Балантидіоз (лат. Balantidiosis, балантидіозна дизентерія, чорний пронос) – це протозойне захворювання свиней, має гострий або хронічний перебіг, спричинюється патогенними найпростішими (інфузоріями) із сімейства Balantidiidae. Хворіють молоді свині, в основному відлучені поросята, але можуть захворіти і поросята в кінці підсисного періоду, а також дорослі свині.
Збудник
Балантидіоз свиней викликають два види інфузорій: Balantidium suis та Balantidium coli. Обидва види морфологічно подібні. Балантидії можуть перебувати у вигляді трофозоїтів та цист. Трофозоїти мають овальну або яйцеподібну форми, довжину 100–150 мкм і ширину 20–70 мкм; всередині розташовані два ядра – макронуклеус та мікронуклеус.
Тіло вкрите віями, за допомогою яких балантидії можуть проникати в слизову оболонку й навіть у підслизовий шар. Найчастіше цисти балантидій виділяють із фекалій дорослих, клінічно здорових свиней. У молодих тварин у зовнішнє середовище виділяються трофозоїти (вегетативні форми).
Біологія розвитку
Перебуваючи в сприятливих умовах, балантидії розмножуються статевим шляхом та прямим діленням. За несприятливих умов розмноження припиняється і балантидії покриваються захисною оболонкою, перетворюючись на цисти. При цьому вони набувають війчастого покриву та стають круглішими. Балантидії паразитують у просвіті товстого відділу кишківника, проте у певні періоди хвороби можуть проникати в тканини господаря – у товщу кишкової стінки, кровоносні судини та лімфатичні вузли.
Епізоотологія
На території України балантидіоз свиней реєструють переважно на сході країни. До захворювання сприйнятливі молоді тварини, в основному відлучені поросята, але можуть хворіти і поросята в кінці підсисного періоду та дорослі свині. Захворювання частіше зустрічається навесні. Джерелами зараження є хворі та перехворілі тварини. Захворювання нерідко носить стаціонарний характер. Поширенню інвазії сприяє висока стійкість цист у зовнішньому середовищі, порушення правил утримання та годівлі свиней.
Зараження балантидіями відбувається під час заковтування свинями цист та вегетативних форм разом із кормом, питною водою. Із цист утворюються трофозоїти. Поросята заражаються переважно від хворих свиноматок. Переносниками балантидії можуть слугувати сірі щурі та дикі свині. Екстенсивність інвазії у 2-місячних тварин сягає 52%. Загальне ураження свинопоголів’я – до 73%. У разі спалаху захворювання, ураження молодняку в господарстві може сягати 100%.
Патогенез
Балантидії з просвіту кишківника проникають у слизову оболонку і переходять до живлення епітелієм. Водночас вони пошкоджують слизову оболонку кишківника, викликаючи в ній некроз епітелію, підслизового та навіть м’язового шарів. Балантидії можуть жити та розмножуватися і у вмісті кишківника без впливу на господаря, але часто все-таки проникають у стінку кишки (перетворюючись на патогенні форми). Це відбувається за ослабленого імунітету у тварин та за погіршення умов утримання. У стінках кишківника паразити розмножуються, утворюючи окремі колонії. Всмоктування у кров токсичних речовин, що продукуються балантидіями, а також продуктів розпаду тканинних елементів, викликає загальну інтоксикацію організму, що сприяє розвитку дегенеративних процесів у печінці, нирках, міокарді, центральній нервовій системі та може завершитися летально. Порушується функція кровотворних органів. Розвиток хвороби нерідко ускладнюється патогенною мікрофлорою, а особливо у разі спільного паразитування трепонем, сальмонел, пастерел, еймерій, вірусу інфекційного гастроентероколіту, гельмінтів. Паразит викликає запалення, некроз та виразку слизового і підслизового шарів товстого відділу кишківника, порушуючи функцію шлунково-кишкового тракту.
Клініка
Захворювання зустрічається серед поросят на 8–20-й день після відлучення. Балантидіоз має гострий, підгострий, хронічний, а також латентний перебіги. Інкубаційний період триває 8–10 днів. Прояв хвороби залежить від віку тварин, умов утримання та годівлі, наявності інших хвороб. Гостра форма іноді протікає легко і закінчується одужанням, але частіше спостерігається важкий перебіг. Гостра форма (триває 3–10 діб) спостерігається переважно у поросят після відлучення від свиноматок. Досить часто протікає з симптомами коліту, ентероколіту. Тварини горбляться, підводять задні ноги до передніх, пальпація черевної стінки викликає біль. У хворих погіршується апетит, відзначають підвищення температури тіла на 1–1,5°С. Основною клінічною ознакою хвороби є пронос. Фекальні маси розріджені, водянисті, виділяються мимоволі, містять багато слизу, нерідко з домішками крові. Тварини пригнічені, бліді, підвищується спрага, може бути блювота. Поросята мляві, анемічні, більше лежать. Вони швидко худнуть і до кінця хвороби дуже виснажуються. На цей момент температура тіла може знижуватися до 36–37°С та за кілька днів за кахексії, що наростає, настає смерть.
Хвороба може переходити у підгостру і хронічну форми та затягуватися на місяці. Підгострий та хронічний перебіг хвороби буває у тварин старшого віку. У хворих тварин відзначають періодичні проноси, поганий або збочений апетит (поросята їдять підстилку, гноївку), незначне підвищення температури тіла, симптоми гастроентероколіту. Періоди поліпшення стану чергуються з періодами яскраво вираженого діарейного синдрому. Тварини відстають у розвитку та рості, анемічні, слабкі. Вони є носіями балантидій та виділяють у зовнішнє середовище велику кількість трофозоїтів і цист. Діарея менш виражена.
Прогноз за своєчасного лікування сприятливий.
Патологоанатомічні зміни
Трупи загиблих тварин виснажені. Помітно геморагічне запалення слизової оболонки дна шлунку, часом є осередки некрозу. Найбільш виражені зміни відзначають у кишківнику, в основному в товстому відділі. За гострого перебігу хвороби оболонка товстого кишківника набрякла, вкрита слизом, складчаста, почервоніла, лімфоїдні утворення (пейєрові бляшки та солітарні фолікули) збільшені. Аналогічні зміни (слабко виражені) можуть бути у тонкому відділі кишківника. Кровоносні судини брижі кровонаповнені. Спостерігають деструктивні зміни в серці, судинах головного мозку. Лімфатичні вузли (брижові, портальні, шлункові та підщелепові) збільшені, соковиті на розрізі, іноді з наявністю під капсулою рожево-червоної облямівки. Селезінка дещо збільшена в об’ємі (за розрізу краї не сходяться), пульпа темно-вишневого кольору, легко зішкрібається. Печінка повнокровна, у нирках видимих змін не виявляють. Легені в стані гіперемії і набряку. Кровоносні судини головного мозку та його оболонок кровонаповнені, добре видно найдрібніші розгалуження.
За підгострого та хронічного перебігів хвороби патологоанатомічні зміни органів та тканин ідентичні з ознаками за гострого перебігу, але менш виражені.
Діагностика
Діагноз на балантидіоз встановлюють беручи до уваги епізоотологічні дані на підставі клінічних ознак та результатів лабораторних досліджень фекалій. Фекалії досліджують методом нативного мазка. Свіжовідібрану пробу завбільшки з горошину змішують із такою самою кількістю теплого (не вище 37°С) фізрозчину, накривають покривним склом і досліджують при низькому збільшенні мікроскопа. У препаратах виявляють трофозоїти і цисти балантидій. Метод кількісного визначення балантидій в 1 г (в 1 мл) фекалій дає змогу об’єктивно відобразити взаємозв’язок між паразитом та господарем. Діагноз вважають встановленим, якщо в мазку виявляють рухливих балантидій. За гострого перебігу інвазії в 1 мл фекалій налічують більше 50 тис. балантидій, за хронічного – від 30 до 50 тис., при балантидіоносійстві – до 30 тисяч.
Диференційний діагноз
Захворювання необхідно диференціювати від амебіазу, колібактеріозу, еймеріозу, сальмонельозу, трихомонозу, а також спірохетозу (трепонемозу), кормових отруєнь та трансмісивного гастроентериту.
Терапія
З терапевтичною метою для ліквідації балантидіозу застосовують препарати, частіше комплексні, до складу яких входять: тилозину тартрат (тилан, тилозин), метронідазол (трихопол), фуразолідон, нітазол, тетрацикліну гідрохлорид, деякі сульфаніламіди.
Окремо зазначимо, що такі препарати, як: осарсол, ятрен (хініофон) та еметин, які «радять» у кожній настанові щодо лікування балантидіазу, вже давно не випускають.
Терапевтична ефективність доведена у препаратів йоду (йодинол), які дають із водою, але широкого розповсюдження цей препарат не має через шкідливий вплив на водогінні системи.
У важких випадках проводять комбіноване лікування з кількома препаратами та одночасно призначають симптоматичне лікування. Із власного досвіду можемо порадити разом з антипротозойними препаратами застосовувати звичайне свіже коров’яче молоко, яке дають поросятам у годівнички: фармакодинаміка не вивчена, але позитивна ефективність дуже помітна.
Обов’язковим супутником усіх терапевтичних схем мають бути препарати для поліпшення мікрофлори кишківника!
Профілактика
Щоб запобігти захворюванню свиней на балантидіоз необхідно суворо дотримуватися санітарно-гігієнічних норм, стежити за чистотою в приміщеннях, не допускати різкої зміни раціонів годівлі, дотримуватися норм розміщення поголів’я в групах, забезпечувати комплектування ферм здоровими тваринами із благополучних господарств. Для попередження захворювання потрібно регулярно проводити очищення приміщення, станків з наступною дезінфекцією; гній знезаражують, ведуть боротьбу з гризунами. Тваринам забезпечують повноцінну годівлю. У неблагополучних щодо захворювання господарствах у період відлучення поросят застосовують лікувально-профілактичну схему №1. Хіміопрофілактику починають уже за 2–3 доби до відлучення поросят від свиноматок. Завезених у господарство тварин слід утримувати ізольовано протягом 30 днів на карантині. У технології протипаразитарних заходів у неблагополучних господарствах або регіонах, потрібно передбачати дослідження тварин на наявність балантидій у такі строки: підсисних поросят – перед відлученням, поросят-відлученців – у другій половині періоду дорощування, свиней ремонтного поголів’я – кожні 1,5 місяці, свиноматок – за 2–3 тижні до опоросу, кнурів – не менше двох разів на рік. У разі виявлення балантідіоносіїв тваринам призначають одну з наведених схем із профілактичною метою.
За виявлення балантидіозу, господарство в установленому порядку оголошують неблагополучним та всіх без винятку свиней піддають лікувально-профілактичній обробці за наведеними схемами; поліпшують годівлю тварин; ретельно очищають приміщення від гною, миють та дезінвазують годівниці, поїлки та предмети догляду.
