37 років, директор ТОВ «HORSCH Україна»
Вихідець із традиційної німецької фермерської родини. У 25 років приїхав на три дні до України проводити демопокази техніки Horsch, а повернувся назад лише через три тижні. У вже наступного року очолив українське представництво компанії.
Мій дід-фермер перебрався зі Східної Пруссії у ФРН після війни як переселенець та все почав спочатку. Таких як він багато у нас в селі та загалом у всій Німеччині. На жаль, у Шварцвальді не найпривабливіші умови для землеробства: піщані та кам’янисті ґрунти. Втім, біженці взялися обробляти ці угіддя.
Я виріс на родинному фермерському обійсті за 3 км від села серед дуже гарної природи. Найкращими було те, що можна було всюди вільно бігати, без контролю дорослих.
Мій батько тримав 30 корів та був фермером-органіком із переконання. Коли він переходив на органіку, був одним із піонерів, майже ніхто досі цим не займався. На той час органічний ринок ще не існував. Ми дуже багато реалізовували готової продукції прямо із двору. Мама випікала хліб, ми продавали молоко, картоплю, м’ясо, зерно у 30-кг мішках. Багато роботи виконували вручну в полі, як-от копання картоплі.
У нас були дуже кам’янисті ґрунти. Українці, напевно, навіть би не взялися обробляти такі землі. Там було наскільки багато каміння, що можна було будувати дороги. Нормальному селянину ніколи б не прийшла в голову ідея вирощувати на таких ґрунтах картоплю. Регіон не є надто придатним для сільського господарства, клімат суворий, тому займатися землеробством тут нетипово, тож здебільшого тримають худобу.
Батько змалку брав із собою в поле мене і моїх братів. Це частина селянського німецького виховання, передавання традицій від одного покоління до іншого. Діти дуже рано розпізнають взаємозв’язки та беруть на себе відповідальність.
Ще хлопчиком почав працювати із сільськогосподарською технікою. Дуже вдячний батьку, що він дав мені можливість дуже рано отримати власний досвід.
На тракторі почав їздити щойно почав діставати до педалей. У нас був маленький Fendt на 34 к.с., на якому я вправлявся. Моїми першими «польовими» обов’язками було розгортання навесні на пасовищах земельних кучугур за кротами. Отримував від роботи дуже багато радості. Після школи прибігав додому, закидав портфеля у куток і сідав за кермо трактора.
Свої перші гроші отримував від батьків за допомогу в корівнику. Мені тоді було 14 років та я мав свої постійні обов’язки: роздавав корм, допомагав під час доїння. Що два дні взимку ми завозили сінаж, я теж був до цього причетний. Батько давав за це 20–25 німецьких марок на місяць.
Мав свого мопеда, тож усі кишенькові гроші витрачав на його утримання і догляд. Дуже любив змалку все, що пов’язано із моторами.
Про Східну Європу знав багато ще з дитинства. Наша родина завжди запрошувала студентів-практикантів звідти на період 4–5 місяців протягом року за різними програмами. На початку рівень німецької цих студентів був слабкий, а далі вони його покращували. Мої батьки були дуже відкритими. За такими ж принципами виховували і нас, своїх дітей.
Німецькі фермери не можуть собі дозволити утримувати персонал. Потрібно все робити самотужки і фізично дуже інтенсивно. Українці мають тут дуже добрі умови. Тим паче, якщо ти займаєшся лише землеробством і не маєш тваринництва.
Найбільше завжди любив їздити на тракторі. Як найстарший із дітей мав особливі привілеї щодо цього. Завдяки тому, що наше обійстя було розташоване за селом, я міг їздити без прав, але, звісно, не головною дорогою. Коли отримав права, в 15 років, то лише тоді зміг розширити радіус переміщення.
Найяскравішим спогадом дитинства є рішення батька доручити мені щойно придбаного тюкового прес-підбирача. До того ці послуги нам виконували сторонні організації. Батько купив вживаного преса Krone, за умови, що я виконуватиму цю роботу, бо він був відповідальний за роботу на комбайні. Я пишався опанувати це ремесло та гордився, коли міг за день спресувати 200 чи 300 тюків.
Прагнув працювати руками. Протягом трьох років навчався на фермера. Практичне навчання проходив на трьох різних господарствах. Мене дуже підтримували мої батьки. Попри те, що моя допомога не була б зайвою вдома, вони порадили мені пройти практичні навчання в інших господарствах.
Нині на родинному обійсті господарює брат. Збільшив земельний банк із 60 га, які мав батько, до 120 га. Продовжує працювати за органічними принципами. Я не заздрю його роботі й життю. Бути фермером – цілодобова робота та життєве покликання.
Після навчання зрозумів, що не хочу залишатися вдома. Вчився далі, пройшов цивільну службу замість військової. За цієї програмою молоді люди допомагають по господарству фермерам, які не справляються самотужки. Це тривало загалом 11 місяців. Чотири із них я був у одному господарстві, яке належало дідусеві віком 62 роки. Фермера оперували і він залишив усе на мене на три тижні. У нього було 20 корів, кілька свиней, трохи птиці. Там усе було застаріле, потрібно було виконувати багато ручної роботи. Власник був дуже жилистий чоловік, ментально дуже сильний. Сусіди думали, що дід після лікарні нарешті заспокоїться і можна буде прибрати його землю до рук. А перше, що він зробив після повернення – купив нового трактора.
Студентом підробляв у компаніях, які надають послуги з механізації. Тоді у мене найулюбленішою справою було заготівля силосу та сінажу. Я працював під час канікул на збиранні трав’яного сінажу. Мені надали новенького трактора, підбирача і 14 днів я їздив між господарствами і виконував необхідну роботу.
Вісім тижнів проходив практику на демонстрації техніки Horsch. Випробування були у Північній Німеччині. Тамтешні господарства дуже мене захопили, це був інший світ, порівняно з тим, де я виріс, і де ґрунти непривабливі для землеробства, а фермери займаються цією справою лише тому, що тут працював їхній дід.
Опитав по телефону 500 фермерських господарств щодо демопоказів техніки Horsch. Результати оцінював для магістерської роботи по цій темі. Після захисту диплому запросили працювати в компанію Horsch на посаду асистента керівника відділу експорту.
Приїхав на триденний демопоказ техніки в Україну,а додому повернувся лише через три тижні. Ми показували в роботі сівалки Pronto і Terrano. На тракторі проїхав із Дніпропетровська до Жашкова. Це було геніально! Тоді я зрозумів, що якщо я хочу чогось досягти, я маю приїхати сюди.
Перше, що мене вразило тут – гігантські посівні площі. З одного боку, це захоплює. Водночас, якщо три дні працювати на одному і тому самому полі з краю до краю, можна збожеволіти. У Німеччині за цей час можна вправитися із п’ятьма.
26-річним очолив роботу від Horsch в Україні. Ми зрозуміли, що ринок тут дуже великий і існує великий потенціал. Тоді з Німеччини в Україну я завжди приїздив на машині. В рік долав понад 100 тис. кілометрів. Сьогодні пересуваюся вже літаком.
Нині половину часу я проводжу в Україні, половину – в Німеччині. Коли я їду з України до Німеччини, всі тут думають, що я поїхав додому відпочивати, а якщо в Україну, то німецькі колеги думають те саме про моє перебування в Україні.
Найбільше пишаюся, коли зустрічаю сільгоспвиробників, з якими знайомий довгий час та дізнаюся, що раніше продав їм техніку чи консультував і що це принесло їм користь. А вони сьогодні це цінують і дякують. Критерієм оцінки успіху є надійні багаторічні контакти та довіра людей. Звісно, велика заслуга в тому, що я продаю якісний продукт. Але треба вміти дібрати техніку відповідно до потреб аграрія.
Продавати техніку непросто. Або ти продаєш брухт, і після цього з тобою ніхто не хоче мати справу, або твій товар – якісна техніка, яка дуже довго працює і без збоїв, та її власнику нічого більше не потрібно.
Пишаюся, що наш завод-виробник реагує на потреби і запити клієнтів, у тому числі українських. Коли я та мої хлопці говоримо, що потрібно нашим клієнтам, то компанія враховує наші побажання. Це принесло успіх мені та моїй команді. Яскравим прикладом такої роботи є посівний комплекс Pronto NT. Можемо впевнено сказати, що вона була створена в Україні. До цього компанія не мала цього продукту взагалі, тобто його ми створили спільно з нашими локальними партнерами. Тепер ця машина популярна не лише серед українських аграріїв, але й у всій Європі.
Торік Україна стала найуспішнішим експортним ринком для компанії Horsch. Причиною цього є багато сукупних чинників. Найважливішою передумовою успіху є наші клієнти. Якщо порівнювати українські господарства із фермерами з інших країн, то перші постійно готові ризикувати. Коли в Україні почалися військові конфлікти, то всі в Німеччині були впевнені, що тут нічого не зміниться щонайменше 10 років. Але українці здивували всіх. Я це констатую з усією повагою. Всі господарства і працівники лишилися на своїх місцях і розвиваються далі. Маленькими кроками, поступово, але не зупиняються.
Українська гостинність – це щось особливе. І якщо ти, як іноземець, цивілізовано поводишся, то тебе всюди раді бачити.
Мене не цікавлять короткострокові завдання. Цього мене навчили батьки і такою є позиція нашої компанії.
Найцінніше, що мають українці – це земля. І неважливо, кому вона належить чи належатиме.
Вивчив українську мову між трактористами в полі. Дуже подобається, що українська мова дуже багата, зокрема й на лайливі слова. Залежно від «міцності слівця», яке вживає тракторист, можна зрозуміти серйозність проблеми.
Неодноразово знання української мови ставало мені в нагоді під час перемовин. Часто перекладач не знає фахової лексики, чи під час перекладу спрощує, скорочує або по-своєму трактує інформацію.
Дружина чітко знає, якщо я надто довго не був в Україні та не знаю стану справ, то я повинен якнайшвидше туди їхати.
Мені пощастило зі співробітниками в Україні. Ціную в колегах лояльність, надійність, до того ж вони повинні мати бажання досягати цілей. У нас відносно маленький колектив, тому наші працівники не просто мають фахові знання, але і вміють працювати руками.
У багажнику моєї машини завжди лежить набір інструментів. Для роботи із клієнтом недостатньо одного лише яскравого проспекта. У полі може бути багато різних ситуацій. Важливо знати, як вирішувати різні проблеми, як вводити техніку в експлуатацію.
Коли я приїздив на початку до клієнта, перевдягався, діставав інструменти і розкручував техніку, то на мене всі дивилися велетенськими очима.
Я бував у багатьох країнах, бачив багато всього, але мене не «чіпляє» ніщо більше за Україну. Років через п’ять бачу себе тут, де я є. Але всередині я залишаюся німцем, і це не зміниться.
Українці не завжди цінують те, що мають. Їм здається, що десь є ще краще. У Німеччині думають лише про роботу. Такими є традиції.
Найбільше задоволення отримую від роботи в полі. Люблю кататися на лижах. Полюбляю думати над планами та наповнитися від цього енергією.
Намагаюся жити так, аби не витрачати свій час і енергію на речі, від яких я нічого не матиму. Якби я 20-річний мав нинішній життєвий та професійний досвід, я б багато чого зробив інакше. Але вcе в житті має свій час. Мені поталанило, що приїхав сюди, коли був дуже молодим, бо в такому віці робиш дуже багато божевільних справ.
Ніколи не шукав для себе по життю ідолів. На прикладах багатьох людей я бачив як негативні, так і позитивні речі. Завдяки їм робив висновки, що не хотів би, аби зі мною сталося те, що з іншими, чи навпаки. Можна вчитися на чужих помилках і необов’язково робити їх самому.
Йоханнес Мартін Клут
37 років. Народився у Фрайбурзі, що в Шварцвальді, федеральна земля Баден-Вюртенберґ (Німеччина).
Найстарший із чотирьох дітей у фермерській родині Пауля та Урсули Клут. Батько успадкував фермерське обійстя від діда, примусового переселенця зі Східної Прусії.
Йоганес змалку був привчений до роботи в полі та з худобою. Закінчив реальну школу (нім. Realschule) та три роки навчався на фермера у Бітбурзі. Під час навчання проходив практику на трьох сімейних фермерських господарствах: із молочним скотарством (60 дійних корів) та 100 га площі; зі свинарством: 100 свиноматок і 800 свиней на відгодівлі та на органічному державному підприємстві на 150 га з молочним скотарством та прямими продажами готової продукції. Замість служби у війську займався 11 місяців соціальними роботами з догляду ферм, господарі яких потребують допомогу за станом здоров’я. Продовжив навчання, під час якого підробляв наданням послуг зі збирання трав’яного сінажу. У 2004 р. проходив 8-тижневу практику на демопоказах техніки Horsch у регіонах Шлезвіґ-Гольштайн і Мекленбурґ-Передня Померанія. Написав магістерську роботу про випробування машин Horsch, для якої провів опитування серед 500 фермерських господарств. У серпні 2005 р. почав працювати у Horsch асистентом тогочасного керівника експорту. Супроводжував демопокази техніки у Сербії, Румунії, Болгарії, Прибалтійських країнах, Данії та Скандинавії. У 2006 р. приїхав на демонстрацію техніки Horsch в Україну. Повернувся сюди на наступний рік та очолив представництво, нині є директором ТОВ «HORSCH Україна».
Має двох братів та сестру. Себастіан, 33 роки, веде господарство вдома, обробляє 120 га землі. 32-річний Маріо – механік, працює в компанії, яка займається переважно гідравлікою, зокрема для сільськогосподарської техніки. Сестра Еліза, 24 роки, навчається на фізіотерапевта.
Одружений, має свій дім у Німеччині. Дружина Катрін щороку буває в Україні. Виховують двох синів: Фелікса, 6 років, Моріца, 1,5 роки. Діти також відвідували Україну.
Із 13 років пан Йоханнес катається на лижах і дуже полюбляє зимовий відпочинок.
