Зоя Ковалевич, доцент Міжнародного університету «МІТСВ»
Статтю надано журналом «Наше сельское хозяйство» (Білорусь)
Розробляють агротехнічні заходи та встановлюють дози внесення добрив зі вмістом міді, що забезпечує повноцінність рослинницької продукції, на основі оптимального вмісту міді в рослинах і ґрунтах. Середній вміст міді в ґрунтах становить 20 мг/кг, у прісних водоймах – 0,001–0,2 мг/л, у морській воді – 0,02–0,045 мг/л.
Мідь є потужним засобом нормалізації обмінних процесів у живому організмі, що слугує широкому її застосуванню у рослинництві та тваринництві. Виробництво міді в світі становить 6 млн т.
Роль міді в рослинах
Майже вся мідь листя зосереджена в хлоропластах і тісно пов’язана з процесами фотосинтезу, вона стабілізує хлорофіл, оберігаючи його від руйнування. Мідь входить до складу мідьпротеїду, утворюючи окислювальний фермент, сприяє синтезу в рослинах залізовмісних ферментів. Позитивно впливає на синтез білків у рослинах, які забезпечують здатність рослинних тканин утримувати воду, внаслідок цього мідь у вигляді добрива додає рослинам засухо- та морозостійкості і захисту від бактеріальних захворювань. Мідь бере участь у процесі фіксації азоту рослинами, підвищує стійкість до вилягання.
Нестача міді
Брак цього мікроелементу викликає у рослин затримку росту та цвітіння, хлороз листя, втрату пружності клітин (в’янення рослин). За гострого дефіциту міді у злакових рослин відзначається побіління кінчиків листя, недорозвиненість колоса, зайве кущення (особливо у вівса, ячменю, буряку, цибулі й бобових), всихання пагонів у плодових. Крона дерев набуває кущуватої форми, плоди стають дрібними з бурими плямами і бородавками. «Хвороба обробки» трав’янистих рослин проявляється в підсиханні кінчиків листя, затримці у формуванні репродуктивних органів, пустозернистості колоса. За цього захворювання рослини кущаться і, не переходячи у фазу стеблування, гинуть. «Хвороба обробки» зустрічається переважно на болотистих, меліорованих ґрунтах і торфовищах. На деяких торф’яних ґрунтах злаки у фазі молочної стиглості вилягають утворюючи коліна.
Симптоми прояву гострої нестачі міді зустрічаються рідко, а голодування (прихований недолік) різних культур відбувається вже за вмісту міді 10–0,5 мг/кг сухої маси рослини. Концентрація міді у сільськогосподарських рослинах менше 5 мг/кг сухої маси погіршує розвиток рослин, а понад 10–20 мг/кг є пороговою.
За нестачі міді рослини відгукуються на застосування препарату покращенням росту і розвитку, плодоношенням, відсутністю захворювань. За забезпечення основними елементами живлення, такими як азот, фосфор і калій рослини особливо добре реагують на внесення міді. Від застосування мідьвмісних добрив і пестицидів концентрація міді в рослинах збільшується в 2–4 рази.
Мідь у ґрунтах
Загальний вміст міді в ґрунтах становить близько 0,002%, до того ж частка розчинної близько 1% цієї кількості. У ґрунтах зустрічаються різні форми міді, які неоднаково засвоюються рослинами: а) водорозчинна мідь, б) обмінна мідь, поглинена органічними та мінеральними речовинами, в) важкорозчинна мідь, г) мідьвмісні мінерали, д) комплексні металоорганічні сполуки міді.
Валовий вміст міді включає всі її форми. У 1971 р. Віктор Ковальський встановив порогові концентрації валової форми міді у ґрунтах: недостатній вміст у ґрунті – 6–15 мг/кг, в результаті чого відбувається вилягання і невизрівання злакових культур, оптимальний вміст цієї форми елемента в ґрунтах – 15–60 мг/кг, надлишковий – понад 60 мг/кг.
Встановлено, що вміст міді в рослинницькій продукції визначається не лише видовими особливостями культур, а й гранулометричним складом ґрунтів. Так, на мінеральних ґрунтах відзначають тенденцію до збільшення вмісту міді в рослинницькій продукції від піщаних до суглинкових ґрунтів.
Вміст валової форми міді в ґрунтах не є критерієм забезпеченості рослин. Показником міграції міді та накопичення її в рослинах є форми вмісту в ґрунтах. Доступність міді для рослин визначають наявністю легкорухомих форм.
Рух міді та надходження її в рослини зменшуються за вапнуванні ґрунтів, зв’язуванні міді у вигляді органічних сполук і закріпленні ґрунтовим гумусом. Важливу роль у фіксації міді відіграють мікроорганізми ґрунту. Частка міді ґрунтів міцно пов’язана з ґрунтовими перегнійними кислотами і в цій формі вона є незасвоюваною для рослин. Дефіцит міді для рослин більшою мірою проявляється на піщаних і торф’яних ґрунтах. Водночас доступність міді для рослин на кислих ґрунтах вища, ніж на ґрунтах із нейтральною і лужною реакцією середовища. Тому найефективніше застосовувати добрива зі вмістом міді на вапнякових ґрунтах.
Культури, чутливі до міді
На багатих міддю ґрунтах рослини збагачуються нею, причому деякі види набувають стійкості навіть до дуже високих концентрацій. Різні культури неоднаково чутливі до нестачі міді. Потреба у добривах, що містять мідь, виникає на мінеральних ґрунтах зі вмістом рухомої міді менше 3 мг/кг, на торф’яних ґрунтах – менше 5 мг/кг ґрунту і визначається біологічними особливостями сільськогосподарських культур.
До мідних добрив вельми чутливі зернові культури (пшениця, тритикале, ячмінь), конюшина лучна, кукурудза, морква, буряк, цибуля, білокачанна капуста. Під ці культури мідь слід застосовувати насамперед. Картопля, томат, квасоля – середньочутливі до міді.
Зернові культури та конюшина характеризуються дуже низьким коефіцієнтом біологічного поглинання міді з ґрунту, що свідчить про наявність фізіологічного бар’єру щодо відношення елемента до ґрунту. Тому, для підвищення ефективності використання та збагачення зазначених культур міддю доцільно застосовувати мідне добриво за передпосівної обробки насіння і в позакореневі підживлення посівів.
Численні дослідження в різних регіонах довели, що найефективніше – позакореневе живлення (обприскування) рослин мідьвмісними розчинами та передпосівна обробка насіння. Позакореневе живлення можна проводити на будь-якій стадії росту й розвитку рослин і його фізіологічна дія продовжується близько 10 днів. У разі відсутності візуальних ознак нестачі міді дуже важливо знати оптимальний термін позакореневого підживлення у різних культур (критичний період). Позитивним щодо внесення міді в ґрунт є тривала післядія прийому – 6–8 років, а дози внесення можуть становити 2–5 і більше кг/га д.р.
Вплив внесення міді на структурні елементи врожайності зернових культур
Вважають, що механізм фізіологічної дії міді за обробки насіння та внесення в ґрунт неоднаковий. Так, за обробки насіння міддю – збільшується кількість зерен у колосі, а внесення міді в ґрунт – збільшує ріст зернівок. Найінтенсивніше злакові рослини засвоюють мідь із ґрунту в період до фази виходу в трубку і під час формування зерна.
Передпосівна обробка насіння зернових культур міддю має бути обов’язковим заходом, що забезпечує прибавку врожайності зерна 3–5 ц/га. Норми міді для обробки насіння можуть становити 50–100 г д.р. на 1 т насіння.
Позакореневе підживлення (обприскування) рослин водними розчинами добрива зі вмістом міді у концентраціях – 0,01–0,1% (10–100 г добрива на 100 л води) проводять декілька разів за період вегетації (у критичні періоди росту) з інтервалом не менше 10–14 днів. Час поглинання мікроелемента рослинами після обприскування від декількох годин до декількох днів. Разова доза внесення становить 50 г/га д.р. міді. Витрата робочого розчину за цього способу – 200 л/га. Щоб уникнути опіків рослин у сонячний день позакореневе підживлення міддю краще проводити вранці або ввечері, а краще у похмурий, але недощовий день. Прибавка врожайності від мідного добрива в середньому становить близько 10%, а в окремих випадках до 50%.
Оптимальний термін застосування міді за позакореневого підживлення посівів озимих зернових культур – стадія першого вузла кущіння. На високопродуктивних посівах (50 ц/га зерна і вище) потреба в міді зростає, тому рекомендовано дворазове позакореневе підживлення: перше – на початку активної вегетації навесні або стадії першого вузла, друге – у стадію прапорцевого листка – початку колосіння. У робочий розчин можна додати 10–15 кг/га сечовини.
Ярі зернові культури більш чутливі на мідь у фазі першого вузла, кукурудза – в фазі 6–8 листків, картопля – у період бутонізації, багаторічні злакові трави – в період трубкування.
Найбільша потреба овочевих культур у міді – від періоду утворення кількох листків до початку бутонізації та плодоношення. У плодових дерев – це період бутонізації, який збігається з масовим наростанням листя. Позакореневе живлення плодових і ягідних культур мікроелементами за високого врожаю проводять 3–4 рази, за середнього – 2–3 рази за вегетаційний період. Якщо дерева обприскують сумішшю розчинів макро- і мікродобрив, то загальна їх концентрація не має перевищувати 4–5%, рахуючи на фізичну вагу добрив.
