Сергій Ніколаєнко, магістр вет. медицини (Україна)
Велику увагу під час переміщення свиней у тваринницьких приміщеннях слід приділяти товарному молодняку. Попри те, що вимоги до продуктивних тварин, здається, мають бути менш суворими, ніж до племінних, насправді, підготовка тваринницьких приміщень та основні правила щодо формування та супроводження груп тут у жодному разі не можна назвати спрощеними.
Велика кількість тварин на потоці та злагоджене переведення їх до окремих технологічних приміщень висуває високі вимоги до управління стадом, зокрема, щодо планування та розподілення вікових груп. Правильно організована робота в такому разі дає змогу ефективніше використовувати тваринницькі приміщення – без простою пустими та без надмірно щільної постановки тварин.
Початок – у періоді поросності
Перше формування груп тварин проводять одразу після народження поросят. Так, у кожному боксі опоросу формують групу тварин, яких називають гніздом. Тут основним завданням технолога є збереження членів цієї групи, за можливості, під однією свиноматкою – їхньою біологічною матір’ю. Збереження поросят із одного гнізда називають виживаністю.
Виживаність визначають після завершення підсисного періоду на момент відлучення поросят від свиноматки та вважають одним із найвагоміших показників продуктивності стада.
Зрозуміло, що великий вплив на виживаність поросят справляє те, як технолог підготував свиноматку до опоросу: наскільки збалансованою та повноцінною була годівля, як пройшов період очікування, чи було правильно організовано перехід від поросності до опоросу і, відповідно, підсисного періоду та низка інших чинників. Адже, якщо годівля свиноматки була недостатньою в першу частину вагітності, може виникнути таке явище, як ембріональна смертність. Відтак отриманий техніком зі штучного осіменіння чудовий рівень запліднюваності зводиться нанівець наступною технологічною помилкою. Відчуваючи недостатність поживних речовин, організм свиноматки сам регулює приживаність ембріонів, залишаючи лише ту кількість, яку здатна буде виносити й народити тварина без завдання собі шкоди.
Наступною проблемою може стати багатоплідність, оскільки навіть за умови задоволення всіх потреб організму свиноматки в період поросності, велика кількість поросят при народженні може мати низький показник збереженості. Це відбуватиметься через те, що у великих гніздах середня маса поросят буде дуже малою (часто навіть менше 500 г), тож вони будуть слабкими або нежиттєздатними. Особливо це стосуватиметься тих тваринок, які народяться останніми. А коли їм ще й не вистачатиме молока матері – відхід поросят у перші 3–4 доби може бути доволі великим. Тож технолог, обираючи свиноматок для ремонту поголів’я, має враховувати і такий показник, як висока молочність, що зазвичай успадковується по материнській лінії.
Підсаджувати поросят чи ні?
Якщо молочність все ж виявилася недостатньою, з цією проблемою можна впоратися шляхом підсаджування поросят від багатоплідних свиноматок у гнізда з малою кількістю поросят, наприклад, до молодих ремонтних свинок. Проте такі рішення потребують ретельної підготовки. Для цього групи на опоросі мають бути вирівняними, іноді навіть проводять медикаментозне стимулювання родової діяльності свиноматок для отримання дружного опоросу, аби завдяки переміщенню поросят була можливість сформувати вирівняні гнізда.
Думки експертів та технологів щодо змішування поросят із різних гнізд без нагальної потреби розходяться. Деякі впевнені, що створення більш вирівняних за масою та активністю гнізд сприяє виживаності та рівномірному росту й розвитку тварин, а також дає змогу оптимально організувати їхнє подальше переміщення. Інші є прихильниками збереження гнізда в незмінному стані від народження до відлучення, мотивуючи це тим, що біля однієї свиноматки унеможливлюється змішування мікрофлори різних гнізд, а це, своєю чергою, позитивно впливає на статус здоров’я. Також окремо розглядають варіант із використанням так званих молочних нянь. Проте такий шлях потребує більших витрат на їхнє придбання та збільшує затрати робочого часу.
Інколи в господарствах практикують підсаджування найменших поросят із різних гнізд, ближче до закінчення підсисного періоду, до однієї зі свиноматок, зазвичай до тієї, яку планують вибракувати. Так існує ймовірність, що для невеликої групки поросят час підсосу буде продовжено, тож вони з більшою масою перейдуть до відділення відлучення. Водночас слід розуміти, що такий підхід не гарантує очікуваного результату. З одного боку, порушується принцип «все порожньо-все зайнято», бо група старших поросят не дає змогу належним чином виконати прибирання та дезінфекцію приміщень. Навіть гірше – це негативно впливає на стан здоров’я новонароджених поросят із наступного туру опоросу, оскільки з ними в одному приміщенні утримуватимуться старші тварини. Якщо ж не заводити нових свиноматок – неефективно використовуватимуться приміщення – більша частина боксів для опоросу простоюватиме. З другого боку, свиноматка, яка йде на вибракування, навряд чи матиме високу молочність, тож очікуваного результату в додатковому випоюванні поросят також не досягається. Більше того, у поросят від цього виникає додатковий стрес, що шкодить їхньому подальшому розвитку.
Привчання до технологічного процесу
Важливу увагу слід приділити підготовці поросят упродовж підсисного періоду до наступного утримання та годівлі. Так, у боксі для опоросу має бути окрема напувалка для поросят і коритце для престартерного корму. Насправді, твердження про те, що поросятам не потрібна вода, якщо вони п’ють молоко – хибне. Воду обов’язково слід давати їм із першого дня життя. А от те, наскільки добре вони привчаться користуватися напувалками та годівницями, значно спростить їм період пристосування у наступних тваринницьких приміщеннях під час дорощування та відгодівлі. Тож важливим завданням під час роботи з групами поросят, які перебувають на підсосі, є привчання їх до поїдання концентрованих кормів і самостійного споживання води.
Відлучення
Далі, залежно від особливостей технології на підприємстві, відлучення поросят проводять, починаючи з 21-го дня і закінчуючи 45-м. Відповідно, маса тварин на момент відлучення може значно коливатися. Цей етап у технологічному ланцюзі є одним із найкритичніших, оскільки поросята переживають низку стресових факторів, які накладаються один на одного. По-перше, тваринок відлучають від матері, внаслідок чого відбувається різкий перехід від споживання материнського молока до виключно концентрованих кормів, багатих рослинними білками. Такі корми поросята досі вживали в невеликій кількості як підгодівлю, тож різка зміна годівлі на фоні стресу може спричинити стрімкий ріст і розвиток патогенної мікрофлори. Частина технологів пропонують перші 2–3 дні після відлучення годувати поросят підсмаженим ячменем, потроху додаючи стартові комбікорми, щоб нівелювати різкий перехід у годівлі. Проте зміна корму під час відлучення є вкрай небажаною. Тож поросят доцільно поступово привчати до споживання раціону для дорощування ще до відлучення, плавно змінюючи його.
Наступним стресовим чинником є зміна умов і приміщення для утримання та переформування груп. Більшість технологів для формування вирівняних груп розподіляють тварин за масою, розбиваючи гнізда зі сформованою ієрархією. Втім, у новосформованих групах поросята отримують додатковий стрес унаслідок постійної боротьби за своє місце в групі. Той самий процес відбувається і за переформування груп до кінця відгодівлі. Відповідно, саме в новостворених групах найчастіше виникають випадки канібалізму та травмування тварин, зумовлені з самого початку сутичками на тлі ієрархічного впорядкування. Також у цей час можуть спостерігатися спалахи інфекційних захворювань. Це можливо через прориви імунітету, адже на негативний вплив стресових факторів накладається той факт, що з молоком матері поросята отримували готові антитіла проти циркулюючих у стаді інфекційних захворювань, а за переходу на концентровану годівлю і змішування тварин із різних гнізд у новосформованих групах має утворитися свій власний новий імунний фон. Для цього потрібен час. Тож що менше будуть переформовуватися групи з часу відлучення, аж до кінця відгодівлі, то нижчим буде ризик виникнення в них захворювань або травмування тварин.
Зменшити ці негативні явища на самому початку створення нових груп допоможе формування груп для дорощування із кількох цілих гнізд. Звісно, в такому разі тварини в одній групі можуть бути недостатньо вирівняними за розміром та розвитком, однак тоді відбувається змішування меншої кількості мікробіологічних фонів, тож ризик розвитку захворювань також стає нижчим. Що ліпше тварини знайомі між собою, то меншою буде шкода, завдана під час встановлення нової ієрархії.
Отже, переведення тварин у різні технологічні групи від підсисного періоду, аж до кінця відгодівлі потребує великої уваги з боку технологів та відповідного планування. Плавні переходи як у годівлі, так і в умовах утримання дають змогу зменшити вплив стресу на окремих тварин та забезпечують краще здоров’я в стаді. Неабияку увагу при цьому слід приділяти гігієнічним аспектам вирощування свиней, особливо, якщо певні заходи не дають ані технологічної користі, ані економічних переваг.
