Директор ПСП «Амарант Агро» у Київській області, яке вирощує картоплю на чіпси «Люкс»
Спілкувалась Ірина Корчагіна, Agroexpert (Україна)
Нас у родині було шестеро. Батьки – прості селяни, працювали в колгоспі. Тримали господарство, город, статків не мали. Між дітьми були розділені обов’язки, кожен знав, що потрібно робити.
Із дитинства в сім’ї прищеплювали любов до праці. Моїм завданням було доглядати за гусьми. Двоє старших братів ходили за коровами, а я та найменший брат відповідали за гусей. Інколи хотілося натомість м’яча поганяти, а гуси робили шкоду в сусідському городі. Мама потім за це «виховувала».
Від батьків завжди знав, що тільки праця дає кращі умови для життя. З досвідом засвоїв, наскільки важливою є відповідальність. Якщо ти ставишся до роботи, до родини і до колег відповідально, ти можеш передати їм цю рису.
Перший заробіток мав за проданого на базарі гусака. У мене порвалися старі кеди, а грошей на нові у мами не було. Оскільки я пас гусей, за мою роботу мама зарубала гусака і запропонувала продати. Тоді ми вдвох із братом виручили 3,5 карбованців. Пізніше заробляв по-різному, але спогад про перші гроші найяскравіший, як розуміння того, що ти можеш користуватися винагородою за свою роботу.
Організаторські навики проявив уже в дитинстві. Якось зібрався з друзями пограти у футбол, а мама доручила сапати город. Тож я зібрав хлопців, ми зробили всю роботу і пішли разом гуляти.
Я один із родини професійно працюю на землі. Два брати у будівництві. Найменший – у спорті, директор ДЮСШ. Сестра працювала у банку контролером.
Коли росли свої діти, не приділяв їм достатньо часу, була робота, хату будували, тому зараз віддаю більше уваги внукові. Він для мене – радість, відрада. Приходжу додому втомлений, без настрою, а він мене вже чекає, капці несе і все як рукою зняло.
Чи правильно ти прожив життя і вів справи, які помилки допустив можна побачити у дітях. А ще більше – у внуках.
Прикладом для мене в житті були батьки. Батько пішов із життя рано, йому виповнилося 57 років. Мамі зараз 85-й рік. На свята та родинні ювілеї ми збираємося у неї великою родиною, від 20 осіб.
Мій дід був господарем на землі, як тоді казали, «куркулем». Коли обирав назву для свого господарства хотів назвати вуличним іменем діда – «Шуляк», відмовила вчителька, дружина мого дядька, який теж хотів так назвати своє фермерське господарство, мовляв, це слово нелітературне. Запала в душу назва «Амарант», щириця, а в перекладі з грецької означає «вічний». Додав «Агро», бо «Амарант» вже зареєстрували до мене.
Без зрошення, я би, мабуть, не займався овочівництвом. Бо це дуже великі затрати. Поливаємо картоплю й овочі, тільки цибулю маємо на краплинному зрошенні. Щороку вкладаємо в зрошення великі гроші (на ремонт та відновлення магістралі). У нас у Шпитьках ще з радянських часів було 913 га земель під поливом.
Намагаємося налагодити реалізацію та вирощування ранніх овочів. Приблизно з 20 червня починаємо збирати ранню капусту, картоплю, моркву. Цибулю – в серпні. Близькість до споживача підказала нам почати раннє збирання й реалізацію врожаю. Щороку вирощуємо та продаємо 10 тис. т овочів і картоплі. Для пізніх сортів маємо власне сховище (у нас на 1 тис. т і ще близько 1 тис. т орендуємо). Зберігаємо до 1 квітня – 1 травня.
У селянській роботі не розділяю на вдалі й невдалі роки. Краще працювати стабільно, постійно. В один рік рентабельність буває нижча, в другий – ліпша, бо кон’юнктура ринку ще не стала, до того ж додається ще курсова валютна різниця. Це також додає клопоту. Але плакатись не треба, треба працювати. Отримувати результат. Краще йти постійно крок за кроком уперед, не озираючись назад. А просто враховувати насамперед власний досвід, досвід колег. Не повторювати помилки, в першу чергу свої, а вчитись на чужих.
Постійно міркуємо щодо розширення чи урізноманітнення асортименту. Але найкраще триматися того, що напрацьовано. Ми закладаємо щороку досліди з різних сортів і гібридів овочевих культур, отож кожен рік у сівозміну додаємо щось нове. Заклали досліди з цвітної капусти, броколі, вивчаємо варіанти розширення асортименту, можливо, ще вводитимемо пекінську капусту. Знаючи, що на Заході овочівники поступово переходять від вирощування білокачанної капусти на пекінську, ми теж міркуємо над цим. Але в жодному разі ми не залишимо українців без борщу (сміється).
Прямо на узбіччі одного свого поля ми поставили магазин. Люди купують напряму наші овочі, дехто спеціально приїздить із міста і навколишніх сіл. Уже багатьох своїх покупців знаємо в обличчя. Найприємніше, коли нові клієнти приїжджають за порадою постійних.
Один високопоставлений чиновник купував нашу моркву для онуків та перевірив її у лабораторії. Приїхав знову та подякував нам за високу якість. Такі ситуації – найбільша винагорода, яка заохочує працювати.
Пишаюся тим, що зміг створити успішне підприємство із великим колективом. Ми можемо цих людей забезпечити роботою, гідною зарплатнею та підтримуємо тих, хто потребує допомоги і звертається за нею. Ми багато допомагаємо бійцям АТО, почали з батальйонів Кульчицького, «Миротворець», «Київська Русь». Працюємо напряму і через волонтерів. Дбаємо про дитбудинки, лікарні. Головне – мати бажання і можливість допомагати.
Коли ти вклав у землю, отримав результат і цим можеш поділитися зі всіма нужденними – це найліпша віддача.
Найбільше мотивує йти щодня на роботу і бачити, що разом із колективом ти успішно виконуєш завдання, які ти насамперед ставиш сам перед собою, потім – перед підопічними. Головне, що є колектив однодумців – колеги та партнери. Тоді йдеш на роботу із бажанням.
У моєму житті практично немає межі між роботою та родиною. Тривалі свята без роботи мене засмучують. Тішуся, коли знову йду на роботу, споглядаю сходи, як формується врожай. Найбільша насолода бачити, як вирує життя.
Земля заряджає мене енергією, допомагає зняти напругу. Коли засмучуюсь якоюсь ситуацією, як-от через бюрократичні перепони, законодавчі складнощі, то їду в поле, до картоплі, овочів.
Якби не працював на землі, то швидше за все, був би будівельником. Мене в дитинстві притягувало будівництво. Я не зміг би займатися роботою, де треба, умовно кажучи, перекладати папірці, мені треба щось створювати, мабуть, у душі я творець.
Мені часто кажуть, що я надто довірливий і що люди цим можуть скористатися, але я думаю, що краще нехай вони користуються добротою, ніж їх обманюють.
Микола Римарчук
56 років. Народився і виріс у селянській родині на Рівненщині. Батько працював у колгоспі, був лісником, мама трудилась на землі. Микола передостанній із шести дітей у родині. Закінчив сільськогосподарський технікум у Боярці. Здобув фах агронома в Українській сільськогосподарській академій у Києві, нині – НУБіП. Отримав направлення на практику в Шпитьки в 1979 р., півроку був робочим, ще півроку – помічником бригадира. У 1980 р. керівництво радгоспу запросило на роботу агрономом із захисту рослин.
Із 2003 р. директор приватного сільськогосподарського підприємства «Амарант Агро». До того був заступником директора господарства-попередника ПСП «Шпитьківське». Господарство обробляє 700 га у Фастівському та Києво-Святошинському районах Київської області. Основний напрям виробництва – картопля та овочі, вирощують так званий борщовий набір: буряки столові, моркву, цибулю, капусту. Площі зрошують завдяки системі дощування та краплинному зрошенню. Щороку вирощують і продають 10 тис. т готової продукції, здебільшого через мережу супермаркетів «АТБ», а картоплю на виробництво чіпсів «Люкс».
Із дружиною Ларисою, вчителем російської мови та зарубіжної літератури, виховали двох синів, які працюють разом із батьком, Андрія, 29 років, та Богдана, 25 років. Невістка Галина працює в господарстві бухгалтером, нині у декретній відпустці за 2-річним Святославом.
