Віталій Жадобін, адвокат, керуючий партнер Адвокатського об’єднання SENSUM (Україна)
Згідно з інформацією Державної служби статистики, станом на сьогодні в Україні більш ніж 3,2 млн га усіх сільськогосподарських угідь перебувають у користуванні осіб на підставі права постійного користування земельною ділянкою.
Відповідно до земельного законодавства України правом постійного користування землею визначається безстрокове право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності.
Держателями такого титулу є як спеціальні суб’єкти, визначені положеннями ст. 92 чинного Земельного кодексу України – тобто відповідні юридичні особи, які в силу закону мають право набувати таке речове право (державні та комунальні підприємства, релігійні організації, організації осіб з інвалідністю, заклади освіти тощо). Так і суб’єкти, яким таке право надавалось відповідно до попередніх редакцій Земельного кодексу (до набуття чинності редакцією ЗК України 2002 р.), право яких визнається державою й залишається чинним станом на теперішній час, попри відповідні зміни у законодавчому регулюванні земельних відносин.
З огляду на таку ситуацію, варто пояснити, що у новітній історії України право користування земельною ділянкою має значно довший строк існування порівняно з правом приватної власності на землю.
Право на землю у радянські часи
У радянському законодавстві право приватної власності на земельну ділянку в класичному розумінні не було. Натомість основні земельні акти відповідного періоду, зокрема, Земельний кодекс УСРР від 1922 р., Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про землю 1968 р., Земельний кодекс УРСР 1970 р. тощо як основний речовий титул, який передбачав можливість використовувати землю, визначали саме землекористування – безстрокове та строкове (у тому числі на умовах оренди). При цьому нормативні положення щодо права приватної власності на землю виникли у законодавчому полі України лише у 1992 р. із набуттям чинності Закону України «Про власність» та в подальшому були закріплені у Конституції України й інших законодавчих актах.
Сучасні форми прав користування землею
Нині в Україні продовжують паралельно існувати такі речові титули використання сільськогосподарських угідь, як право власності (та похідні від нього права, зокрема, право оренди та емфітевзис), а також право постійного користування землею, яке фактично у певному розумінні може вважатися пережитком радянського періоду.
Які господарства є фермерськими
Одним із специфічних суб’єктів корпоративного права для постійного користування, який до 2002 р. мав можливість отримувати земельні масиви на праві постійного користування, є фермерське господарство (точніше його попередник – селянське фермерське господарство).
Специфіка створення такого суб’єкта господарювання та подальшого здійснення ним підприємницької діяльності полягала у тому, що особа, яка виявляла намір займатися фермерством, першочергово мала звернутися до відповідного розпорядника землі з заявою про надання їй земельної ділянки для ведення фермерського господарства, а лише після отримання відповідного земельного активу (на праві постійного користування) реєструвала фермерське господарство. Тобто створювала господарство, яке за нормативним визначенням його ознак здійснювало сільськогосподарську діяльність з метою отримання прибутку, використовуючи земельні ділянки, надані державою виключно для цієї мети.
Після 2002 р. коло суб’єктів, які мали право набувати землю на праві постійного користування було значно звужене. До того ж фермерські господарства до такого кола не входили. Більш того, згідно з Перехідними положеннями до чинного Земельного кодексу України фермерські господарства разом з іншими суб’єктами, які мали земельні активи на праві постійного користування, зобов’язувались у визначений строк переоформити відповідне речове право в інші титули – право власності або право оренди.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 р. №5-РП/2005 у справі про постійне користування земельними ділянками вказані вище Перехідні положення були визнані неконституційними, з урахуванням чого в українському правовому середовищі склалася ситуація за якої, попри наявність у правових нормах виключного переліку суб’єктів-носіїв права постійного користування земельною ділянкою, й надалі продовжують існувати суб’єкти, яким de jure таке право вже належати не може.
Насправді, необов’язковість (в силу неконституційності) Перехідних положень Земельного кодексу надало відповідним суб’єктам такого права час. Час, протягом якого наявний земельний актив ще можна використовувати. Час, який фактично обмежується строком існування самого суб’єкту такого права.
ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ФГ В УПРАВЛІННІ ЗЕМЕЛЬНИМ БАНКОМ НА ПРАВІ ПОСТІЙНОГО КОРИСТУВАННЯ ЗЕМЛЕЮ
Практикуючі юристи виокремлюють декілька груп основних проблемних аспектів діяльності ФГ, пов’язаних із використанням земельного банку, сформованого переважно на праві постійного користування землею.
Левова частка фермерських господарств в Україні заснована в період після 1991 р. (власне, після набуття чинності Законом України «Про селянське (фермерське) господарство»). Такі господарства були засновані на земельних площах, отриманих фізичними особами, які в подальшому створювали юридичні особи. В силу законодавчих обмежень право постійного користування не може бути відчужено землекористувачем іншим особам, у тому числі не може бути внесено до статутного, чи точніше, складеного капіталу. Відтак цілком прогнозовано такі фермерські господарства стикаються із проблемами утримання такого активу, зокрема, у разі смерті фізичної особи-набувача землі, а також у разі виходу особи-набувача із числа членів ФГ.
Зазвичай захист прав та майнових інтересів зацікавлених у вирішенні відповідної проблеми осіб здійснюється у судовому порядку. Тож варто зазначити, що починаючи з 2016 р. ми маємо доволі сталу судову практику в спорах за позовами спадкоємців осіб-набувачів землі з вимогами щодо визнання права постійного користування землею у порядку спадкування. Так, згідно з позицією Верховного Суду України, яка була підтверджена Верховним Судом, право не унаслідується та припиняється зі смертю особи-набувача.
Практика фермерства за умови виходу з нього набувача землі
Щодо судових спорів за позовами, предметом в яких є обставини наявності (чи відсутності) у ФГ (як у створеної зі спеціальною метою юридичної особи) права постійного користування землею за умови виходу з числа членів такого ФГ особи, яка визначально набувала земельну ділянку, а в подальшому створювала таке господарство – то в цій категорії спорів однозначності немає.
Яскравим прикладом цього є судова справа №922/3312/17 за позовом фермерського господарства «Відродження» до відповідного обласного управління Держгеокадастру. У рамках цієї справи ФГ оскаржує наказ про припинення права користування земельною ділянкою та ставить вимогу про визнання права за ФГ. Підставою для видачі наказу є заява засновника ФГ (який вийшов зі складу членів) про відмову від права користування. При цьому підставою позовних вимог ФГ, крім іншого, є фактичний перехід прав користувача землі від засновника безпосередньо до юридичної особи.
Думки з приводу шляхів вирішення цього спору розділилися. Так, суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог ФГ відмовив повністю, зазначивши про фактичну відсутність підстав для задоволення позову в зв’язку з фактичним припиненням такого речового титулу з огляду на небажання номінального набувача такого права (фізичної особи) здійснювати фермерську діяльність. Проте, на думку суду апеляційної інстанції відповідне рішення місцевого господарського суду не було законним та обґрунтованим.
Так, на думку апеляційного суду волевиявлення засновника ФГ на припинення права користування землею не могло бути підставою припинення права постійного користування, оскільки обсяг цього речового права і цільове призначення земельної ділянки роблять неможливим прийняття такої відмови відповідачем без згоди самого ФГ. Крім того, суд вважав спірний наказ, яким проти волі ФГ припинено користування останнім земельною ділянкою і de facto припинена господарська діяльність ФГ загалом (через відсутність іншої землі) порушила приписи ст. 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, внаслідок чого підлягає визнанню недійсним.
Станом на момент написання цієї статті вже понад рік триває розгляд відповідного судового спору у Верховному Суді. Провадження у справі зупинялося на доволі тривалий час у зв’язку з необхідністю отримання наукових висновків Науково-консультативної ради при Верховному Суді. Вкрай цікавою очікується позиція суду найвищої інстанції, зокрема, з огляду на доволі свіжу практику Великої Палати Верховного Суду у справах за позовами органів прокуратури до фермерів із вимогами про визнання недійними договорів оренди землі державної та комунальної власності. Так, вирішуючи питання щодо підвідомчості таких спорів, ВС прийшов до висновків щодо того, що в разі створення фермером юридичної особи (фермерського господарства), подальші спори мають вирішуватися у площині відносин із юридичною, а не фізичною особою. Зазначене суд поясним тим, що фактично після створення особою-набувачем земельної ділянки фермерського господарства, до останнього переходять відповідні права землекористувача (постанова ВП ВС від 20.06.2018 р. у справі №317/2520/15-ц).
Зазначена практика Великої Палати Верховного Суду у справі №317/2520/15-ц вбачається більш вигіднішою для позиції ФГ, яка знайшла відображення у постанові Харківського апеляційного господарського суду від 01.02.2018 р. у справі №922/3312/17 за відповідним позовом фермерського господарства «Відродження». Проте час покаже.
Правові складнощі фермерства
Проблемні зони діяльності ФГ, пов’язані з наявністю у земельному банку права постійного користування землею:
- проблематика правонаступництва права постійного користування юридичною особою;
- наслідки невжиття господарством заходів із державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;
- наслідки відсутності державної реєстрації речового права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Наявність у практичній діяльності ФГ відповідних вузьких місць, безперечно, сприяє ситуаціям, за яких господарство (чи власне його основний актив – земельна ділянка) стає об’єктом рейдерських атак та злочинних схем.
Як фермер може вбезпечити себе від втрати землі
Серед практичних порад, які допоможуть фермерам нівелювати чи принаймні мінімізувати негативні наслідки у вигляді ризиків втрати земельного активу, можна виділити такі.
- Безумовне та негайне вжиття фермерським господарством заходів щодо державної реєстрації земельної ділянки у ДЗК, а також реєстрації права постійного користування у ДРРП (в разі якщо такі дії досі не вчинено).
- Реалізація фермерами прав, передбачених ст. 13 Закону України «Про фермерське господарство» (приватизація землі або отримання її в оренду).
- Належна реакція на висновки судів у спорах про визнання права користування землею у порядку спадкування, в яких суди звертають увагу на необхідні дії, що мали вчинятися особами-набувачами землі за їх життя з метою забезпечення можливості успадкування такого активу (суди радять особам, що мають відповідні речові титули звертатися до розпорядників землі із заявами про відведення землі на інших «актуальних» підставах, вирішувати питання щодо конкретного порядку переоформлення права постійного користування в інші титули).
- Своєчасно здійснювати судовий захист свого права.
Окремо зазначимо, що за інформацією Державної служби статистики України у 2018 р. кількість фермерських господарств в Україні налічувала понад 45 тис., відтак цілком обґрунтованим буде висновок щодо доцільності об’єднання відповідних господарств навколо спільного вирішення найбільш гострих проблем та ризиків у їх діяльності, у тому числі шляхом ініціювання внесення до чинного законодавства України відповідних «лояльних» змін.
