легший ґрунт, то кислішим він може бути. Додатково рН-показник впливає на доступність елементів живлення у ґрунті. Деякі елементи рослини поглинають краще у кислому інші – у нейтральнішому середовищі. Водночас оптимальним вважають рівень рН від 6 до 7. За допомогою регулярного вапнування фермер може підтримувати оптимальний рівень рН ґрунту.

Основне живлення

Крім азоту, до найважливіших елементів живлення рослин належать фосфор, калій і магній. Доступність цих елементів залежить від того, за яких умов вони доступні у ґрунті. Так співвідношення фосфору до калію має становити приблизно 1:1,5, а співвідношення калію та магнію має коливатися в межах 1,5–5:1. Якщо показник перевищує 5:1, то можуть проявлятися симптоми нестачі магнію. Під час аналізу ґрунту визначається вміст лише мінеральнозв’язаного фосфору. Окрім того, до 50% його зв’язано у ґрунті та вивільняється після мінералізації.

Компенсаційне удобрення

Фосфорні добрива бувають водорозчинні (суперфосфати, комплексні) і слаборозчинні (преципітат, фосфоритне борошно, борофоска. – Прим. перекладу). Перші – рослини поглинають переважно за нейтральних та лужних умов ґрунту (pH-показник > 6,2). Слаборозчинні, навпаки, добре доступні для рослин у кислому середовищі (pH < 6,2).

Усі калійні добрива водорозчинні й швидко зв’язуються в ґрунті у глинисті мінерали за винятком дуже легких ґрунтів. Калій може добре поглинатися рослинами і водночас він захищений від вимивання. Тому цей елемент можна вносити періодично раз на кілька років під найвимогливіші культури про запас. Але високі норми калію спричинюють залипання ґрунту. Тому відразу після внесення високих норм добриво потрібно швидко загорнути в ґрунт. Якщо попри внесення калію його вміст у ґрунті залишається низьким, то на цих площах, можливо, переважає фіксація калію. Також варто враховувати, що глинисті мінерали зв’язують калій і надійно утримують його. За таких підозр фермер може проаналізувати фіксацію калію, зробивши відповідний аналіз ґрунту. Якщо отримані дані підставити у вказану формулу, то як результат він отримає обсяг калійних добрив, необхідних для внесення у ґрунт у вигляді компенсаційного удобрення. 

 

(Фіксація калію, мг К/ 1000 г – 249) х 0,84

 

Магній найліпше вносити у поєднанні із вапном. Щоправда, такий магній нерозчинний у воді. Якщо вже з’явилися симптоми дефіциту магнію, то варто внести водорозчинний магній у формі сульфату магнію.

2