Народний депутат України, 9 років очолював ПрАТ «Зернопродукт МХП»
Записала Оліта Стрижевська, журналіст (Україна)
У молодості ніколи і не думав працювати в АПК, хоча агарну абетку засвоїв ще з дитинстві, допомагаючи батькам доглядати за господарством.
Мріяв бути льотчиком, а потрапив в агрономи. Причина – не пройшов медкомісію.
У сільгоспакадемії до кінця не вірили, що я піду працювати агрономом. Сьогодні з нашого курсу одиниці працюють за фахом.
ПРО ПЕРШИЙ РОБОЧИЙ ДОСВІД
Першу і головну життєву школу пройшов у колгоспі ім. Петровського (4700 га землі і великий промисловий комплекс). Пам’ятаю, як зайшов із батьком в кабінет до голови колгоспу Івана Попика. А я щойно після військових зборів, 59 кг – один скелет! Подивився на мене голова та й каже: «Я за «такого» не домовлявся, – і, дивлячись на мене, питає: – Може, ти ще й не п’єш?». Ну все, думаю, жодних шансів… Налили мені горілки, я випив, і Попик сказав: «Будемо думати». Тільки завдяки йому, а також колективу я дуже швидко освоїв усі ази агрономії на практиці. Іван Попик був унікальною людиною, а для мене – став першим учителем і завжди допомагав мені по життю.
Коли прийшов на посаду заступника «Хліб України», то загальний борг підприємства становив 2 млрд грн! Складність полягала в тому, що через державну компанію у кінці 90-х в Україну ззовні поставляли добрива, гербіциди, паливо, насіння. Аграрії все це брали, але ніхто не повертав гроші, борги росли.
Щоб вирішити проблеми компанії і розплатитися з боргами, я почав збирати землі для подальшого обробітку. Вдалося зібрати 120 тис. га землі, і робота закипіла. Компанію «чистили» від боргів: за 4 роки провели її реструктуризацію, санацію, уникли банкрутства і звели борги до 350 млн грн.
Щоб налагодити нормальну роботу з зерном, потрібно було міняти законодавство. Настав час запускати цивілізований ринок зерна і я взявся за розробку відповідного закону.
90% всієї роботи щодо написання закону «Про ринок зерна України» зробили я і моя команда. Хоча в числі авторів стоять інші прізвища.
Коли нарешті «відмили» «Хліб України», прем’єром став В. Янукович. Він зрозумів, що підприємство успішне, мене «попросили піти». Я відмовився. Тож відправили у відрядження і заднім числом написали наказ про звільнення. Було дуже боляче й образливо, що зробив компанію прибутковою, а тут прийшли донецькі хлопці, за 2 роки знову все розікрали і наплодили боргів.
Згадуючи роботу у держкомпанії «Хліб України», сьогодні шкодую тільки про одне: що так і не встиг створити держоператора на ринку зернових, ідею якого виношував кілька років.
Було б дуже добре, якби сьогодні був державний трейдер. Але той рівень корупції, який був, є і, швидше за все, поки буде в країні і держструктурах – неймовірний! Усі ці корупційні схеми, друзі, рідні, куми, свати… Нормальних людей «викидають». Тому, або всі державні підприємства ліквідувати, або ж побороти корупцію. Третього не дано.
ПРО МХП
Пропрацювавши 5 років у держкомпанії, я раз і назавжди зарікся повертатися в держструктуру. Мені хотілося почати щось нове. Такий шанс незабаром з’явився у компанії «Миронівський хлібопродукт». Голова правління компанії Юрій Косюк побачив у мені людину, яка може реалізувати цікаві проекти і запропонував кілька варіантів. Я зупинився на ідеї створення «Зернопродукт МХП». Тож після розмови з ним зібрав речі і з Києва поїхав у село «збирати» землі для майбутньої компанії. Мені дали простір для маневру, і я намагався його максимально використати.
Перші 4 роки створення компанії згадую одночасно з ностальгією і жахом. Тоді у мене формально не було житла. Я був звичайний бомж: ночував кожен день, де доведеться. Спочатку офіс «Зернопродукту» був у мене в багажнику разом із комп’ютером. З часом компанія виросла до 4 тис. працівників і 120 тис. га.
У перший же рік (2004) взяли в оренду 12 тис. га. Це був важкий рік: сільгосппідприємства були «босі, голі…», не вистачало коштів на елементарне, керівник сільгосппідприємства привозив паливо для комбайна на поле у каністрах. А МХП із першого дня почав вкладати великі інвестиції у землю: покупку техніки, насіння, ЗЗР, добрив. Збільшили орендну плату вдвічі і платили людям легально, за землю відраховували всі належні податки. Багато вкладали у соціальну сферу. Також розвивали тваринницькі проекти, які спочатку були більше соціальними, адже виручені гроші йшли на їхню модернізацію, прокладання прилеглих доріг, і фактично забезпечували населення навколишніх сіл роботою.
ПРО СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО
Соціальне партнерство на селі – це угода між сільською громадою і сільгоспвиробником, який працює на території цієї громади. Звісно, кожен підприємець може сказати, що він сплачує податки в держбюджет і цього достатньо. Але я вважаю, що таку соціальну допомогу має надавати кожен патріот-бізнесмен. Іще й конкуренція має бути між виробниками – хто більше вкладе.
Коли працював керівником господарства, дбав про потреби громади, і сьогодні дбаю як народний депутат.
Громада має давати можливість усім інвесторам, які хочуть працювати і створювати нові робочі місця на її території. Звичайно, спочатку слід вивчити інвестора, але не відмовляти відразу, піддаючись сумнівним чуткам та неперевіреній негативній інформації.
У кожному селі потрібно шукати новий імпульс для розвитку. У сільського голови, мера міста, голови громади має бути проект вирішення тієї соціальної проблеми, яка турбує громаду. Варто шукати інвестора для його реалізації, співпрацювати із донорськими фондами, або звернутися до керівника того господарства, яке працює на території громади, за допомогою.
ПРО ВЕРХОВНУ РАДУ УКРАЇНИ
Балотуватися на виборах до парламенту було колективним рішенням. Люди навколо мене говорили, що треба йти і змінювати країну зсередини, застосовувати наявний у мене досвід для розвитку АПК. Але я дуже довго вагався, адже раніше дав собі слово, що там, де підіймають руки або кидають бюлетені, мене не має бути. Потім усвідомив, що треба спробувати щось змінити.
Сьогодні у ЗМІ багато йдеться про аграрне лобі в парламенті. Голосування за збереження спецрежиму із ПДВ для АПК довело це. Але коли на засідання податкового комітету приходить лише 3 депутати з аграрного комітету, то важкувато захищати сектор.
Уперше в історії парламентаризму торік держбюджет і податковий кодекс дописувались «на скору руку» не в уряді, а в парламенті. Адже уряд приніс недосконалий документ, і з того «полуфабрикату» потрібно було зробити нормальний закон. Той податковий кодекс і бюджет розробляли без участі громадськості, аграрників – до їхніх думок ніхто не дослухався. Зрештою, цей бюджет і податковий кодекс найбільше вдарив по аграрниках.
Уперше в житті відчув себе безсилим, коли торік улітку ми, як народні депутати, почали боротися, звернувшись до прем’єр-міністра та міністра фінансів щодо збереження спецрежиму до 2018 р., а нам надсилають лише відписку за підписом заступника міністра. Це означає неповагу до Верховної Ради, до депутатів.
У результаті зустрічі п’яти народних депутатів із Президентом, нам вдалось домогтись незначних поступок від уряду. Була запропонована схема 75 на 25 (підприємства мають платити 75% ПДВ до бюджету, а 25% перераховувати на власний спецрахунок). Потім це трансформувалось у схему 85 на 15 для рослинництва, для виробників молочної та продукції ВРХ – 20% на 80%, а для м’яса – 50% на 50%. Це страшний програш не тільки Верховної Ради, а й Кабміну, міністерства фінансів. Також це і неякісні переговори із МВФ, адже вони погоджувались на продовження спецрежиму до 1 січня 2018 р.
Уряд готував набагато більший удар по селу. Друге – він хотів запровадити податок на прибуток. Але на робочій групі, де вивчали бюджет та податкові зміни, я категорично настоював на заміні податку на прибуток на користь збереження єдиного податку 4-ої групи. Завдяки підтримці Голови ВР зрештою податок на прибуток змінили на єдиний податок 4-ої групи. Але його збільшили. Так, якщо у 2014 р. було 6 грн/га, у 2015 – він став 130 грн, а у 2016 – буде 216 грн. Якщо б увели податок на прибуток, то це був би удар по децентралізації, по сільським громадам. Сьогодні ці кошти формуватимуть значну частину бюджету кожного села.
Раніше думав, що якщо буде працювати нормально економіка, то все налагодиться в країні. Проте ні. Якщо не подолати корупцію, нічого не зміниться. Чесні компанії в АПК порівняно з тими ж фермерами (90% із них податки не платять!) перебувають у гіршому становищі. Сьогодні треба всіх поставити в однакові умови. Тоді і бізнес буде прибутковим, і бюджет – повним.
ПРО РИНОК ЗЕМЛІ І ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЮ
Я бачу перспективу продовження мораторію на продаж землі сільгосппризначення ще на кілька років, тому що сьогодні її продавати просто нерозумно, бо в тому економічному становищі, в якому перебуває держава, земля не буде коштувати стільки, скільки сподіваються люди. Почати купівлю-продаж нині – це пустити людей за вітром та отримати велику соціальну напругу в селах.
Торгувати землею, коли економіка тяжко хвора, коли люди ледве зводять кінці з кінцями, а країна балансує на грані дефолту – безумство.
У нас є приклад торгівлі сільгоспземлею у наших сусідів. Наприклад, у Росії у Воронежській області гектар землі (із вмістом гумусу на рівні 7,5) коштує всього 600 у.о., в Молдові – 600, а це в 5–6 разів дешевше, ніж у Європі чи США.
Земля коштуватиме її справжню ціну тільки тоді, коли працюватимуть економічні важелі. Тоді можна відкривати ринок землі.
В Америці, наприклад, також існує купівля-продаж землі. Але на ринку лише 3–7% землі. Фермер, у якого я був на стажуванні в 1991 році, мав 300 га своєї землі і ще 100 га орендованої. Торік я з ним знову зустрівся. У нього все так і залишилося.
Нам варто відпрацювати до ідеалу всі механізми оренди, постійно проводячи роботу з людьми. Люди мають розуміти логіку влади та її цілі. Так, рано чи пізно, але землю продаватимуть. Але це не має стати новим бізнесом, потрібно системно перейти до цього.
Надзвичайно важливим є запровадження ринку землі у контексті децентралізації влади – необхідно передати громадам, окрім фінансових та адміністративних, земельні повноваження: передати у комунальну власність землі запасу і резерву, якими сьогодні керують із центру.
Як співавтор законопроекту №1159 «Про деякі заходи щодо посилення ролі територіальних громад в управлінні земельними ресурсами», я переконаний, що громади на місцях краще знають, кому надати в оренду певну ділянку, хто її ефективніше використає і заплатить вигіднішу орендну плату та забезпечить найбільші надходження до місцевого бюджету.
За розрахунками експертів, від ефективного розпорядження землями місцеві бюджети зможуть щорічно отримувати додатково до 2 млрд грн. Коли мораторій на продаж земель сільгосппризначення буде скасовано, кошти від їхнього продажу надходитимуть саме до сільських бюджетів, а не до загальнодержавного. І цей принцип передачі земель найбільше дратує багатьох корумпованих чиновників із Держземагентства, які прагнуть зупинити цей процес.
ПРО ОСОБИСТЕ
Дитячу мрію – стати льотчиком – на професійному рівні я не зміг реалізувати. Однак нині це одне із моїх хобі. Я літаю на маленькому літаку. У 1991 році в радгоспі з хлопцями створили аероклуб, купили 2 дельтаплана. Я спробував злетіти, щось зробив не так, і мене викинуло в повітря метрів на 15. Назад дороги не було. Дав по газам, зробив коло, зайшов на посадку – і так навчився літати. Зараз разом з інструктором пілотую «Як-52». Люблю виконувати елементи вищого пілотажу.
Усе життя – це рух від помилки до помилки. Відтак отримуєш або хороший урок, або проміжну перемогу на шляху до основної мети. Шлях до успіху лежить насамперед через вміння спілкуватися з людьми, розуміти їх, правильно доносити свої думки. А по-друге – через досвід.
Життєвий девіз – орати, як кінь, і золоті підкови тебе знайдуть. Правда, мене вони ще не знайшли. А якщо серйозно – спочатку добре працюєш, щоб комусь щось довести, потім – собі, згодом – це стає звичкою. Я людина активна. Постійно треба щось робити, розвиватися. Де б ти не був, потрібно постійно вчитися тому, чим займаєшся. Лише так можна стати одним із кращих.
Друзів багато не буває. Гроші з ними можна «робити», але не варто. «Дружба», як казав Пушкін, «… легкий пыл похмелья, обиды вольный разговор, момент тщеславия безделья и покровительства позор».
Ворогам не треба мстити. Заспокойтеся, займіться потрібною справою і подивіться, як життя їм саме відплатить.
