Сергій Федоренко, голова ФГ «Агробджолопром», Сергій Уласик, голова ВГО «Братство бджолярів України», Людмила Єрмакова, канд. с.-г. наук, НУБіП (Україна)
Козлятник східний (Galega L.) є ціковою і перспективною рослиною у кормовиробництві. Це багаторічна культура, що має важливе господарське і біологічне значення. За двох-трьох укосів на рік протягом 20 – 25 років козлятник дає високі врожаї зеленої маси і насіння.
Його можна назвати енергоощадним, бо витрати на основний передпосівний обробіток ґрунту, купівлю насіння й сівбу припадають один раз за всі роки використання. Собівартість кормової одиниці зеленої маси цього багаторічника у 3–4 рази нижча за однорічні та багато багаторічних. Він також є вологозберігаючою і ґрунтозахисною рослиною. Міцна коренева система перешкоджає змиванню ґрунту на схилах, а стерня – видуванню його під час пилових бур і сприяє затриманню снігу та накопиченню вологи в зимово-весняний період.
Висока врожайність козлятника східного поєднується з повноцінністю зеленої маси. Білок цієї культури містить повний набір незамінних амінокислот, зокрема й лімітуючих. У його корені достатньо вітамінів і мікроелементів. Забезпеченість кормової одиниці перетравним протеїном відповідає зоотехнічним нормам та рекомендаціям для згодовування тваринам. Універсальність цієї культури полягає у можливостях її використання в зеленому і силосному конвеєрі, для приготування трав’яного борошна і білкових концентратів, використовуючи отаву аж до настання морозів. Екологічна пластичність цієї культури дає змогу вирощувати її як у степовій зоні, так і на Поліссі України. За кормовою цінністю й виходом корму з гектара ця рослина не поступається традиційним культурам, а за довговічністю вирощування на одному місці значно випереджає їх.
Накопичення біологічного азоту козлятником
Порівнюючи біологічну цінність білка надземної маси козлятника східного і люцерни посівної в фазі цвітіння з еталоном ФАО (для кормових культур), встановлено що за вмістом білка козлятник значно перевищує люцерну.
Азотфіксація бульбочковими бактеріями з повітря дає змогу знизити норму мінерального азоту, що екологічно вигідно, оскільки тонна білка, фіксованого бактеріями, вдвічі дешевша від такої самої кількості білка, засвоєного рослинами з азоту мінеральних добрив. Крім того, азот, що акумулюється біологічним шляхом, абсолютно нешкідливий, тим часом як азот ґрунту у вигляді нітратів, накопичуючись у надлишковій кількості в рослинах, які використовують на корм тваринам, викликає в них розлади органів травлення, знижує продуктивність і якість одержуваної продукції.
Козлятник східний вирощують поза сівозміною, використовуючи одну й ту саму площу багато років поспіль. Під час збирання на сіно у козлятника не опадає листя, на відміну від люцерни й конюшини. А, як відомо, саме в листочках міститься найбільша кількість поживних речовин.
Підготовка насіння до висівання і сівба
Здебільшого основна причина невдач у вирощуванні козлятника східного полягає в порушенні вимог агротехніки. Так, сівбу часто проводять дуже пізно – після всіх культур, у 2–3 рази заниженими нормами висіву, нескарифікованим насінням, без належного захисту від бур’янів, хвороб і шкідників, без інокуляції насіння специфічним штамом бактерій або на кислих ґрунтах.
Важливими агротехнічними прийомами є інокуляція та скарифікація насіння (на скарифікаторах СКС-1, СКС-2 та інших модифікаціях). Можна використовувати просорушки, конюшинотерки, або два-три рази пропускати через барабан зернового комбайна. Автори в своєму господарстві застосовують звичайний електробетонозмішувач, на лопаті якого попередньо за допомогою проволоки прикріплюємо наждачний папір. Засипають 2 відра насіння і вмикають на 10 хв. Після скарифікації проводять інокуляцію.
Інокуляцію насіння слід проводити специфічними бактеріями, оскільки раси бактерій інших бобових (люцерни, конюшини, люпину, сої) на корінні козлятника не розвиваються. Насіння козлятника перед сівбою обробляють бактеріальним препаратом Ризоторфіном або змішують із ґрунтом, на якому вирощували цю рослину й де вже утворились бульбочкові бактерії. Інокуляцію проводять так: скарифіковане насіння змочують цукровою патокою або клейстером, тобто чимось липким, висипають Ризоторфін і ретельно перемішують. Після цього висушують у затінку, і цього ж дня висівають. Завдяки цьому, як показали досліди, продуктивність посівів підвищується на 32–59%.
Оптимальний спосіб сівби на зелену масу й насіння – широкорядний із міжряддям 45 см. Звичайна рядкова сівба не рекомендована. Якщо козлятник вирощують на насіння, то допустимі міжряддя завширшки 70 см. За ширини 45 см доцільно висівати 30 кг/га, що становить 4,5 – 5 млн/га. На насінних ділянках із шириною міжрядь 70 см досить 20 кг, що відповідає 3 – 3,5 млн/га.
Глибина загортання – 15–20 мм. Сходи скарифікованого посівного матеріалу з’являються через 8–10 днів.
Використання на корм
Однією з основних переваг козлятника східного над традиційними культурами є високий темп росту і розвитку, що забезпечує збиральну стиглість зеленої маси на 20 діб раніше люцерни й конюшини.
У районах Полісся та Лісостепу України його використовують у фазі бутонізації з 5 до 15 травня, а другий і третій укіс – у середині листопада. На зелену масу, сіно, сінаж та силос козлятник збирають на початку цвітіння, коли стебла не здерев’яніли, а вихід протеїну максимальний. Рослини зрізують на висоті 10–12 см. Урожай другого укосу (отави) досягає кормової стиглості через 2–2,5 місяці. За сприятливих умов можна отримати навіть третій укос. Стабільні високі врожаї козлятника починають збирати зазвичай із третього року життя. Вони залежать від умов вирощування й змінюються від 40–45 до 60–70 т надземної маси або 12–17 т сіна з 1 га посіву.
Крім усього названого, козлятник східний добрий медонос. Починає цвісти водночас з білою акацією, приблизно 15–18 травня, квітує протягом місяця. Бджоли дуже охоче відвідують його, збираючи за цей час близько 150–00 кг меду з 1 га. Також на відміну від люцерни козлятник дуже добре запилюється бджолами, що дає змогу зібрати 400–500 кг/га насіння, а подекуди навіть 800–1000 кг/га. Для багаторічного використання травостоїв потрібно раз на 3–4 роки залишити поле для достигання насіння, тобто для досягнення повного біологічного циклу і відновлення фізичних функцій рослин, що запобігає виснаженню й зрідженню плантацій. Схожість насіння зберігається до 7–8 років.
