Ефіопія нещодавно висловила зацікавленість в імпорті української пшениці, однак цей інтерес носить швидше тактичний, аніж стратегічний характер.
Про це сказав засновник Global Ukrainian Distribution, Investment and Trading (GUDIT) Артем Гудков в коментарі для agroportal.ua.
«Населення Ефіопії зростає з шаленою швидкістю, зрозуміло, що пропорційно зростають і потреби в продуктах харчування. Проте сировинний ринок дуже мінливий. Якщо надалі їм буде економічно вигідніше імпортувати пшеницю із Туреччини або стратегічно важливіше із США, то саме так вони і вчинять. Якщо ж продовжуватимуть купувати в Україні, то тільки через конкурентну ціну. На сировинному ринку немає нічого особистого, тільки бізнес», — зазначив пан Артем.
Загалом українські компанії можуть експортувати до Ефіопії весь асортимент продовольчої групи, але хто готовий імпортувати ці товари в Ефіопії або в інших країнах Африки?
«Континент щороку споживає товарів на мільярди доларів. Коли бачиш на поличках магазинів макарони із Туреччини, мариновані огірки з Індії чи Таїланду, сир із Польщі, кетчуп із Канади, то мимохідь ловиш себе на думці, чому ці всі продукти не можуть бути з України», — роздумував Гудков.
За його словами, якість українських продуктів набагато вища, ніж аналоги присутніх на ринку конкурентів. Проте більшість наших товарів є конкурентними за ціною тільки в разі побудови власної дистрибуції. Адже робота з місцевими імпортерами чи дистриб’юторами призводить до майже подвійного зростання вартості товару для кінцевого споживача.
На думку фахівця, стратегічним партнером України на африканському континенті має стати Субсахарська Африка.
«В цілому ж африканські країни знаходяться в пошуці надійного партнера, який допоможе їм технологіями, знаннями, досвідом. Тобто, було би бажання, і кожна відкрита до співпраці», — додав засновник GUDIT.
Аналізуючи результати торгівлі з африканськими країнами у 2019 році, експерт значних змін не відзначив. «Є ситуативні сплески: то пшениця, то борошно, проте частка товарів із доданою вартістю вкрай низька. Очевидно, що відсутній системний характер подібних постачань», — сказав він.
Аби змінити ситуацію, треба розпочати клопітку й складну роботу в регіоні в коаліції бізнеса з державою.
«Об’єктивно, ні нас, ні наші товари в Африці ніхто не знає і з паляницею в порту не чекає. За цей ринок треба боротися. Для цього потрібна стратегія і сила волі. Інакше ми так і тішитимемось, що хтось приїхав і купив нашу пшеницю, яка є, фактично, одним із небагатьох наших експортних товарів», — пояснив пан Артем.
Для розвитку експорту українці мають їздити, зустрічатись, переконувати. Тому що просування — це не пасивна, а активна дія.
«У 2020 році ми плануємо нарощувати обсяги та асортимент товарів із доданою вартістю. Намагаємось віддавати перевагу нішевим, не надто популярним товарам, яких або мало на ринку, або вони взагалі відсутні. Щодо України, навряд чи щось зміниться, враховуючи відсутність стратегії та пасивність профільного міністерства», — висловився Гудков.
У цілому, складнощів у процесі налагодження експорту в Африку багато: чого варта одна лише сертифікація. Але хіба є ринок, де все просто?
«Складно експортувати до будь-якої країни світу, всюди свої тонкощі та нюанси. І питання не тільки в експорті. Бізнес — складна річ в цілому. Виграє тільки той, хто має розуміння напрямку руху, бажаного результату та долає всі перепони на шляху. Решту ж життя викидає на узбіччя», — резюмував експерт.
