Василь Усатенко, ветлікар (Україна)
Під час безпосередньої роботи зі свинями, незалежно від того проводять осіменіння чи вибраковку тварин, вакцинація чи рутинний відбір на забій – неможливо обійтись без мічення тварин. Інколи звичайна кольорова цяточка, поставлена фахівцем, може нести купу корисної інформації для інших працівників підприємства, а комбінація з кількох кольорів, цифр та штрихів, нанесених на тіло свиноматки, може розписати її «долю» на кілька місяців уперед.
Мічення свиней – це окрема філософія, яку в кожному колективі будують та відточують тривалий час, наче створюючи свою власну мову, незрозумілу для сторонніх, але дуже зручну для своїх. Однією з основ такого цінного компоненту технологічного процесу, як тимчасове маркування, є власне самі маркери.
«Маркерна еволюція»
Колись промислові маркери не були такими доступними як сьогодні. Винахідливі тваринники замість них використовували різні пристосування. Наприклад, квач, змочений зеленкою, фарбою або відпрацьованим дизельним мастилом – що теж було розкішшю! От жменька будь-якого сипкого матеріалу (дерті, тирси, полови) була більш доступна: її висипали на спину тварини й деякий час там залишався помітний слід. Нині це викликає сміх, утім, раніше доволі непоганим маркером слугував брудний чобіт – тицьнувши ним у тварину можна було отримати непоганий «знак відзнаки».
Та невпинний прогрес й тут прийшов на допомогу створенням кількох модифікацій промислових різнокольорових маркерів. Насправді різноманіття в них невелике, на сьогодні воно представлено лише двома принципово різними пристроями – восковим та аерозольним маркерами.
Цікаво, якби влаштувати між ними змагання, який пристрій переможе? Забігаючи наперед зауважу, оскільки обидва пристрої впродовж багатьох років наявні серед переліку найпопулярніших товарів тваринницького обладнання, цілком справедливо, що обидва вони мають свої безперечні плюси.
Почнемо з воскового олівця
Цей пристрій за будовою схожий на жіночу помаду – пластиковий циліндр, в який вставлено гвинт із регулятором, що під час крутіння штовхає невеличку платформу, де розміщено м’який барвник. Протилежний від регулятора бік закривається кришечкою, яка запобігає забрудненню барвником кишень та рук під час випадкових торкань. Кришечка, до речі, зовсім нефункціональна річ – вона часто губиться або заважає.
Мітку наносять помірно легким торканням до шкіри тварини, залежно від використання барвника, підкручують регулятор, підтримуючи його необхідний робочий рівень – 2–3 мм. Кольори барвника бувають різними, але найменш популярним є чорний, позаяк навіть на білих тваринах його легко сплутати зі звичайним забрудненням, на відміну від червоного, синього чи зеленого.
Завдяки своїй суто механічній доволі нехитрій будові восковий маркер рідко виходить із ладу, та якщо «підійти творчо» й докласти зусиль, він теж може дати збій. Так, наприклад, якщо взяти новий маркер та з силою крутнути регулятор не в той бік, або в той, але випадково притримати кришку, то стержень-гвинт може зламатися, відремонтувати в такому випадку його майже не можливо. Ще одна поломка, але не така сумна, може трапитись, коли викрутити барвник із циліндра на небезпечно велику довжину. Люфт, який може при цьому з’явитися, може зламати восковий стержень – він випаде з гільзи. Повернути у робочий стан такий маркер можливо примусово, засунувши зламану частину в циліндр.
Олівцем можна легко написати будь-що та будь-де. Коли мітять щеплених тварин, як поросят, так і свиноматок, зазвичай ставлять поперечну риску на спині: такі мітки (за умов групового станку) в свиноматок можливо розпізнати протягом 3 тижнів; у поросят на дорощувані та відгодівлі значно менше – всього кілька діб, але цього цілком досить. Під час осіменіння, особливо якщо тварину утримують у одиночній клітці, фахівець для зручності може намалювати на широкій спині свиноматки кілька цифр, які вказуватимуть день місяця, там вистачить місця для коду техніка штучного осіменіння, а за потреби – ще на якісь дрібниці. За умов індивідуальної клітки такі «нотатки» зберігаються довше місяця.
Недоліком, хоча й несуттєвим, воскового маркера є те, що певний час (кілька годин) його фарба, нанесена на шкіру тварини, здатна до розмазування, легко бруднить руки та одяг під час контакту з твариною. Втім, відмивається вона теж без проблем, а пошкоджену позначку не так важко розпізнати. Хоча восковий маркер створений для тварин, його широко використовують для нанесення інформаційних міток на будь-яких поверхнях. Завдяки тому, що він легко вичищається, змивається чи зафарбовується вапном мітки не залишаються «на вічно». Винятком є пластмасові поверхні світлого кольору (пластикові двері та вікна, мобільні телефони) – фарба може в’їстись, залишивши «автограф» назавжди.
Восковий олівцевий маркер легко утримувати в руці, можна навіть тримати його двома пальцями (мізинцем та безіменним), при цьому іншими виконувати мінімальну роботу, наприклад, тримати флакон із ліками. Під час проведення масових заходів можна сміливо рекомендувати примотувати маркер до зовнішнього боку долоні липкою стрічкою або стрічковим медичний пластиром, попередньо підклавши під неї вату або м’яку тканину – це дасть змогу використовувати руку одночасно як для маркування, так і для тримання поросят або проведення записів.
Якщо такий метод буде засвоєно, можна змайструвати спеціальний тримач для маркера.
Маркери зазвичай носять у кишенях, інколи навіть по декілька штук – бо може знадобитися комбінація з кольорів, і це не створює жодних проблем. Восковий олівець зберігає свої властивості навіть за незначного «мінусу» в температурі середовища, він не боїться падінь, вологи та пилу. Якщо маркер випадково залишити надовго у забутому кутку свинарника, він навіть може вкритися пліснявою, але малювати гірше при цьому не стане.
Аерозольний маркер
Після дифірамбів восковому олівцю трохи сумно розповідати про аерозольний спиртовий маркер. Форма, яка так сподобалась вуличним майстрам графіті всього світу, в умовах свиноферми виявилася громіздкою та незручною. Аерозольний балон, навіть один, важко розмістити у кишені, а тим паче два чи три, та й у користуванні він потребує «уваги» всіх пальців одразу.
Користуватися ним можна (так наведено в інструкції) тільки, тримаючи вертикально, а це майже неможливо при за маркування підсисних поросят та свиней на дорощуванні. Та й зробити повноцінну мітку на свиноматці, без певного досвіду, важкувато.
Більшість працівників під час нанесення міток тримають аерозольний маркер під кутом у 45°, що призводить до надмірної витрати газу, внаслідок чого частина барвника залишається не використаною. Фарба з аерозольного балону висихає швидко, майже за хвилину, але має здатність деякий час розтікатися, через що цифри можуть перетворитися на плями. Це унеможливлює використання маркера на гладеньких поверхнях (скляних, пластикових, металевих), особливо якщо вони розміщені вертикально.
Взагалі аерозольний флакон дуже чутливий, потребує певних умов для використання та зберігання: за нагрівання під сонячними променями він може вибухнути (так стверджує інструкція!), за «мінусу» втрачає тиск та погано розпилює фарбу. Залізний флакон у агресивному середовищі швидко іржавіє, і хоча випадків втрати функціональності при цьому не відмічалося, втім, працювати ним не так приємно.
Якщо аерозольний маркер носити без ковпачка – велика ймовірність випадкового розпилювання. До речі, сліди, що залишаються після цього маркера, з тканини одежі та шкіри рук змиваються приблизно так, як і восковий, але на свинях він бліднішає швидше й стає менш помітний.
Та є ситуації, де застосування аерозольного маркера ліпше воскового. Приміром, коли доводиться помітити багато свиней не контактуючи з ними (перелік, сортування свиней за кондицією) й не проводячи додаткових маніпуляцій, наприклад ін’єкцій, аерозольний маркер завдяки довжині струменя, що інколи зберігає дальність польоту до 1 м, та більшого розміру залишеної мітки – незамінний.
Та це ще не все…
Варто нагадати – як для воскового, так і для аерозольного маркера використовують нетоксичні наповнювачі, для того щоб під час передзабійного маркування мітки не вплинули на якість продукції. Крім того, безпечність підстраховує від проблем фахівців, на шкіру яких можливе потрапляння фарби, а ще не отруює тих цікавих свиней, яким може пощастити «скоштувати» загублений маркер.
Не важко здогадатися, що еволюція тимчасового маркування тварин, а конкретно свиней, далеко не завершена. Стрімкий технічний прогрес, крім згаданих вище приборів, просто зобов’язаний подарувати нам «гаджети-мутанти». Наприклад, шприц, який би після ін’єкції автоматично маркував тварину (напевно, це не так складно зробити). Або було б непогано фахівцю мати у кобурі револьвер, який би вистрілював кольорову мітку і при цьому автоматично вів підрахунок пострілів. Як бачите у цій темі ще є куди розвиватися.
