Порода як основний фактор прибуткового молочного скотарства

Сергій Рубан, д-р с.-г. наук, професор, член-кор. НААНУ, експерт-дорадник із технології виробництва молока, Олена Федота, д-р біол. наук, професор, експерт-дорадник із генетики (Україна)

У світі нараховують близько 250 порід великої рогатої худоби, серед яких приблизно 15–20 відіграють роль провідних у молочному скотарстві.

Термін «провідна» означає тут цілеспрямовану систему ведення селекційної роботи з породою, що дає їй змогу конкурувати на ринку племінних ресурсів завдяки високим показникам продуктивності, якості продукції й здоров’я (див. табл.), а також можливостям впливу на інші породи шляхом інтродукції.

Оскільки обмін селекційним матеріалом постійно відбувається як для чистопородного розведення, так і для міжпородного схрещування, ми розповімо про створення та сучасні напрями селекції провідних порід.

Група чорно-рябих порід

Загалом чорно-ряба порода походить із Західноєвропейського центру, де племена фризів раніше розводили цю худобу. Найдавніша голландська худоба згодом диференціювалась на відріддя, з яких найчисельнішим було фрисландське, а доволі поширеними – білоголове гронінгенське та червоно-рябе ізельське. Вигідне географічне розташування Голландії, сприятливі кліматичні умови і торгові зв’язки дозволили, починаючи з XIII ст., поліпшувати худобу та поширювати її в інші країни світу.

Наразі до групи чорно-рябих порід відносять голландську чорно-рябу, голштинську чорно-рябу США і Канади, українську чорно-рябу молочну та ін. Ця група найбільш поширена як у світі, так і в Україні. Представники чорно-рябої худоби – найбільш високопродуктивні молочні породи, серед яких голштини США і Канади вирізняються максимальними надоями.

Корови американської селекції голштинської породи (чорно-ряба і червоно-ряба масті) мають функціональний екстер’єр, високу інтенсивність молоковиведення, а також задовільні м’ясні характеристики. За даними Holsteins Association USA (2017), середнє продуктивне життя голштинської корови в США становить до 4-х років. До основних ознак цієї худоби відносять оплату корму молочною продукцією, що позначається на зростанні прибутку від виробництва молока на 15–20% порівняно з іншими породами.

Як відомо з історії розвитку голштинської породи, на початку її створення звертали увагу лише на селекцію за такими ознаками, як молочна продуктивність, вміст жиру в молоці й тип будови тіла тварин. Сучасні програми селекції чорно-рябих порід в Європі, перш за все, сфокусовані на таких ознаках, як якість молока, продуктивне довголіття корів, функціональний екстер’єр. Утім, поряд із відмінними молочними перевагами голштинської породи північноамериканської селекції є й певні недоліки: невисокий вміст жиру в молоці, низький рівень відтворення, ослабленість захисних функцій організму проти збудників інфекційних захворювань та висока частота рецесивних летальних мутацій.

Існує також небезпека високого ступеня інбридингу в розведенні голштинів (John B. Cole, 2016), оскільки відомо, що інбредна депресія знижує молочну продуктивність, відтворювальну здатність та збереженість телят, а також тривалість виробничого використання корів.

Українська чорно-ряба молочна порода була затверджена наприкінці 90-х (минулого століття) в Україні. У породі об’єднали селекційні ознаки поліпшуючої голштинської худоби (високий надій молока), технологічність місцевої чорно-рябої породи (високі вміст жиру в молоці й плідність), добру пристосованість до місцевих умов утримання.

Група червоно-рябих порід

Симентальська порода. Пращури сименталів були завезені на територію Швейцарії ще за вторгнення бургундів і готів зі Скандинавії (443 р. н. е.). У кантоні Берн закон 1872 р. передбачав певні вимоги для тварин: розвиток тіла худоби, рівень молочності, а також здатність до відгодівлі та до робочого використання. Удосконалення породи, особливо в країнах Європи, проводили в комбінованому, молочному типах, а також у м’ясному. Нині для тварин симентальської породи характерні високий рівень показників здоров’я та якості молока, низький рівень субклінічно інфікованих тварин у стадах. Важливим є один із критеріїв відбору тварин за стійкістю до маститу, оскільки з 1992 р. згідно зі Швейцарськими вимогами, показник соматичних клітин у молоці не має перевищувати 100 000/см³, а молоко – містити антибіотиків і хімічних залишків.

Монбельярдська порода. Історія створення цієї породи пов’язана з переселенцями зі Швейцарії, які у XVIII ст. поселилися у великому князівстві в північно-східній Франції – Монбельярд. Після 60-х років XX ст. селекція монбельярдів була спрямована на підвищення вмісту молочного білка, оскільки молоко використовували для сироваріння. Одним із наслідків відбору в цьому напрямі стало поліпшення показників здоров’я тварин цієї породи, зниження кількості соматичних клітин у молоці, підвищена стійкість до маститу, відповідно, зменшення витрат на ветеринарію, а також висока якість молока й зменшення виробничих витрат.

До переваг цієї породи варто віднести високий рівень відтворення, наприклад, за даними Coopex Montbeliarde (2016), тварини цієї породи мають міжотільний період 395 днів, що на 30 днів менше, ніж у французьких голштинів. Слід зазначити також продуктивне довголіття; легкість отелення, обумовлену, за даними дослідників l’Institut de l’Elevage (2009), оптимальними розмірами і формою тазу тварин; невисокі показники мертвонароджених та загиблих після отелення телят; оптимальну поставу кінцівок, низький рівень захворювання копитець. Монбельярди зберегли велику живу масу завдяки тому, що вони споживають  велику кількість об’ємистих кормів та мають добру м’ясну продуктивність.

Сучасна селекційна схема монбельярдів ще більше орієнтована на економічні та функціональні аспекти. Однією з цілей є збільшення тривалості продуктивного та репродуктивного життя тварин, оскільки це дає змогу скоротити витрати на ремонт стада та отримувати прибуток від продажу теличок. Постійна генетична оцінка плідників і корів за генами казеїнів, обумовлюючих хорошу якість молока для виробництва сиру, дає змогу спрямувати відбір у напрямі формування стада залежно від потреб виробництва молочної продукції.

Українська червоно-ряба молочна порода була створена відтворним схрещуванням сименталів із червоно-рябими голштинами, а у Південно-східному типі додатково використовували монбельярдів і айрширів. Тварини цієї породи характеризуються міцною конституцією, гармонійною будовою тіла, ванно- і чашоподібним вим’ям, добре пристосовані до місцевих умов.

Скандинавські породи належать до скандинавської групи, куди входять тварини червоної датської, шведської червоної, фінської айрширської порід. Червона датська (фюненська) порода вдосконалювалась тривалий час під впливом попиту на молоко, і особливо на молочні продукти, в Англії. Датчани доставляли в Лондон переважно масло. Айрширська порода худоби виведена в Шотландії у XVIII ст. Особливостями цієї худоби є функціональний екстер’єр і «машинне» вим’я, високі молочна продуктивність та жирномолочність, витривалість, невимогливість до корму, добра здатність до акліматизації, висока запліднюваність, до того ж вони краще інших порід використовують пасовище. Червона шведська порода молочного напряму продуктивності походить від місцевої худоби, яку схрещували з молочними шортгорнами, завезеними з Англії, а також із шотландськими айрширами. Тварини цієї породи характеризуються міцним здоров’ям, легкістю отелень, високим вмістом жиру й білка в молоці.

Зазначені породи об’єднані спільними завданнями селекції, що передбачають виведення тварин із високим вмістом жиру та білка в молоці, функціональним екстер’єром (кінцівки, молочна залоза), відмінним рівнем здоров’я та відтворення. Сучасні селекційні програми орієнтовані на відбір тварин у напрямі підвищення стійкості до захворювань репродуктивної системи, обміну речовин і кінцівок. Об’єднана популяція вказаних порід Данії, Швеції та Фінляндії Vikinggenetics нараховує 360 тис. корів, що дає змогу утримувати низький рівень інбридингу, а методи геномної селекції – успішно проводити роботу, зберігаючи високі темпи генетичного прогресу. Крім того, на переважній частині шведських та фінських ферм такі інфекційні захворювання, як інфекційний ринотрахеїт, вірусна діарея, сальмонельоз, хвороба Йоне (паратуберкульоз) не зафіксовані.

Група бурих порід

Бурі породи – нащадки швіцької худоби, що сформувалася в Середземноморському центрі – місці утворення вихідної форми короткорогої худоби пальових поселень Швейцарії і Європи. Швіцька порода концентрувалась у районах Швейцарії: Швіц, Цуг та Люцерн. На європейському континенті надій у тварин швіцької породи був на 25–30% вищий, ніж у симентальської. Експлуатація тварин в умовах передгір’я та гірських зон Альп сприяла формуванню міцної конституції, особливо кінцівок (копитець). Нині корови швіцької породи вирізняються високими показниками жиру та білка в молоці, несуттєво поступаючись величиною надою тваринам голштинської породи.

Джерсейська порода

Одна з найбільш жирномолочних порід походить із невеликого острова Джерсі, розташованому в протоці Ла-Манш недалеко від узбережжя Франції та Англії. Джерсейська порода – найкраща за жирномолочністю. У країнах, що розводять цю худобу, є багато корів із жирністю молока вище 8% (середній вміст жиру в молоці – 5,5–6,0%). Висока жирномолочність породи дає змогу використовувати її для схрещування з тваринами інших порід для створення нових порід і типів худоби. Джерсейська худоба вимоглива до умов годівлі й утримання. Серед істотних недоліків – невелика жива маса тварин.

Оскільки кожна європейська країна орієнтується на власні потреби споживання та виробництва молочної продукції певної якості, це зумовлює певні напрями проведення селекційно-племінної роботи із зазначеними породами. В Україні вибір породи та організація цільового підбору дає змогу виробництву отримувати максимальні прибутки за умов успішного ведення цієї галузі.

Поголів’я і продуктивність підконтрольних корів основних порід у країнах світу (ICAR, Yearly survey on the situation of MILK RECORDING SYSTEMS (Years 2014 and 2015) in ICAR member countries for cow, sheep and goats)