40 років, француз. Власник і директор компаній із продажу техніки Alfagro, Franceagro, Ekipagro та Bioproject в Україні. У 27 років подався працювати у Польщу. Через рік зі стартовим капіталом 5 тис. євро заснував компанію з продажу запчастин у Вінницькій області.
Маю тісний зв’язок зі своїми братами та сестрою, з якою ми близнята. Ми середні з 6 дітей-погодок. Найстаршому брату Філіппу 46 років, а наймолодшому Стефано – 36. Ми були дуже близькими в дитинстві та зараз також завдяки малій різниці у віці. Це найкращий подарунок, який нам могли зробити наші батьки.
Про цінності
Моя родина має давні традиції й історію, якій кілька сотень років. Це для нас дуже важливо, оскільки ми точно знаємо, звідки ми. Коли зустрічаю в Україні людей, які прослідкували свою історію не довше трьох поколінь, гадаю, що вони дуже бідні. Тому що дуже важливо знати звідки ви, аби розуміти, куди ви йдете, і бути щасливими.
Зі всього фамільного майна не продали лише один 700-літній замок, в якому нині живуть мої батьки й який ми всі любимо. Якщо я хочу відпочити, то їду туди. В цьому місці я відчуваю себе дуже комфортно і під захистом поколінь, які жили там для нас. Це для мене дуже душевне місце. І для мене дуже важливо знати, що мої брати думають так само, і хочеться щоб ми могли передати це далі як мінімум на одне покоління.
Особливо видатних особистостей, як-от кардиналів у нашому роду не було, але були генерали. Графський титул ми не використовуємо, він нам нічого не дає. Жодних привілеїв ми не маємо і не матимемо від цього.
Колись моя родина була заможною, тепер ми не маємо нічого. Найголовніше – жити і поводитися по-людськи зі всіма.
Батько займався різною фермерською діяльністю. Він починав із вівцями, це було притаманне нашому регіону. Коли ціни впали, почав шукати інші напрями в тваринництві. Вирішив займатися бізонами. До нього цього ніхто не робив у Франції. Їздив за тваринами та навчатися у Канаду. Хоча цей напрям через 10 років він продав, бо до нього виставили претензії щодо митного завезення цих тварин. Батьки були у розпачі. Мали борги.
У нашій родині дотримуються традиції святкування Великодня. Батьки та бабуся з дідусем старанно ховали для нас великодні яйця. З одинадцятої години ранку ми, дітьми, вирушали на пошук яєць. Цю традицію ми передаємо вже далі, й нині яйця шукають уже мої племінники. Діти шукають яйця подібно до скарбів та запам’ятають про це до кінця свого життя.
Дідусь, батько моєї мами, був для мене дуже важливою людиною в житті та багато чого навчив. Він створював власноруч меблі, показував і розповідав багато про це. Був дуже відкритим із людьми різних класів, неважливо, чи вони бідні, чи це чоловік, чи жінка. Він знаходив для кожного найприємніші слова. Коли він зрозумів, що через хворобу в нього залишилось небагато часу, то попросив мене приїхати (я вже тоді працював в Україні). Тож одразу після дзвінка дідуся я прилетів на вихідні. Ми проговорили кілька годин про його бачення життя та помилки. За тиждень його не стало. Подумки я інколи досі звертаюся до нього за порадою, доки не знайду рішення.
Про юність і становлення
Працюю із 15 років. З дитинства нам пояснювали в родині, щоб щось отримати, треба заробити. Кожен із нас шукав самостійно підробіток на літніх канікулах. Я доглядав за будинком та подвір’ям одного стоматолога, доки він був у відпустці. Тоді я хотів стати льотчиком та всі свої гроші я витрачав на це захоплення.
Починав вчитися з інструктором, а потім як отримав ліцензію в 17 років, то вже літав самостійно. Навчався на категорію ультралайт маленьких літаків. Ліцензію отримати не складно, але потрібно проходити теоретичне навчання. Теорію вивчав півтора роки по три години один раз на тиждень. Потім просто вчився літати.
Враження від першого польоту буду пам’ятати до кінця життя. Тоді був ранок неділі, 9 ранку. Після польоту з інструктором він доручив летіти самому. Я йому кажу, що не готовий. А він – що я просто маю летіти так, як літав завжди й ні про що не думати. Це було неймовірне відчуття свободи. Це був важливий етап у моєму житті.
Першим у родині, хто отримав ліцензію пілота був мій дідусь під час Першої світової війни. Я став другим. Можу сказати, що життя своєрідно розділилося на до та після. З того часу я багато літав, але і досі, коли сідаю за штурвал нового літака, то це як вперше. На жаль, літаю не достатньо часто, як би я того хотів, та не використовую поки що цей навик у достатній мірі. Протягом наступних двох-трьох років впевнений, що буду застосовувати літак як інструмент для роботи.
Пробував літати на планері, техніка дуже проста і це красиво, але мені нудно. На планері ви не можете полетіти туди, куди вам потрібно, а летите туди, куди вам можна. Це дві різні речі. Планер – це хобі, а літак – потреба для роботи.
Про свій старт в Україні
Перший раз був в Україні 18 років тому. Мій другий за старшістю брат працював тут тривалий час, до минулого року, в аграрному виробництві. Я був на його підприємстві під час збирання урожаю на Житомирщині під Бердичевом. Тоді я зрозумів, що тут є неабиякий потенціал. Тут можна працювати. Країна дуже гарна, люди дуже приємні. Тому я не виключав такої думки.
Рік працював консультантом фермерського господарства у Польщі. Досі ще пов’язаний із ним. Там є співробітники, яким я довіряю. Починали з 1200 га, пізніше це було 1700 га орендованих площ, наразі 600 га, але власних.
Коли зібрався їхати в Польщу, то вперше побачив сльози моєї мами, і зрозумів, що буде складно.
Німецький постачальник, з яким ми хотіли працювати в Україні, висунув умову, що один партнер має жити в Україні. Я тоді проявив ініціативу. Це був швидкий і правильний вибір. Хоча з тією компанією робочі відносини не склалися.
Коли починав бізнес в Україні – мав невеликий стартовий бюджет – 5 тис. євро.
Продавав запчастини європейських марок техніки у Вінницькій області. Цей регіон вельми перспективний для такого напряму. На той час я думав, що подібно до Франції та Польщі фермери, які працюють на великих площах і вирощують багато культур, в тому числі цукрові буряки, мають бути заможними. Нині розумію, що це зовсім не так. Цей принцип не працює в Україні. Тим не менш, я працюю тут у Вінниці та дуже цьому радий. Місто чудове, сучасне, розвинене.
Про менталітет
Дуже люблю Україну, почуваю себе тут дуже комфортно. Якби була можливість отримати українське громадянство та не відмовлятися при цьому від французького, то я зробив би це із задоволенням. Не тому, що я хотів би мати від цього якісь привілеї, а тому що я тут живу, працюю та маю намір це роботи довго.
Думками я більше француз, ніж українець. Але багато хто говорить мені, що я вже майже свій. Це дуже приємно чути. Це означає, що моя інтеграція успішна, тобто, що я вже більш менш розумію ваш менталітет. Це проявляється в бізнесі та у спілкуванні з людьми. Мені навіть пропонували стати хрещеним батьком для дитини, це було знаком, що українці приймають мене за свого.
Пропонували стати мером одного містечка в Вінницькій області. Казали, що знають, що я іноземець, що наведу порядок.
Мене дивує ставлення українців до грошей. Їм дуже важливо багато і швидко заробляти. Для мене це не ціль. Важливо, аби разом зі мною заробляли мої співробітники, які мають родини, дітей.
Я католик, хоча не вельми дотримуюся всіх канонів. Католиками були мої батьки. І мене навчали, що бідність не є вадою. Але коли я бачу розкіш православних священників, то я не погоджуюсь із цим.
95% свого часу проводжу в Україні. Мені подобається українська гостинність і накритий стіл із багатьма стравами. Багато свіжих продуктів. Хоча я зараз намагаюся їсти менше. Але мені не до вподоби ваші народна музика і шансон.
Про рішення
У складних ситуаціях намагаюся приймати рішення на свіжу голову. Раніше я був більш спонтанним. Сьогодні моє відношення змінилося.
Я по життю спонтанна людина. Але нині я намагаюся довше подумати, все оглянути і потім прийняти зважене рішення. Хоча спонтанність – це також добре. Люди, які не спонтанні – для мене нудні. Звісно, довго думати теж немає сенсу.
Працювати в Україні було спонтанним рішенням. Я зі своїм компаньйоном у Польщі займався запчастинами і ми думали над розширенням цього бізнесу й в Україні. Я думав, що буду жити там, а сюди інколи приїздити. Я тоді був дуже наївний та молодий.
Про власний бізнес
Нині техніка є основою нашого портфоліо. 10 років працюємо з французькою фірмою BROCHARD, виробником розкидачів гною. Ще один партнер – англо-французька фірма SLY, від них продаємо ексклюзивно техніку для strip-till та гусениці Endura. Також ми працюємо із австрійською компанією APV. Через компанію «Екіпагро» продаємо продукти для зберігання кормів, агроволокно Velitex та обладнання для птахівництва Lubing.
Найбільшим досягненням у бізнесі за останні кілька років вважаю початок співпраці з MacDon. Це елітний канадський бренд, в Україні його представляють лише два дилери, в тому числі й ми. Ба більше, ми маємо ексклюзивні права на продаж самохідної косарки цієї марки. Такі умови продавця доступні лише за високої довіри та рівня сервісного обслуговування дилером.
У компанії постійно шукаю нові напрями бізнесу. Ми маємо велику базу контактів. Зі всіма клієнтами підтримуємо добрі стосунки. Коли я спілкуюсь із клієнтами, то завжди думаю про те, чого ще немає в Україні, що я бачив за кордоном. Звісно, сільськогосподарська галузь України розвинута на дуже високому рівні, але я все одно час від часу знаходжу щось, чого тут немає.
Українським фермерам побажав би успіху. Вони важливіші для мого бізнесу, ніж аграрні холдинги. Упевнений, що в Україні є місце для розвитку як великих агрохолдингів, так і для дрібних фермерських господарств. Але ми всі в Україні повинні робити все, щоб фермери були успішні, щоб вони були багатшими, ніж зараз. У Франції фермер, який має 500 га є багатим, а тут це інакше і так не має бути. Зі збільшенням кількості фермерів успішнішими будуть і сама галузь, і країна загалом. А, відповідно, і наша компанія.
Про натхнення
Для пошуку нових ідей та натхнення час від часу виходжу на яхті. Отримав ліцензію шкіпера три роки тому. Море, повітря, краєвиди – це все мене надихає, дає можливість подумати над бізнесом, над новими ідеями. У минулому році ми організовували подорож на яхті колективом. Це було новим командним досвідом.
Захоплюють прогресивні аграрії, які постійно шукають нові рішення щодо поліпшення стану свого господарства та думають про землю.
Працювати, щоб жити – це не для мене. Я люблю створювати бізнес, працювати з людьми, для того, щоб їм теж було комфортно і жити, і заробляти.
Три роки тому зрозумів, що треба відпочивати. Хоча працюю я багато. Вже майже 12 років як я створив компанію «Альфагро» в Україні. Втім, завдяки відпочинку приходять свіжі ідеї та думки, а відвідини інших країн корисні для розвитку бізнесу. Багато людей, які зайняті бізнесом не достатньо думають над цим.
Критерієм успіху, крім довіри, вважаю креативність. Ідеї мають бути постійно. Якщо ви сидите на місці – бізнес помре. Особливо в Україні, оскільки тут дуже швидко міняються нові напрями та компанії.
Про команду й персонал
Підбирати людей в Україні важко. Але я дуже задоволений своєю командою. Вони вміють працювати самостійно та підтримують імідж компанії.
Не згодний, що всі найкращі українські професіонали виїхали за кордон. Тут багато талановитої молоді, яка вже добре працевлаштована, тому непросто знайти для своєї компанії освічених і досвідчених працівників.
Аби працювати в «Альфагро», потрібно бути готовим працювати самостійно, мати бажання працювати та не обмежуватися рамками робочого часу. Я маю їм довіряти, а вони – мені. Ми даємо змогу ефективно працювати, розвиватися і заробляти. Для того, аби бути успішним, треба багато працювати.
З першого погляду не можу розпізнати людину. Тому для роботи з персоналом покладаюся на відповідного спеціаліста. Власне, як і в інших сферах, де я делегую роботу.
Віднедавна збираємося щомісяця із ключовими співробітниками у невимушеному середовищі, обговорюємо справи і рішення, які збираємося прийняти. Розповідаю про свої ідеї та охоче слухаю, що про них думають колеги. Цю ідею я перейняв від одного бізнесмена в Австралії.
Про управління
Не вважаю себе достатньо суворим керівником. Мабуть, я надто добрий, в Україні так не можна. Тим більше з покупцями. Лояльним – так. Але багато клієнтів користуються цим. Бути добрим – загалом непогана риса, але в бізнесі це може створювати певні проблеми.
Успішний бізнесмен вміє бачити факти такими, як вони є. У потрібний час повинен зуміти зупинитися або розпізнати шлях, методики, аби досягти потрібної цілі.
Брав кредит у Франції кілька років тому для розвитку бізнесу в Україні. Мав намір викупити частку бізнесу свого партнера. Невдовзі після прийняття цього рішення почалась Революція гідності й частка продажів упала на 75%. Тому потребував залучених коштів для виплати.
Нішеві напрями цікаві тим, що для їх розвитку не завжди потрібний великий капітал.
Я не роблю ставку на іноземних фермерів, як на своїх в Україні. Бо більше 98% моїх клієнтів – українські фермери.
Розмовляю російською, можу спілкуватися польською. Але ніколи мову не вивчав із викладачем, мабуть, зараз уже прийшов до цього. Оскільки я тут працюю і повинен розмовляти грамотно. Три місяці у міжсезоння в Польщі постійно перебував на фермі. То була найхолодніша зима за 30 років. Я нікуди не виходив і постійно спілкувався із місцевими дітьми. Дітлахи дуже терплячі. Їх можна запитувати по кільканадцять разів і вони відповідатимуть. За шість місяців майже вільно став розмовляти польською. З початком роботи в Україні просив співробітників спілкуватися зі мною російською.
Про плани
Через 10 років я бачу себе в Україні. Буду тут жити і працювати. Думаю, що додам ще як мінімум один напрям. Зрозумів, що важливо мати для роботи тут точні завдання, але не достатньо фокусуватися на одному напрямі.
Я був би не проти обробляти землю в Україні. Але вельми непросто отримати хорошу ділянку – все зайнято. 18 років тому, як тут працював мій брат, то було більше вільної землі. Але якби я тоді займався землею, то не було б «Альфагро».
З братами спільно займаємося фермерством у Франції та маємо магазинчик із продажу зброї. В українському бізнесі дав частку бізнесу своїм братам і маю ще двох партнерів в фірмі Ekipagro. Мої брати зробили так само – в мене є частка в їх бізнесі.
Якби не займався тим, чим я займаюся сьогодні, то міг би успішно працювати фінансовим консультантом. Тому що я дуже люблю спілкуватися з людьми, а вони мені довіряють. З деякими із попередніх клієнтів я й досі підтримую зв’язки.
Якби зустрів себе 20-річного, то я б сказав – слідувати обраним шляхом і що все роблю правильно.
Народився у Франції, у селі між Ліможем та Пуатьє, регіон Лімузен. Родина має графський титул та володіє 700-літнім замком, але не має статків. Батьку 69 років, він займався фермерством, мамі – 67, працювала медсестрою. Виховали 6 дітей: 5 синів та доньку.
Жерар закінчив гімназію відмінником. Йому легко давалось навчання, любив математику, фізику, біологію. Мав схильність до іноземних мов: вивчав англійську та німецьку. Два роки вивчав біологію в університеті. Попри прихильність до фаху, полишив виш. Перевівся в інститут біля Парижу в м. Бове, три роки навчався на інженера, здобув там диплом. Потім ще вивчав фінанси у Клемон Ферані. У 17 років отримав ліценцію пілота ультралегких літаків.
Разом із партнером мав чотири роки у Діжоні власну справу із надання фінансових послуг. За порадою знайомого поїхав працювати в Польщу консультантом у фермерському господарстві. За рік зайнявся продажем запчастин у Вінницькій області. Нині має чотири компанії Alfagro («Альфагро») – з продажу вживаної і нової сільськогосподарської техніки, Franceagro – компанія, яка займається продажем запчастин, Ekipagro («Екіпагро») – продукти для тваринництва, птахівництва, зберігання кормів та Bioproject – виробництво біопалива.
Більшість часу проводить в Україні. Полюбляє вино, сир, фуа-гра, не їсть жаб’ячих лапок. Проживає у Вінниці та Києві. Для оптимізації переміщення на далекі відстані в справах, свої польоти на літаках хоче змінити від хобі до роботи. Захоплюється яхтовим спортом. Вільно розмовляє російською мовою, знає польську.
Записала Ірина Корчагіна, Agroexpert (Україна)
