За матеріалами компанії Bioveta, a.s.
Ветеринарним лікарям і тваринникам, які займаються розведенням свиней, мікоплазмова пневмонія знайома як інфекційне, часто з хронічним перебігом, захворювання, у більшості випадків – лише з помірними клінічними проявами. Збудником є дрібна бактерія без клітинної стінки – Mycoplasma hyopneumoniae.
Це ендемічне захворювання свиней проявляється масовим сухим кашлем, ядухою, підвищеною температурою тіла і призводить насамперед до зниження приростів маси (5–25%), низької ефективності конверсії корму (10–20%), нерівномірної відгодівлі поголів’я, подовження самого періоду відгодівлі й вибракування уражених частин легенів після забою. Внаслідок цього виникають значні непрямі економічні втрати.
Пневмонія у комплексі
Часто через руйнування війчастого епітелію в трахеї і бронхах,пневмонія також слугує чинником, що призводить до виникнення чи ускладнення інших респіраторних захворювань свиней – комплекс респіраторних хвороб свиней (PRDC) – за участі вірусних і бактеріальних патогенів (PRRS, APP, Pasteurella multocida, Bordetella bronchiseptica, Haemophillus parasuis тощо). Проявляється практично в усіх країнах із інтенсивним веденням свинарства. Характерні запальні зміни легенів виявляють у 30 – 80% забійних тварин.
Свині сприйнятливі до інфекції в будь-якому віці, поросята можуть заражатися вже в перші тижні після народження. Пізніше, звісно в 3 – 5-місячному віці, розгорнута картина ЕПС проявляється ізольовано, але частіше – у комбінації з іншими респіраторними патогенами. Інфекція в свинарських господарствах поширюється горизонтально, коли мікоплазми, що персистують у легенях тварин, потрапляють у зовнішнє середовище під час кашлю і чхання (до 4 метрів).
Перезараження тварин відбувається повітряно-крапельним шляхом та через прямий контакт (ніс до носа). Також можливе через заражену воду (у воді мікоплазма може зберігатися до 17 діб), інструментарій, одяг,іграшки, транспорт тощо.
Сприяють поширенню збудника високі вологість у приміщенні, загазованість та щільність поголів’я, відсутність прямих сонячних променів, низькі температури. До масових спалахів захворювання призводять також одночасні вірусні інфекції, міграції ендопаразитів, зміни мікроклімату в приміщеннях і змішування груп тварин.
Захворюваність буває високою, однак клінічні прояви можуть бути не надто виразні, а смертність – дуже низькою (до 1%). Проте відзначається значне погіршення економічних показників і зниження рентабельності виробництва свинини.
Збудника можна порівняно легко визначити в зміненій легеневій тканині й підтвердити його наявність за допомогою серологічного методу, оскільки в інфікованих свиней у сироватці виявляють специфічні антитіла. Для діагностики успішно застосовують дослідження сироватки крові методом імуноферментного аналізу (ELISA), полімеразно-ланцюгової реакції (ПЛР) та імуногістохімічний (ІГХ) аналіз зразків тканин. У такий спосіб можна з успіхом моніторити наявність інфекції в господарстві й оцінювати ефективність вакцинації.
Особливості лікування і профілактики
Через те, що у мікоплазмі немає клітинної стінки – можливості лікування антибіотиками досить обмежені. Мікоплазми чутливі до деяких тетрациклінів, макролідів і фторхінолонів. Проте в рамках профілактичного застосування антибіотиків запобігти виникненню захворювання в господарствах неможливо.
Неспецифічна профілактика – поліпшення умов утримання свиней, мікроклімату, годівлі, усунення стрес-факторів, дотримання норм чисельності поголів’я в загонах, правил «порожньо-зайнято», часткова депопуляція стада.
Специфічна профілактика – вакцинація – є одним із найдоцільніших методів профілактики масового захворювання ЕПС у господарствах. Вакцинація будь-якою з наявних у продажі вакцин не захищає дихальні шляхи від колонізації мікоплазмами, але значною мірою сприяє зменшенню клінічних проявів і негативного впливу патогенів на легеневу тканину. Зазвичай поросят вакцинують із 7-денного віку з наступною ревакцинацією через 2 – 3 тижні. Деякі вакцини можна застосовувати з певного віку лише одноразово, без потреби ревакцинації.
Метод подвійної вакцинації всіх народжених поросят рекомендують головним чином для господарств, які лише починають вирішувати проблему пригнічення захворювання, і застосовують його протягом щонайменше 18 – 24 місяців. Щойно зменшуються клінічні симптоми захворювання (знижується інтенсивність сухого кашлю у поросят на відгодівлі) і регулярно зменшується моніторинговий відсоток ураження легеневої паренхіми (lung scoring) характерними змінами (< 15%) – можна починати одноразове введення.
Основні критерії вибору вакцини:
- Інактивована з ад’ювантом, що потенціює імуногенні властивості
- Зменшує ушкодження легеневої тканини, викликане збудником Mycoplasma hyopneumoniae
- Вік тварини під час щеплення
- Можливість одно- чи дворазового застосування
- Формування активного імунітету не пізніше 21-го дня після вакцинації
- Захист упродовж усього періоду відгодівлі
- Мінімальні місцеві і загальні реакції
- Ціна
