За матеріалами компанії Bioveta, a. s.
Парвовірусна інфекція свиней (Porcine parvovirosis, PPV) – це вже понад 30 років відоме і поширене практично в усьому світі інфекційне захворювання, що ендемічно виникає у свинарських господарствах.
Вірус спричинює найпоширеніші інфекційні розлади репродуктивної системи у свиноматок – загибель ембріонів і плодів або ж викидні. Збудником є ДНК-вірус сімейства Parvoviridae – Parvovirus suis –дуже стійкий у довкіллі й за температури 20°C у вологому середовищі витримує до кількох місяців. І це попри те, що з організму він виділяється після інфікування та реплікації в шлунково-кишковому тракті лише короткий проміжок часу (з усіма секреціями організму й екскрементами). Найнебезпечніший матеріал – внутрішньоутробно заражені й абортовані плоди. Джерелом інфекції в господарствах також часто бувають імунотолерантні кнури, що поширюють інфекцію із зараженим сім’ям під час інсемінації або статевого акту. Вірус негативно впливає на імунну систему інфікованих особин, що стають сприйнятливішими до інших захворювань, зокрема PCV2, PRRS тощо.
Клінічні симптоми
Симптоми проявляються переважно у самиць (свинки і свиноматки), але, на жаль, вони дуже невиразні й хвороба часто протікає без клінічних проявів, тобто безсимптомно. Захворювання характеризується головним чином порушенням репродуктивних функцій:
- затримка настання тічки;
- типова трансплацентарна інфекція тільки частини ембріонів або плодів;
- свиноматки не вагітніють або народжують мало поросят;
- типове збільшення числа мертвих муміфікованих плодів;
- новонароджені поросята слабкі та часто невдовзі гинуть;
- дорослі свині й поросята під час інфекційного захворювання можуть мати підвищену температуру тіла.
Плодючість свиноматок знижується здебільшого у разі інфікування їх парвовірусом до середини періоду поросності:
1) інфікування в перші 14 днів: відмирання частини або всіх ембріонів і їхня резорбція;
2) інфікування між 20 і 35-м днем: відмирання й резорбція плоду, затримки наступного еструсу;
3) зараження пізніше 35-го дня: муміфікація плодів (розмір 2–16 см).
Поросята, які виживають за внутрішньоматкового інфікування до 75-го дня поросності й народжуються живими, стають потенційними поширювачами вірусу в популяції господарства. Це імунотолерантні вірусоносії, які не мають специфічних антитіл і тому можуть стати джерелом інфекції для інших господарств. Поросята, інфіковані в утробі матері після 75-го дня поросності,зазвичай реагують шляхом утворення антитіл, і їхній організм успішно захищається від інфекції. Порося, яке не має специфічних антитіл та отримає від матері достатню кількість колостральних антитіл проти парвовірусу разом із молозивом, також може бути захищене від інфекції до віку 5 (іноді до 7) місяців.
Діагностика інфекції
У господарстві діагностування хвороби ґрунтується на таких принципах:
- підозра на PPV є вмотивованою завжди під час розладів репродукції та нечисленного опоросу;
- у невакцинованих стадах зростає кількість свиноматок із затримкою тічки;
- поступово збільшується кількість свиноматок, що попри фізіологічність еструсу тривалий час не вагітніють;
- типовою є муміфікація плодів різних розмірів за одного опоросу;
- вірусологічне дослідження муміфікованих плодів розміром до 16 см (тест імунофлюоресценції);
- виявлення вірусу в плодах або навколоплідних рідинах під час опоросу;
- можливість серологічного обстеження свиноматок за парними зразками крові (інтервал 2–4 тижні);
- належні лабораторні методи: HIT, ELISA, ПЛР;
- про ураження парвовірусом свідчать титри антитіл 1:256 і вище.
Класифікація свинокомплексів після оцінки результатів обстеження і діагностичних результатів
1) Господарство серологічно негативне: 100% серонегативних особин – винятково рідкісний стан переважно у малих свинокомплексах.
2) Господарство з високим ризиком інфікування: серопозитивних (імунітет до інфекції) тварин менше 40%, у разі інфекції очікуються високі втрати.
3) Господарства із помірно високим ризиком зараження: відсоток серопозитивних особин від 41 до 80%, що становить дещо нижчу загрозу для економіки господарства.
4) Господарство з низьким ризиком поширення інфекції: у господарстві понад 80% серопозитивних особин, що свідчить про те, що вірус у цій популяції виникає природно.
За ввезення нових тварин у господарства із високим та середнім ступенем ризику зараження, їх обов’язково слід серологічно обстежити під час перебування на карантині й помістити в стадо тільки у разі їхньої серонегативності. Серопозитивні тварини не становлять безпосередньої загрози, тому їх рекомендовано дослідити на виділення вірусу методом ПЛР. Адже серопозитивні свиноматки вже могли інфікуватися відразу після народження, хвороба в них пройшла безсимптомно, вони мають антитіла, але вірус не виділяють. Утім, найбільший ризик пов’язаний із особинами, інфікованими незадовго до транспортування (купівлі). Хоча титри антитіл у них низькі – ці тварини для господарства вкрай небезпечні!!!
Імунітет проти парвовірусу
Його моделюють такі чинники:
- поросята народжуються без антитіл (agamaglobulinaemia);
- єдиним джерелом є молозиво (colostrum), зокрема до 24-х годин після опоросу;
- кількість пасивно отриманих антитіл поступово знижується в свиней за досягненнями ними віку 5 місяців;
- найнадійніший захист від парвовірусу свиней – вакцинація;
- оптимальний час для вакцинації свинок – у віці 6–7 місяців;
- до появи імунітету проти PPV слід утримувати свинок на карантині;
- у разі підозри щодо персистенції пасивних антитіл тварин слід вакцинувати двічі;
- вакцинувати потрібно принаймні за 2 тижні до спаровування.
Через високу інфікованість свиней у значній кількості господарств їх необхідно вакцинувати до введення в стадо (після придбання), а також до їхньої репродукції. Найоптимальніший метод – масова вакцинація. З урахуванням тривалого пасивного захисту материнськими антитілами рекомендують щеплення приблизно з 6-місячного віку. Вводити особин у нове стадо оптимально через 14 днів після ревакцинації, але не раніше.
