Анна Назаренко, Agroexpert
За матеріалами виступу Миколи Вишепана, лікаря ветеринарної медииини, менеджера компанії ТОВ «Біонета Україна», на семінарі журналу Agraexpert «Ефективне свинарство» [Україна]
Навіть у воєнні часи важливість проведення вакцинації свиней у господарстві, яка виконує функцію профілактики, а отже – запобігання розвитку захворювань, ніхто не відміняв. Вакцини стимулюють гуморальну, клітинно-опосередковану та місцеву імунну відповідь організму тварин. А оскільки їхній захист має конкретні цілі (збудники хвороб), вакцинація стада сприяє зниженню собівартості продукції свинарства, що набуває особливого значення у цей складний період.
абуття специфічного протиінфекційного імунітету в свиней можна стимулювати шляхом активної імунізації, тобто цілеспрямованим застосуванням вакцин, а також пасивної імунізації, коли в організм тварин уводять вже утворені антитіла (колостральні та гі- перімунні сироватки).
Як правильно організувати вакцинацію
Перш ніж проводити імунізацію поголів’я ветеринарний лікар господарства має володіти актуальною інформацією щодо епізоотичного стану не лише самої ферми, а й загалом регіону, де вона розташована. Також варто мати всі складові активної імунізації: імунокомпєтенгна тварина (клінічно здорова, оптимальних кондицій вгодованості), якісна вакцина (разом із дотриманням умов транспортування), кваліфікована людина (вводити вакцину має досвідчений ветлікар або технік). Якщо ж якоїсь із складових бракує, належного ефекту від процедур не буде.
Параметри якості вакцини закладаються ще на виробництві. Але для того, щоб зберегти цю якість, важливо чітко дотримуватися умов транспортування препарату. Якщо це жива вакцина, то вона дуже чутлива до температурного режиму: оптимально — 2 —8°С. Але вже безпосередньо на виробництві (в господарстві) температуру препарату під час його використання/ введення слід довести до рівня 15 — 25 °С. Тобто вакцину треба підігріти і лише потім безпосередньо робити ін’єкцію.
Живі й інактивовані вакцини та їхні особливості
Живу вакцину застосовують для швидкої боротьби з хворобою, яка вже розвинулась на фермі, або за підозри на інфекцію. Ослаблений штам збудника у такій вакцині краще напрацьовує титр антитіл, аніж інактивований. Тобто ферма може 1—2 роки працювати з живим штамом, а коли епізоотична ситуація стабілізується, перейти на використання інактивованих препаратів.
Особливості живих вакцин:
- їх виробляють шляхом пасажування в тканинних культурах — втрата вірулентності збудника;
відлучені поросята до віку 10 тижнів + на відаодівлі
- не викликає клінічних ознак захворювання у вакцинованих тварин;
- реплікація збудника в організмі обмежена;
- вища імуногенність;
- захисний рівень антитіл після першого застосування досягається швидко.
Інактивовані вакцини трохи довше виробляють імунітет в організмі свиней, тому їх переважно використовують для систематичної профілактики розвитку хвороб.
Особливості інактивованих вакцин:
- застосовують мертвий (інактивований) патоген;
- абсолютно без здатності викликати клінічні ознаки хвороби;
- в організмі збудник не розмножується;
- вакцина створює нижчу імуногенність;
- багато чого залежить від ад’юванту, а тому зазвичай необхідно вводити дві дози (первинна і вторинна імунна відповідь).
Ад’ювант — речовина, яка в комбінації з антигеном індукує посилення імунної відповіді. Переважна більшість ад’ювантних вакцин інактивовані. Основні покази для введення ад’юванту:
- індукція тривалої імунної відповіді;
- створення достатнього захисту після однієї ін’єкції;
- непрямий захист молодняку материнськими антитілами.
Ідеальна ад’ювантна вакцина — це безпечний для тварин препарат, який не викликає клінічних, місцевих або системних алергічних реакцій, а також абсолютно безпечний для споживачів харчових продуктів, отриманих від цих тварин.
Правильна техніка ін’єкцій
Аби максимально забезпечити ефективність вакцини і водночас уникнути небажаних побічних ефектів, слід дотримуватися таких правил:
Способи і техніка застосування
вакцин для свиней
- обмежити рух тварини перед ін’єкцією (фіксація);
- забезпечити правильну дозу в шприці (автоматі) ;
- належним чином розмістити голку шприца (автомата) на тілі тварини;
- запобігти набряку або абсцесу в місці ін’єкції — асептика (використовувати чисті та стерильні голки, вводити лише на сухих і чистих ділянках тіла, не застосовувати одну й ту саму голку для набирання вмісту флакона та ін’єкції);
- фіксувати можливі побічні реакції після щеплення (кількість тварин, характер реакцій і партію вакцини).
Вакцини вводять двома шляхами: підшкірно або внутрішньом’язово. Підшкірні ін’єкції роблять під кутом 45°, голкою довжиною 1 — 1,5 см для поросят та 1,5 — 2 см для дорослих свиней. Ін’єкцію внутрішньом’язово роблять під кутом 90°, для цього голка має бути завдовжки 1 — 3 см (поросята), 4 —5 см (дорослі).
Але варто пам’ятати, що розробляти схему вакцинації поголів’я слід індивідуально для кожного господарства.
