Прикро зізнатися про те, що я жодного разу «по-людськи» не була в полі, але маю нахабність називати себе агрономом. Я й справді агроном і за освітою, і за покликанням. Але горизонт моїх знань завжди обмежувався книгами, нехай і дуже хорошими. Але з роботою на виробництві, в полях, як я того хотіла й прагнула багато років, поки що, на жаль, не склалося.

Якось на початку цього року мені надійшла пропозиція щодо співпраці від засновника порталу «Скажений агроном» Сергія Андрющенка. Він хотів створити новий відеопроект, присвячений проблемам і потребам вітчизняних аграріїв під назвою «Відкрите Поле». За планом сюжети мали знімати на полях звичайних господарств.

Моя робота в цьому проекті перетворилася на суцільні пригоди, і для того, аби не забути все цікаве, що сталося зі мною за час його існування, довелося вести польовий щоденник. Обіцяю бути відвертою…

 

24.04.19

ФГ «Україна», Вінницька обл. Правда й міфи про No-till

Сьогоднішній день офіційно можу назвати днем потрясінь. Уперше мені доводиться брати участь у зйомках у ролі ведучої та ще й без сценарію. Все, що відбувається в кадрі – суцільна імпровізація. Я уявляла цю роботу інакшою – купа дублів, завчений на пам’ять текст.

Нас зі знімальною групою запросили до ФГ

«Україна», що на Вінниччині. Заступник голови господарства Віктор Губрій мав давати інтерв’ю. Сам він має три вищі освіти, зокрема є перекладачем з англійської мови. Наша розмова видалася надзвичайно цікавою. Почну з того, що вразило найдужче – про мінуси No-till. Нас в університеті вчили, що цю технологію варто застосовувати там, де є проблеми із вологозабезпеченням. Пан Віктор геть це спростовує, каже: «Як відомо, No-till прийшов до нас із Бразилії. В них там забагато опадів, і тому ґрунт руйнує водна ерозія. За такої ситуації його не можна обробляти. Опадів там вистачає, аби рослинні залишки розклалися. А в Україні ситуація інша. Мало того, що рештки погано розкладаються, під час цього процесу вивільняється оцтова кислота, яка згубно діє на молоді рослини. Аби було б достатньо дощів – вона б промивалася, й її концентрація в ґрунті була б незначною».

Звісно, я про це нічого не знала і доведеться надолужувати втрачене – шукати інформацію про оцтову кислоту в рослинних рештках та про її згубний вплив.

Друге, що вразило – абсолютно очевидна річ: насіння через стерню має поганий контакт із ґрунтом, адже може замість посівного ложа потрапити у стебло торішньої рослини. Тому в господарстві, працюючи за No-till, норму висіву збільшують.

Під ярі культури по мерзлоталому ґрунту зарано, й пізніше теж є певні нюанси. За словами пана Віктора, насіннєвий сошник якби-то уникає пухкого ґрунту в рядку, а відтак внесення добрив негативно позначається на технічному стані посівного агрегату. Вперше таке чую…

Також фахівець говорив про те, що важко потрапити в оптимальні строки сівби, оскільки вони стають дедалі стислішими. Спочатку ґрунт погано прогрівається й завологий, а потім стає пересохлим, тоді як за традиційної технології обробітку надмірної зволоженості можна позбутися культиватором. Ну й, звісно, ґрунтові гербіциди погано працюють.

Для вирощування кукурудзи за технологією No-till пан Віктор радить використовувати гібриди із раннім ФАО. Щоправда, я не зовсім зрозуміла чому вони пізніше достигають саме за цією технологією. Хіба тому, що їх пізніше сіють і вони пізніше сходять…

Отож ця технологія потребує більшої досвідченості й дорожчої техніки. За класичної технології огріхи можна прибрати шляхом обробітку ґрунту, а за нульової Боже збав заїхати важкою технікою після дощу на перезволожений ґрунт – залишені сліди можуть даватись взнаки роками.

Пожнивні рештки створюють власний мікроклімат на полі. Вони відбивають сонячне світло, тож ґрунт не так швидко прогрівається, але й не так інтенсивно втрачає весняну вологу. Крім цього, якщо загорнути їх у ґрунт, вони погано розкладаються в анаеробних умовах. До речі, через пожнивні залишки попередника наступна культура може недоотримувати азот. Ще одна причина не заорювати рештки – вони можуть порушити переміщення ґрунтової вологи з нижніх шарів у верхні.

Оглянули разом поле пшениці, котра вже розкущилася та тягне до сонця свої яскраво-зелені листочки. Запитала у пана Віктора, яким чином у господарстві обирають посівний матеріал. Він відповів, що насамперед шукають не дуже примхливі до строків сівби сорти, з хорошою енергією проростання, для того, аби отримати однорідні сходи. Мене дуже здивувало, що інколи доводиться провести аж 6 фунгіцидних обробок, аби зберегти майбутній урожай.

Сьогодні зі мною подорожував один вельми поважний експерт. Він наголошував на тому, що в усіх культур продихів більше з нижнього боку листка. Я, звісно, за всі культури поручитися не можу, але з іноземних наукових статей знаю, що, приміром, у кукурудзи 2/3 усіх продихів розміщені саме на верхньому боці листка. З пшеницею, до речі, та сама історія – продихів на верхньому боці листкової пластини більше, ніж на нижньому. До того ж її нижні листки взагалі мають значно менше продихів, ніж верхні. От і кому вірити – книгам чи експертам?

25.05.19

ТОВ «Вознесенка-Агро», Запорізька обл. Сівозміна, як порятунок від дефіциту вологи

Сьогодні я повернулася з Мелітополя аж під ранок. Втомилася… Але воно було того варте. Я радію всьому, що бачу і чую, мов маленька дитина. Цікаво було дізнатися, який вигляд, наприклад, має пшениця, що перенесла стрес від весняних заморозків, яким буває соняшник після гербіцидного стресу та де на його корені шукати вовчка. Я, приміром, ніколи не могла подумати, що вітер може пошкоджувати соняшник, і що гербіциди не вносять на горох після рясних дощів, адже змивається восковий наліт, хоча це логічно.

 

У ТОВ «Вознесенка-Агро», де ми провели другу серію зйомок, вирощують озиму пшеницю, гірчицю, ячмінь, горох і соняшник. Із розмов місцевих фермерів розумію, що багато з них не хочуть вирощувати озимий ріпак. Ймовірно, цій культурі тут бракує вологи.

«Але якщо все таки наважуєшся, то вчитися варто на дешевших гібридах», – радить Андрій Ганєв із сусіднього господарства. У нього в господарстві багато уваги і площ відводять чорним парам, на яких наступного року виростає дивовижна пшениця. Проте часом ці пари – не елемент сівозміни, а вимушений крок, коли обробляти деякі площі просто нерентабельно. Це зона ризикового землеробства, 200 мм опадів за рік. Проте пшениця досягає ледь не моїх грудей. Озимий горох і пшеницю на поливі вирощує ще один місцевий фермер, Віктор Яцковський. Він дотримується сівозміни, соняшник повертає на те саме поле через 4–5 років. Чорний пар є однією з ланок сівозміни для всіх полів. Попередниками для пшениці є або чорний пар, або озимий горох. Завдяки такій стратегії «на круг» він збирає не менше ніж 63 ц/га, а на окремих полях урожайність сягає навіть 90 ц/га. Вирощує сорти-дворучки, оскільки інколи восени немає вологи і сходи не розвиваються достатньо добре. Після парів, до речі, пшениця сходить раніше.

У рослинництві не буває принципу «посіяв- скосив», адже тільки системність передує врожайності. Часом біда агробізнесу якраз у відсутності системності. І коли поле пшениці не доглянуте, колос пошкоджений клопом, на ньому сидить попелиця, а на зернівках розвивається септоріоз, виникає логічне питання – навіщо сіяти? Я бачила такі поля, але жодного разу не отримала відповідь на своє запитання.

Звісно, одні культури протягом сезону захищати легше, другі – важче. Приміром, вносити пестициди на соняшнику можна лише до певного моменту, поки рослини не стали надто високими й у поле можна заїхати обприскувачем. Тому варто діяти на упередження та дати рослині все необхідне, поки є технологічна можливість. До речі, почула поза камерою, що калій утилізує неорганічний фосфор, й таким чином можна подолати фітотоксичність на соняшнику від гербіцидів. Варто дослідити це питання.

15.06.19

ТОВ «Велес АРС», Вінницька обл. Жодних фунгіцидів

 

Неймовірна спека й палюче сонце. В мене опіки. Подекуди шкіра в пухирях і страшенно запалена. Але в кадрі потрібно посміхатися. І я абстрагуюся. Іноді біль вчить мужності та терпінню. Звісно, значні опіки від сонця не порівняти з переломами й відкритими ранами, проте, погодьтеся, що біль хоч і буває різним – його надокучливість завжди однакова. Ми на Вінниччині, в господарстві «Велес АРС». Це господарство належить власникам компанії «Добродій», одного з фундаторів нашого проекту. Цікаво, що вони абсолютно відмовилися від фунгіцидів і замінили їх добривами власного виробництва, обумовлюючи це тим, що в рослини вистачає механізмів захисту від патогенів, треба просто їх розкрити або посилити шляхом правильно підібраного живлення.

На Вінниччині пройшли рясні зливові дощі, в полях стояли озера. Зайшли з директором господарства у поле пшениці. Мені здалося, що він турбувався, чи не знайшла я бува тут якоїсь вади. Але ідеальних полів не буває. Агробізнес не може бути красивою картинкою. Для мене щоденна праця в полі, гра наввипередки з погодою, 7 шарів засмаги й зморшки, що передчасно з’являються на обличчі, не мають нічого спільного з картинками в аграрних глянцях.

Я раніше часто бачила надриви на листках кукурудзи у фазі 5 – 8-ми листків. Помітила їх у цьому господарстві. Цікавила причина їхньої появи, але відповідь мене здивувала. Виявляється, інколи внаслідок інтенсивного росту, коли кукурудза дуже швидко проходить певні фази розвитку, тканини рослини можуть розриватися, оскільки не встигають подовжуватися. Кукурудза для мене взагалі загадкова рослина. Приміром, правильно налаштувати процес дихання під час посухи вона може за допомогою калію й цинку. Це наводить на думку, що агроном повинен мати неабиякі знання з фізіології та біохімії рослин, аби мати змогу максимально вплинути на врожайність. Агрономія – наука комплексна, адже в її основі лежить хімія, фізика, біологія, математика. Колись одна мудра людина сказала мені, що вивчивши агрономію досконало, я пізнаю закони Всесвіту. Лише 10 років потому я зрозуміла, що малося на увазі.

Ніколи б не подумала, що така вельми поширена для пшениці хвороба, як піренофороз, з’явилася на Вінниччині відносно нещодавно. Місцеві агрономи пов’язують це зі зміною клімату, цебто тим, що зона Степу поступово досягає їхніх країв. Головне для хорошого врожаю пшениці – вчасно зробити фунгіцидну обробку, особливо перед переходом культури у наступну фазу розвитку. З кожним новим етапом розвитку в рослини можуть з’явитися нові хвороби, що вельми ускладнить подальший захист. Патогени не випадково обирають лише певні фази розвитку рослин. Інколи останнім щастить уникнути інфекції тільки завдяки тому, що фази розвитку з паразитом не збігаються. Наприклад, збудник такої небезпечної для вітчизняного експорту пшениці хвороби, як фузаріоз колосу, проникає в колос пшениці в основному під час цвітіння, і на це є певні причини. Коли пшениця зелена й активно вегетує, в ній діє низка захисних механізмів. Якщо спора патогену атакує рослину, та своєю чергою намагається її знищити. Тому допоки колос зелений, фузаріозу вельми важко на ньому оселитися. Проте у розвитку колоса є одна дуже вразлива фаза – цвітіння. Саме тоді спори безперешкодно потрапляють на приймочку маточки, що є дуже вразливою структурою.

Таким чином, під час масового цвітіння пшениці (та й більшості зернових колосових) фузаріоз через квітки потрапляє до зернівки, тобто досягає кінцевої мети.

Зйомки нашої передачі почали перетворюватись на імпровізовані дні поля. Аграрії з сусідніх господарств охоче приїздять поспостерігати за процесом. Спілкуючись із ними за лаштунками, розумію, що багато хто з них розпочав свій бізнес із обробітку власних паїв. І крок за кроком, дуже обережно й тяжкою працею розширювали свої господарства та збільшували виробництво. Спочатку ти сам і агроном, і економіст, і механізатор. Але приємно усвідомлювати те, що закони бумеранга все таки працюють, й кожен отримує те, на що заслуговує.

На мої запитання стосовно того, чи важким видався рік, вони завжди одностайно відповідають, що кожен рік по-своєму важкий. І відразу пояснюють чому: щороку, працюючи в полі, ти мусиш діяти наввипередки з природою. Доволі часто це не вдається. Навіть, здавалося б, така легка в теорії справа, як контроль бур’янів на практиці перетворюється на справжній виклик.

«Пішли дощі. Оглядаєш поле, бур’янів начебто немає, але ось уже й лобода з’явилася. Думаєш, що хай ще трохи поросте, щоб потім «накрити» все за раз. Але тільки трохи забарився – вже пропустив оптимальну фазу бур’яну для контролю. Друга хвиля – те саме. Тоді доводиться збільшувати норму», – розповідає Павло Гора, власник фермерського господарства, що на Черкащині. Він дотримується 10-пільної сівозміни, що для мене дивина в наших реаліях. Одна з улюблених культур – озимий горох. Але фермер каже, що вирощувати його досить складно – поквапишся із сівбою – переросте й вимерзне, запізнишся – не доросте й теж вимерзне. 40 гектарів у нього взагалі постійно зайняті під багаторічними травами. Таким чином він поліпшує ґрунт і забезпечує своїх пайовиків сінажем для худоби, який сам скошує й валкує.

Для таких як пан Петро аграрний бізнес – переживання. Його колега з посмішкою говорить: «Ми землю взяли в оренду. Вродить чи ні, а заплатити мусиш. У нас не будуть питати, чи був дощ, чи ні. Друге питання – чи ми щось заробимо…».

 

 

 

26.07.19

ТОВ «Зерновик», Кіровоградська обл. Натхненні власною працею

 

Попереду два дні зйомок. Сьогодні відзнімемо репортаж у Кіровоградській області, а завтра – в Полтавській. Господарство «Зерновик» мені дуже сподобалося. Нас прийняли надзвичайно гостинно. Спілкуватися з головним агрономом, Олександром Жорняком, взагалі було для мене суцільним задоволенням. Веселий, завзятий, із вогниками в очах, високий й статний – класичний портрет українського хлібороба, як на мене. В господарстві в основному вирощують традиційні для регіону культури – соняшник, кукурудзу й сою. Проте з останніми двома є певні проблеми. Приміром, соя на Кіровоградщині стає екзотикою – їй бракує вологи. Вирощувати її на поливі теж досить складно. Та й ціни на сою знизились. З кукурудзою теж складнощі – посухи суттєво знижують урожайність культури. Тому в господарстві планують поступово замінювати площі під кукурудзою на інші, стійкіші до стресових умов культури, як-от сорго.

Крім польових культур ТОВ «Зерновик» займається ще й овочівництвом у відкритому ґрунті. Проте головний агроном бідкається, що заробляють на цьому якраз ті, хто зберігає або перепродає продукцію. Торік за моркву з поля оптовики не давали більше 5 гривень. Тому господарство будує власне овочесховище, аби підвищити рентабельність виробництва.

З розмов із паном Олександром мені стало зрозуміло, наскільки важливою для роботи агронома є можливість прогнозування погоди на два тижні з точністю 80%. Сподіваюся, вдала синергія ІТ-сфери з агро незабаром дасть рішення, котрі виведуть рослинництво на принципово новий рівень.

 

 

 

27.07.19

ТОВ «Рост Агро», Полтавська обл. Відродження віри в українське насінництво

 

Я ще добре не прокинулася, працювала всю ніч, а о восьмій ми вже мали бути у ТОВ «Рост Агро». Всі мої мрії поспати в автівці розбилися об суворий таймінг – до офісу компанії дісталися всього за пів години швидкої їзди. Господарство займається як товарними, так і насінницькими посівами. Під останніми зайнято майже половина ріллі – 4,5 тис. га.

Максим Бернадський, директор та співвласник компанії, з першого погляду здався мені не простою людиною. В його спокої й рівновазі було щось, що привертало увагу. Я не помилилася – під час нашої розмови виявилося, що мій співрозмовник має кілька гуманітарних освіт, проте покликанням стала робота на землі. Максим активно займається відродженням довіри до української селекції. Гібриди, вирощені в його господарстві, знають усюди в країні. Він вважає, що проблема вітчизняного насіння криється не стільки в селекції, скільки в насінництві. Саме через порушення технології вирощування насіннєвих гібридів неможливо досягти генетичної чистоти. Якість  доробки теж була не на найвищому рівні. Тому вітчизняні агрономи з недовірою ставилися українського насіння. Але з початку 2000-х з’явилися доволі перспективні гібриди.

Новим викликом для вітчизняної селекції є втрата вологи зерном. На думку пана Максима, продуктивність, вирівняність і схожість – це основа якісного гібрида, а вологовіддача є технологічним показником, що важливий в основних зонах кукурудзосіяння. Слід пам’ятати про те, що гібрид має бути або посухостійкий, або добре віддавати вологу.

Мені запам’ятався практичний досвід гербіцидного захисту насіннєвих посівів у компанії. Максим Бернадський розповідав про випадки, коли після використання сульфонілсечовин на насіннєвих посівах батьківська форма виявлялася стерильною й запилення не відбувалося. Крім цього, може виникати асинхронність розвитку й тоді батьківські форми не збігатимуться по цвітінню. Тому в господарстві в якості страхового гербіциду використовують ніко- сульфурон (на думку пана Максима, його дія на культуру найм’якіша) в малих нормах та в максимально ранні для застосування цієї діючої речовини строки. В підручниках про таке не писали…

У товарних посівах господарства є кондитерський соняшник. Слухаючи розповіді пана Максима щодо тонкощів його вирощування, я переконуюся в законах гармонії всесвіту – в селекції, спрямованій на розмір насінини та її смакові якості, є проблеми зі стійкістю проти хвороб.

На одному з полів ми виявили кілька рослин канатника Теофраста. Дивно було бачити і тримати в руках бур’ян заввишки 2 метри. Ця рослина є карантинною і її контроль доволі специфічний, оскільки сходи з’являються досить пізно й гербіцидний захист часто не спрацьовує.

 

 

 

16.10.19

ТОВ «Степ», Тернопільська обл. Про ріпак і сенс життя

 

Заключний випуск сезону. Ми приїхали на благодатну Тернопільську землю у господарство «Степ», що під Зборовом. Перед моїми очима простяглися нескінченні поля з ріпаком і пшеницею. Краса…

Ріпак у фазі 4-х листків, уже готовий до зимівлі. В цей час головною проблемою може стати совка, що з потеплінням чатує на молоді рослини. Мене здивувало те, що, виявляється, антоціанове забарвлення листків ріпаку може свідчити про нестачу азоту, тоді як у інших культур – фосфору.

Ріпак агрономи порівнюють із немовлятами – адже піклуватися про цю культуру слід ретельно, щойно з’явились сходи. Якщо є помилки у ґрунтообробітку, протруєнні насіння, внесенні ЗЗР – рослина зимуватиме ослабленою. Тож про її вдалу зимівлю потрібно думати вже під час збирання попередника. Рішення щодо пересівання поля після невдалої зимівлі варто приймати, орієнтуючись на густоту посіву – для сорту це має бути менше 400 – 500 тис. рослин, для гібрида – 200–300 тис. Гібрид гілкується краще, тож його густота може бути меншою.

Господар усе вирощує за технологією No-till. А я досі не знаю, які технічні характеристики у сівалок під цю технологію та як змінювати норми сівби, на скільки слід збільшити норми азоту, як змінюється температура і вологість. Звісно, я можу «погуглити». Але хочеться дізнатися про це іншим шляхом. Я дійшла до того, що вже не хочу читати – я хочу перевірити, я хочу переконатися.

Ця остання зйомка стала для мене особливою. Мені було сумно. Я сумуватиму за гучними застіллями, за пікніками просто неба, за душевними розмовами зі своїми супутниками, паном Василем й паном Костянтином. Це власники торгової марки «Добродій». Вони настільки прониклися атмосферою зйомок, що подорожували разом із нами. Щоразу, сідаючи до автівки когось із них, я передчувала початок цікавої бесіди тривалістю в сотні кілометрів. Завдяки ним я ще раз переконалася в одній важливій істині – ні гроші, ні статусність авто, ні бренд одягу не має жодного значення, порівняно з тим, яка ти людина. А ще важливо до всього ставитися з гумором. Але це вже геть інша історія…

Робота на землі – це один суцільний ризик, від прийняття рішення, коли сіяти до рішення, коли збирати. Найчастіше за весь сезон зйомок я чула лише дві фрази: «аби дозволила погода» та «як Бог дасть». Цікаво, чи багато з хліборобів вірять у Бога? Коли ти стоїш посеред цих полів, то дуже важко в нього не вірити. Хлібороб це насправді наймирніша професія, адже він годує як своїх друзів, так і ворогів. Мені ця фраза запала в душу. В одному з культових для мене фільмів, «Останній самурай», головний герой, перебуваючи в полоні в японських самураїв, писав про них у своєму щоденнику: «Це дуже цікаві люди. Прокинувшись вони відразу ж починають доводити до досконалості те, чим займаються». Агрономи інколи нагадують мені цих самураїв. Філософія їхнього життя проста й водночас складна. Я не романтизую це ремесло. Я знаю, що воно насправді тривожне. Але мені здається, що саме в цих тривогах я знайду омріяний спокій, саме працюючи на землі, я зрештою зрозумію й усвідомлю сенс і призначення свого життя.

Звісно, проект існуватиме й надалі. Але що буде зі мною завтра? За цей короткий термін я стала його частиною, тому що хотіла цього. Проте що далі? Я щоранку запитую Всесвіт про те, що мені слід робити далі. Ці передачі дали мені більше ніж я очікувала. Я побачила Україну іншою, не як турист, який подорожує визначними місцями (хоч і це свого часу було). Я побачила людей. Я дивилася в їхні очі. Я відчувала чим вони живуть. Я бачила, як вони горять, і від полум’я їхніх сердець й мені ставало тепло. Я гадаю, це все тому, що у них уже немає питання до Всесвіту – «що далі?». Вони вже знають усе, що їм варто знати. Всі вони були зі мною прямими й відвертими, жодної двозначності. Всі вони сміливі. Всі вони впевнені. Але найголовніше – це їхні посмішки, щирі й справжні. Певно, й цього мені давно не вистачало. Тільки тепер я розумію вдалу гру слів у назві

«Відкрите Поле».

Яка ж все таки наша країна багата, яка ж вона красива, розмаїта й яскрава! Хочеться сміятися та плакати від згадки про ці ландшафти і цих людей. Я хочу тут жити! Я хочу тут створювати! Це моя земля! За кордоном я завжди казала про те, що я з України, з гордістю. Тепер я говоритиму про це з любов’ю. Україно, я справді люблю тебе і хочу піклуватися про тебе допоки вистачить мого віку. Слава тобі! Саме так я хочу завершити цей польовий щоденник…