Сергій Ніколаєнко, магістр вет. медицини
Попри доволі складне становище, що наразі склалося в галузі свинарства, вона все ще залишається однією із провідних в Україні, оскільки споживання продукції свинарства тісно пов’язане не лише із ментальністю нашого народу, а цілою низкою традицій та історично зумовлених уподобань.
Як би нам не хотілося зберегти традиційні методи утримання одвічної «годувальниці», та все ж ринок невблаганно диктує свої умови, тож фактор економічної ефективності є вирішальним у виборі систем і методів утримання свиней.
Ні для кого не секрет, що основна частина українських підприємств, що займалися розведенням свиней як на племінні, так і на продовольчі потреби, успадкувала технології утримання, приміщення й комплекти обладнання від колишніх радянських колгоспів та радгоспів. У період перехідної економіки більшість великих міжгосподарських свинокомплексів збанкротувало та їх було втрачено, а невеликі господарства доволі успішно далі вели свою господарську діяльність. Але з часом приміщення й обладнання застарівали, постачання комплектуючих призупинялося, а ефективність знижувалася. Ситуація склалася так, що технології, які вже 20 років тому в світі були визнані неефективними, в Україні вважали передовими. Та час все розставив на свої місця і наразі найуспішнішими в галузі українського свинарства є підприємства, що працюють на сучасному обладнанні і застосовують передові технології.
Основні системи гноєвидалення, що використовують у свиногосподарствах України
Скребкові транспортери – цей вид гноєвидалення був і є поширеним на невеликих підприємствах, що утримують тварин на суцільній підлозі. За цієї системи канали гноєвидалення розміщені за межами станків і потребують постійного догляду. Сама процедура гноєвидалення стає відокремленим, суворо виділеним у часі технологічним процесом, який потребує прямого втручання персоналу із застосуванням ручної праці.
Робота транспортера супроводжується його систематичними механічними пошкодженнями, оскільки нерівномірне навантаження на його ланки часто призводить до розтягнення ланцюга внаслідок чого виникають розриви і поломки, усунення яких потребує втручання технічного персоналу й зумовлює затримки в роботі. Перевагами цієї системи утримання є порівняно невисока вартість її придбання і монтажу в процесі будівництва. А недоліки – недовговічність, підвищені вимоги до вмінь і навичок обслуговуючого персоналу під час її використання, і те, що гноєвидалення відповідно до технологічних процесів відбувається раз чи двічі на добу, внаслідок чого у період між ними станки не очищаються від гною, спричинюючи підвищену загазованість аміаком, сірководнем та іншими газами, які негативно впливають як мікроклімат приміщення загалом, так і, відповідно, на стан здоров’я самих тварин.
Глибоку незмінну підстилку здебільшого використовують на невеликих приватних підприємствах. Суть цього методу полягає у використанні шару підстилки в 50 – 60 см із комплексом сапрофітних мікробів і грибів, що вносять у підстилку на глибину 20 – 25 см і які поглинають продукти життєдіяльності тварин, ферментуючи та розщеплюючи їх у міру їхнього просочування.
При цьому діяльність мікроорганізмів призводить до виділення в процесі переробки ними тваринних випорожнень теплової енергії, яка дає змогу тримати постійну температуру верхнього шару підстилки в межах 12–18°С, що створює доволі комфортні умови для утримання тварин. Переваги цієї системи – незначні витрати на підстилку завдяки тривалому використанню її обмеженого об’єму, економія на опаленні приміщення, оскільки сама підстилка продукує теплову енергію. Недоліками ж є: підвищена загазованість повітря в приміщенні та обмеження у навантаженні на метр площі у розрахунку на кількість поголів’я, оскільки підстилка не в змозі «переробити» продукти життєдіяльності великої групи тварин, а отже, такий метод зазвичай придатний для утримання у станку 1–2 тварин чи свиноматки із приплодом до відлучення.
Гідрозмивання – цю систему рекомендують для використання у невеликих господарствах, оскільки вона потребує застосування великої кількості води. Під станками для тварин під час будівництва чи реконструкції приміщення закладають спеціальні, накриті зверху решітками, канали протяжністю практично на все приміщення і завширшки 40 – 60 см, а на виході встановлюють спеціальну заслінку. Робота системи ґрунтується на принципі гідроудару: на початку каналу встановлюють ємність із водою, у разі відкриття якої запускається система гідрозмивання під тиском води. За відкриття заслінки гній потрапляє до накопичувача, а далі в гноєсховище чи лагуну. Переваги системи: видалення гною відбувається централізовано, система довговічна, чим і виправдовує себе. Недоліки гідрозмивання полягають у тому, що технологія потребує використання великого об’єму води, через часткове покриття підлоги решіткою для очищення станків потрібно залучати ручну працю персоналу й оскільки канали очищають у міру їхнього наповнення, відмічається підвищена загазованість приміщення.
Самопливна система гноєвидалення – наразі доведено, що вона є найзручнішою, сучасною й економічно вигідною як для невеличких підприємств, так і для великих свинокомплексів. Систему закладають ще на стадії будівництва приміщення у вигляді бетонних ванн, з’єднаних із системою ПВХ-труб, через які гноївка після підняття пробок самопливом видаляється раз на 2 – 4 тижні до накопичувача. Уся площа підлоги приміщення вкрита бетонною, металевою чи пластиковою (залежно від вікових груп тварин) щілинною підлогою. Бетонні ванни, як і ПВХ-труби, стійкі до дії агресивного середовища свинячого гною, тому є довговічними.
За будівництва самопливної системи гноєвидалення слід дотримуватися певних вимог:
1) Під час первинного запуску і після кожного спускання гною ванни слід наповнювати водою на глибину 10 – 15 см, для того щоб гній, що падає, повністю нею покривався – це запобігає його висиханню та інтенсивному виділенню газів. Надалі, розчиняючись, гній розпадається на тверду і рідку фракції та додатково утворює кірку, яка стримуватиме виділення газів та водночас не перешкоджатиме подальшому падінню свіжого гною.
2) Нахил ванни від краю до зливної пробки має бути не більше 2–3° для того, щоб тверда фракція гною під час відкривання пробки рівномірно рухалася під тиском рідкої складової й не утворювала нерухомих ділянок, які поступово нашаровуються і потребують додаткового змивання.
3) Для збереження ефекту турбулентності ширина каналу ванни не має бути меншою 2 м, оскільки гноївка, рухаючись між стінками каналу, створює колові завихрення й рідка фракція гною інтенсивно «тягне» більш інертну тверду фракцію.
4) Пробки мають розташовуватися посередині краю каналу для створення рівномірнішого проходження гноївки під час їхнього відкривання і запобігання накопиченню у кутках ванн твердої фракції гною.
5) Під час проектування бажано врахувати спеціальний приямок у місці розташування пробки, що сприятиме кращому стіканню гноївки.
6) У проектуванні приміщення слід вираховувати об’єм ванн під певними групами тварин так, щоб вони могли вмістити мінімум 14-ти денну норму гною.
7) Нахил центральної труби має становити 5 мм на 1 м довжини труби, що складатиме близько 50 см на 100 м довжини приміщення.
8) На кінці труби має бути водяний замок для перешкоджання поверненню газів із накопичувача до системи.
9) На протилежному від зливного боку труби монтують повітряний клапан, що виводять за межі приміщення й який має вихід вище всієї системи для запобігання утворення повітряних пробок і накопичення газів.
Отже, переваги самопливної системи це її довговічність, економічність, незначні затрати праці на гноєвидалення, мінімальна кількість води, менше виділення газів (розроблені також варіанти нижньої витяжки, коли вентиляційний канал опускають під щілинну підлогу, і всі гази видаляються безпосередньо із ванн, створюючи зону від’ємного тиску, втягуючи повітря із 20-сантиметрового шару над щілинною підлогою). Недоліком цієї системи є її вища вартість, бо дорожчає саме будівництво і висуваються суворіші вимоги до проектної частини приміщення, оскільки прорахунок може в подальшому звести нанівець усі переваги системи гноєвидалення.
Зрозуміло, що під час вибору системи гноєвидалення кожен власник повинен орієнтуватися на специфіку свого виробництва, фінансові можливості підприємства та особисті вподобання. У статті вказано лише сильні й слабкі сторони кожної з них, тож можна самотужки оцінити кожну систему та вирішити, яка із них якнайкраще слугуватиме саме вашому господарству.
