Записала Ірина Корчагіна, Agroexpert (Україна)
63 роки. Селекціонер і насіннєвод, професор-овочівник. Цього року випробував 50 сортів помідора і 30 сортів часнику. Почав вирощувати нову круп’яну культуру кіноа.
Я виріс серед багатої природи, у центрі Західної України. Село Монастирок Золочівського району у верхів’ї Західного Бугу. Там дуже гарна лісиста напівгірська місцевість, так звані Гологори чи Вороняки.
Про дитинство і любов до рослин
Дуже теплі мої спогади про бабусю Теклю. Вона дуже любила квіти й садила їх всюди, де тільки можна було: біля тину, біля хати, на городі. Поралася з ними з величезною любов’ю. Найяскравішими були жоржини.
Із дитинства знав практично всі лікарські рослини нашої місцевості. Заготівля і збирання трав і грибів – це мій перший заробіток. Добре платили за квіти бузини, траву золототисячнику, липовий цвіт, бруньки берези.
Перша книга, яка познайомила мене із світом рослин, у яку заглядаю і дотепер, була – «Лікарські рослини в народній медицині» О.П. Попова (1963).
Школярем дуже хотів купити «Виробничу енциклопедію садівництва» (1969). Для цього мусив кілька разів продавати на ринку гриби та ягоди. Цю книжку маю й досі. Водночас, це й був перший власний досвід маркетингу.
Великою родиною жили у хаті з однієї кімнати всімох. Там же кухня і спальня були. Втім, місця вистачало всім. Вчились усі за одним столом, читали, але ніколи не сварилися, не билися.
По воду треба було дуже далеко ходити. Метрів 400 до яру. Вниз «котилися» легко, а назад – дуже важко із повними відрами вгору.
Про вибір фаху
Усією родиною щороку отримували у колгоспі пай із вирощування льону. Я виріс на тих льонищах. Наділ був до двох гектарів. У фазі ялинки спочатку буквально на колінах пололи льон від гірчиці. Гербіцидів тоді ще не було. А потім руками розтрушували дуст (ДДТ) проти блішки, а про засоби безпеки тоді ніхто й не думав. Застав і перші випробування гербіцидів на льоні. Вирваний льон складали снопами на дорогу, по ньому їздили машинами – так молотили. Змолочені стебла розстеляли полем для так званого «рошення» серпнево-вересневими росами. А потім, у вересні за сонячної погоди прибігали з школи і допомагали збирати соломку, знову зв’язували її у снопики й на льонотерках по черзі з людьми терли льон. Врешті волокно сушили в хаті та здавали. А за волокно і очищене насіння льону отримували пшеницю та інше збіжжя. Пізніше, коли у Рівному побудували переробний завод, соломку почали возити уже туди.
Дуже любив математику, біологію і хімію. Маю математичний склад розуму, що у майбутньому допомогло розробити математичні методи оцінки селекційного матеріалу.
Після восьмирічки вступав до Золочівського сільськогосподарського технікуму на агронома. На першому іспиті зовсім інакше, ніж цьому навчали у школі, розв’язав систему рівнянь. Екзаменаційна комісія поставила мені за це «трійку». Я тоді аж розплакався. На другий іспит уже не поїхав.
У дев’ятому класі зрозумів, що не знаю російської мови. Зате мав дуже талановиту вчительку з Мелітополя – Олександру Дмитрівну Халіман. Вона з неймовірною любов’ю і терпінням викладала російську. Як сільський хлопець, я спочатку відставав, зате у 10-му класі усе наладилося.
До інституту вже мав уяву про селекцію як про науку. Знав про видатних селекціонерів Симеренків, І. В. Мічуріна та Лютера Бербанка. Завдяки його книжці «Жатва жизни» зрозумів важливість селекції рослин для людини. Від учительки біології К. Д. Попадюк вперше почув історію про відомого біолога, академіка Миколи Івановича Вавилова. Саме тоді, у другій половині 60-их зняли заборону на генетику і про цю науку почали розказувати у шкільних програмах!
Про шлях у науці
У перший же місяць навчання у інституті була практика на полях дослідного господарства. Саме тут були великі селекційні поля картоплі. Ця культура мені була дуже до вподоби, вивчав її п’ять років, написав дипломну роботу з насінництва картоплі на безвірусній основі. На третьому курсі їздив до Ленінграда на Всесоюзну студентську конференцію із доповіддю про вірусні хвороби картоплі та методи їх ідентифікації.
Після інституту бачив себе тільки в науці. Випадково у газеті «Сельская жизнь» прочитав об’яву про додатковий конкурс до аспірантури у Всесоюзному інституті рослинництва ім. М. І. Вавилова (так званий ВІР) у Ленінграді. Це було внутрішнім сигналом для продовження навчання.
На вступних іспитах до аспірантури отримав «четвірку» з історії партії. Хоча мав відмінні знання і знався на всіх працях Леніна. Одна професорка із вступної комісії сказала: «Вы же со Львова, Вы же не можете глубоко знать историю партии». Я це запам’ятав на все життя. Утім, за конкурсом пройшов.
Готував себе до аспірантури із селекції картоплі. Хотів навчатися в аспірантурі і проводити дослідження під керівництвом відомого селекціонера, академіка Сергія Михайловича Букасова, який об’їздив усю Латинську Америку в пошуках нових диких видів і сортів картоплі. Але виявилося, що в мій рік не було прийому на цей напрям. Запропонували займатися цибулею.
Для дисертації обрав тему з вивчення біології цибулі в пустелях Західного Казахстану. Навчання в аспірантурі в осінньо-весняні місяці проходило в Ленінграді, а під час вегетаційного періоду дослідження проводили у польових умовах. Поїхав у Казахстан, у Північне Приаралля. Саме тут майже стерильні умови для пероноспорозу цибулі. Це надзвичайно суворий край. Аральське море, Піски Великі і Малі Барсуки, плато Устюрт, навкруги різні типи пустелі, сипучі піски. Зрозумів, наскільки там було важко Тарасові Шевченку. Нам, науковцям, звичайно – було простіше, ми мали житло й умови для роботи, та все одно важко було витримувати місцевий клімат.
Вивчав для дисертації 120 сортів цибулі. Мені для випробовування в умовах казахстанської пустелі надсилали сорти й зразки не тільки цибулі, але й інших різноманітних овочевих культур з усього світу і Радянського Союзу. Крім цибулі досліджували реакцію на спеку, сильне сонячне освітлення, засолення і вітрову активність практично усіх овочевих рослин. Також формували насіннєвий банк цих рослин. Там ґрунт нагрівався до температури 70 градусів, а відносна вологість повітря знижувалася до 10 -15 %.
Висаджували рослини на трьох полігонах: у пустелі, на зрошенні та у траншеях. Саме тут, на Приаральській дослідній станції ВІР, ще до Другої світової війни розробили технології траншейного землеробства для захисту від висушування рослин сильними вітрами і для зрошення завдяки капілярній волозі і росам. Траншеї спеціально викопували у котловинах видування піщаних пустель на 1–1,20 м завглибшки, щоб досягти рівня капілярної води. У ці траншеї висаджували овочі та плодові. У пустельних лісгоспах так розводили й сосну. Наприклад, у Челкарському районі мали 42 кілометри траншей. В умовах траншейного землеробства отримували врожайність картоплі до 30 т/га без ніякого зрошення.
Пустеля навесні дуже красива. У кінці квітня вона покрита тюльпанами. Потім починають цвісти дикі види цибуль і часників, а у кінці травня усе висихає і перетворюється в одноманітний жовто-сірий пейзаж. Узимку – суворі морози з сильними пекучими вітрами. А влітку – надзвичайно спекотно і сильне сонячне опромінення, небо без жодної хмаринки.
Почав хворіти через кліматичні умови. На четвертий-п’ятий рік перебування дуже погано став переносити літо, особливо липень-серпень. Мав проблеми із серцем і тиском. Довелося повертатися в Україну.
Про власні селекційні досягнення
Розробив методику створення селекції сортів і гібридів кавуна. Займатися селекцією кавуна почав на Дніпропетровській дослідній станції Інституту овочівництва і баштанництва. Завдяки зв’язкам із науковцями з Ленінграда отримував найкращі матеріали для цього напряму. Мав доступ до фахової літератури та насіння з усього світу. Результати досліджень нагодилися, коли писав докторську дисертацію.
15 років поспіль разом із дружиною вивчали у Дніпропетровську розвиток різних хвороб на баштанних культурах. Тут, ще до нас, був створений 25 річний інфекційний фон з безперервного вирощування кавуна, дині і гарбуза без сівозміни. Крім монокультури тут розмножували спеціальні штами фузаріозу і антракнозу та заражували баштанні рослини. Так вивчали імунітет рослин і створювали нові сорти. Це був доволі «варварський» спосіб селекції рослин, але цінний для науки, й на той час безальтернативний для створення нових сортів та гібридів.
Безпосередньо причетний до створення сортів кавуна та цибулі. Маю частковий внесок у сортах кропу, дині, гарбуза, огірка, гороху на зелений горошок.
Свій перший сорт кавуна назвав «Січеслав». Ця назва за містом Січеслав, – як однієї з історичних назв міста Дніпра, хоча дехто думав, що це пов’язано з моїм прізвищем. Потім були «Північне сяйво», «Скарб», «Нікопольський», «Фаворит» та інші.
Найбільшою екзотикою, з якою зараз працюю, є лобода квіноа (кіноа або кінва). Минулого року її випробовували у Сумському національному аграрному університеті. А цьогоріч мені надіслали насіння трьох сортів з Киргизії. Випробовую її як круп’яну культуру для умов без зрошування. Ще цього року отримав із Мексики чайот і циклантеру – овочеві рослини з родини Гарбузові.
Усі незвичайні овочеві рослини, з якими працював у житті, описав у книзі «Овочева екзотика» і «Гармонія овочевої краси і користі». Усі рослини досліджував та випробував власноруч.
У Дніпрі зараз маю три власні дослідні ділянки. Одна на поливі, там вирощую багато культур. Звичайно, зі зрошенням простіше. Ще одна з частковим поливом у критичні періоди росту та розвитку рослин: там ростуть овочеві та плодові. А третя ділянка – неполивна, яка є моєю найулюбленішою. За кліматичними умовами Степ близький до пустелі. На її прикладі намагаюся показати людям, як на звичайних присадибних ділянках або фермерських площах без зрошення, але з використанням спеціальних професійних технологій можна виростити гідний урожай овочевих рослин.
Цього року виростив 50 сортів томата і 30 сортів часнику. Розміри ділянок залежать від запитів сучасного стану овочівництва. Торік мав велику колекцію гібридів солодкого перцю.
Про землеробство в Степу
В умовах Степу полив не завжди рятує майбутній урожай. Додаткова вода допомагає лише тимчасово. Зрошення призводить до засолення ґрунтів, на яких узагалі потім нічого не ростиме. Важливо підібрати культури і сорти, сівозміни, відповідні технології вирощування для цих умов. Дуже звертаю увагу на терміни сівби й оптимальну густоту. Із ґрунтом треба дуже вміло працювати у посушливих регіонах. Потрібно вміти контролювати бур’яни. Тобто не боротися, а саме контролювати поширення бур’янів, шкідників і хвороб.
Я добре знаю «філософію» пустелі. Знаю її підступну непрогнозовану вдачу. Вона небезпечна, у деякі роки може знищити все, і люди нічим зарадити не зможуть. У Степу характер пустелі проявляється у вигляд посух, вітру та спеки. Щось подібне було в Україні у цьому році.
Про сучасну освіту
Інформація лише тоді стає знанням, коли вона підкріплена досвідом. Ця цитата Ейнштейна вельми актуальна за нинішньої інформаційної глобалізації. Доступність інформації в Інтернеті ще не робить її корисною автоматично. Наразі сучасний інтелект зосереджується у пальці руки, яким ми натискаємо відповідну кнопку комп’ютера. Треба вміти поєднувати, корелювати, систематизувати інформацію.
Коли я став педагогом, перш за все почав руйнувати радянське бачення овочівництва, яке навчало лише вирощувати овочі на полі. Традиційні навчальні програми непридатні для сучасної системи освіти. Досвід з овочівництва провідних країн – Іспанії, Нідерландів, світові наукові публікації переконали в тому, що ми мусимо інакше викладати овочівництво. Але за всі роки Незалежності України у нас так і не створили сучасного підручника з овочівництва.
Як педагог маю завдання – донести до людей свої знання і досвід.
Наслідую свою філософію овочівництва. Вона передбачає не просто вирощування овочів, а забезпечення усього ланцюга від «запитів споживача – поле фермера – логістика і знову до споживача». Овочі на полі фермера і овочі на столі – це різні речі.
Їздили до Іспанії – я був один науковець у групі фермерів. Мене просили не прохопитися, що я професор, бо ніхто не розповість технології. Виявилося, що вони знають не більше за нас, користуються тими самими технологіями. Але тут зовсім інакша ідея організації виробництва, вона діаметрально відрізняється від нашого бачення. Іспанська модель передбачає організацію не тільки вирощування, але й охоплює підготовку до реалізації, зберігання, логістику, маркетинг, виставки тощо.
Про кластеризацію
Фермер не може самотужки закрити ланцюг овочівництва. Потрібна кооперація або кластеризація. Для одинокого фермера овочівника ця схема є задорогою.
Завдяки кластеризації можна об’єднати: науку, насінництво, виробника свіжої продукції, того, хто зберігає, і того, хто продає. Й тоді ми б змогли забезпечити українця власними овочами та бути гідними конкурентами з овочівництва у світі, принаймні в Європі.
Країни, які впровадили кластеризацію, є лідерами з виробництва овочів – Італія, Іспанія і Польща. Доки ми будемо «козаками-мамаями»: вийшов, посіяв, самотужки виростив, сів на скіфській могилі та граю на мандоліні, сам і продаю, – ніколи не зможемо конкурувати на світовому овочевому ринку. А поки що основна маса фермерів «козакує». Жоден фермер не може стабільно забезпечити обсягу щоденного забезпечення, якості, яка потрібна для реалізації. Натомість до українських супермаркетів везуть овочі з Іспанії, Італії, Польщі.
У нас кластеризація працює на рівні гуртових овочевих ринків. Як-от: Великі Копані в Херсоні, «Столичний» ринок у Києві, «Шувар» у Львові. Ці три великих ринки формують великі партії для експорту. Уже є інші приклади кооперування в овочівництві.
Про потенціал українського овочівництва
Овочівництво може давати великі прибутки. Світовий ринок поступово веде до зміни бачення в Україні. За всіма нормами щодня кожна людина мусить з’їдати 400 г овочів. Якщо помножити на світове, або хоча б українське населення, дістанемо розуміння щодо потенціалу овочівництва.
Українець, який мешкає в селі, вживає менше різноманіття овочів. У світі всього 300 тисяч видів рослин. Людина навчилася використовувати 10 тисяч рослин, із них 1,5 тисячі овочевих. В Україні відомо 120 видів овочевих рослин, а вирощувати й споживати вміємо лише 40. Протягом року, приміром, у супермаркеті можна купити 15–20 видів. Основні вживані в селі види: капуста, картопля, буряк, морква, петрушка, цибуля, часник, томат, огірок, кабачок, гарбуз, квасоля, горох. Городянин, маючи доступ до мережі супермаркетів і ринків, знає більше назв овочів та рецептів їх споживання.
Про життєві цінності
У людях ціную любов до своєї справи. До мене постійно приїздять різні люди. Один тип я називаю – заробітчани: вони беруться за все, про що почули, що можна зараз вирощувати, аби мати швидкі заробітки. А є інший тип людей, які справді віддані справі, овочівництву, віддані людям та Україні. Вони постійно експериментують, стараються.
Енергію в житті черпаю від ідей, від любові до України. Знання, які маю, хочу передати українцям. Мені прикро дивитися, що ми – такі розумні, в нас багата земля і добрі люди, а жити гідно не можемо. Ця прикрість дає мені енергію внести свою дещицю в те, щоби ми були гідними того природного багатства, що нам подарувала природа.
Якби не став вченим, все одно працював би на землі. Міг би стати агрономом, вчителем-біологом, садівником, овочівником.
Мене надихає повага до себе як до українця і до нашої держави.
Зеновій Сич
Народився у селі Монастирок Золочівського району Львівської області. Батько Деонизій працював робітником на шахті з видобутку бурого вугілля, мати Емілія – продавчинею. У рідному селі Зеновій закінчив початкову школу. Потім була Зозулівська восьмирічка. У 9–10-му класах навчався у Золочівській середній школі №2 ім. Шашкевича. Там здобув сильні знання з фізики та хімії та добру гуманітарну підготовку.
У родині, крім Зеновія, був ще старший брат Ігор, менші брат Роман і сестра Леся.
У Львівському с.-г. інституті під час навчання захопився картоплярством, написав серйозну дипломну роботу з насінництва цієї культури. Неодноразово виступав із доповідями на студентських конференціях. Закінчив із відзнакою агрономічний факультет Львівського сільськогосподарського інституту (зараз Львівський національний аграрний університет). Півтора роки був завідувачем лабораторії селекції картоплі, старшим науковим співробітником на Передкарпатській дослідній станції. Спочатку пробував поступати в аспірантуру НДІ землеробства і тваринництва західних районів України (Оброшино), але там тоді було лише одне місце і то не із селекції, а з луківництва. Навчався в аспірантурі Всесоюзного інституту рослинництва ім. М. І. Валова. Захистив кандидатську дисертацію на тему «Биологические особенности лука репчатого в пустынях Северного Приаралья» на базі Приаральської дослідної. Починав там працювати аспірантом, а зрештою став її директором. У Казахстані проводив дослідження разом із дружиною Сич Іриною.
Через проблеми зі здоров’ям повернувся в Україну. Працював завідувачем відділу селекції і насінництва Львівського відділу овочівництва ІОБ при тепличному комбінаті, який був відділенням Інституту овочівництва і баштанництва НААН, працював над програмою зі селекції кропу, спаржі, селери, салату, шпинату, цибулі. Перебрався на Дніпропетровську дослідну станцію цього самого інституту й зайнявся селекцією кавуна. За рік очолив відділ насінництва і селекції. Захистив докторську дисертацію із селекції кавуна. Отримав запрошення працювати у Національному аграрному університеті (нині НУБіП України), де 15 років був завідувачем кафедри овочівництва й отримав звання професора.
У 53 роки мав перший інфаркт, був прооперований та отримав інвалідність другої групи. Змушений був полишити викладацьку та наукову діяльність. Залишився у спеціалізованій вченій раді НУБіП України, є професором у Білоцерківському національному аграрному університеті.
У 1992 році написав першу книгу «Мандрівка за сортом». Згодом – «Гармонію овочевої краси і користі» (у співавторстві з дружиною) «Овочеву екзотику» (у співавторстві з Іриною Бобось), «Післязбиральна підготовка овочів» (у співавторстві з Федосієм І. О. і Подпрятовим Г. І), «Насінництво овочевих культур» (у співавторстві з Жук О.Я.). На своїй сторінці у Facebook ділиться результатами досліджень та фотографіями врожаю різних культур. Має величезний фотобанк власних фотографій. Консультує фермерів щодо вирощування овочів, випробовує нові сорти і види овочевих рослин.
Із дитинства знав польську, у 9-10 класах добре вивчив російську мову. Під час навчання в інституті відмінно опанував французьку. Захоплювався чеською. У 50 років вивчив англійську.
Із дружиною Іриною, фізіологом за аспірантською освітою, познайомились під час навчання у аспірантурі, виховали двох доньок. 38-річна Леся працює доцентом соціології у Дніпропетровському національному університеті ім. Гончара. 37-річна Оксана – за освітою еколог, працює у фармакології. Мають онука – семикласника Дмитра.
