Спілкувалась Ірина Корчагіна
Крістіан Крумпгубер уже 26 років поспіль очолює відділ рослинництва сільськогосподарської палати Верхньої Австрії. Під час свого візиту в Україну для участі в «Українському соєвому конгресі» він розповів журналу Agroexpert про роботу своєї установи, як вирощують сою в Австрії і де в Європі її посіяли вперше.
Кореспондент: Якою є роль федеральних сільськогосподарських палат для аграрного сектору Австрії?
Крістіан Крумпгубер: Сільськогосподарська палата (нім. Landwirtschaftskammer) – це спілка, яка представляє інтереси фермерів. В Австрії є її представництва в кожній федеральній землі (провінції). Офіс у Верхній Австрії розташований у місті Лінц та має 8 відділів. Мій відділ займається всім, що пов’язано із рослинництвом, окрім лісівництва.
Ми пропонуємо фермерам технологічне консультування і супровід, а також проводимо практичні дослідження та випробування, результати яких можна спостерігати протягом усього періоду вегетації. Наші дослідження не є глибоко науковими, для цього ми працюємо із селекціонерами, вченими, переробниками тощо.
Палата не має своїх земель і всі досліди ми закладаємо на полях фермерів за нашими схемами. Вивчаємо технологічні особливості, які потрібні у землеробстві, досліджуємо нові сорти, хімічний захист, норму висіву, густоту посівів та інші аспекти вирощування.
Також ми проводимо навчання фермерів та організовуємо дні поля.
К.: Що потрібно зробити фермеру, аби вступити до сільськогосподарської палати?
К. К.: В Австрії участь фермерів у сільськогосподарських палатах є обов’язковою та необмеженою в часі. Це передбачено законом, починаючи з 1934 р. Хоча нині доволі жваво дискутують про таку потребу. Робота палати фінансується за рахунок внесків учасників та державної підтримки. Розмір внеску залежить від обсягу земельної площі, бонітету ґрунту, наявності тваринництва, розміру сплати податків та може сягати від 100 євро до 2–3 тис. євро.
Фермер може звернутися до нас будь-коли за безкоштовною консультацією за телефоном. Індивідуальні послуги та вирішення проблем на місці оплачують окремо.
К.: Які культури наповнюють сівозміну у вашому регіоні?
К. К.: Верхня Австрія є багатогалузевою щодо рослинництва – рільництво, пасовища, спеціальні культури, виноград та хміль. Попри невеликий розмір сама ж Австрія поєднує доволі строкаті умови виробництва: від вельми посушливого панонічного клімату у північно-східних районах Нижньої Австрії до сприятливих умов у Верхній Австрії, де ми збираємо в середньому 60–70 т/га цукрових буряків. Маємо також хорошу врожайність зернових, кукурудзи та сої. Однією з популярних нині культур є олійний гарбуз, щодо вирощування якого ми навіть співпрацюємо з іншими регіонами.
К.: Соя – типова для Австрії культура?
К. К.: У нашій країні її вирощують вже багато десятиліть. Хоча насправді Австрію можна вважати піонером цієї культури. Австрійський професор Фрідріх Габерланд із Школи ґрунтознавства (нині – Університет ґрунтознавства BOKU у Відні) оцінив агрономічні властивості сої і з 1875 по 1877 рр., провів низку випробувань у тогочасних країнах Габсбургської монархії. Він досліджував вирощування та вивчав можливості переробки і використання соєвих продуктів. Результати його випробувань увійшли до однойменної наукової праці Sojabohne – Ergebnisse der Studien und Versuche über die Anbauwürdigkeit dieser neu einzuführenden Culturpflanze, але його роботу ніхто не продовжив. Хоча у німецькомовному аграрному середовищі сою довго називали «бобами Габерланда» і у 30-х роках минулого століття навіть існував однойменний сорт.
К.: Скільки сої вирощують австрійські фермери тепер?
К. К.: Торік загальна площа під соєю становила 57 тис. га. Я думаю, що це той максимум, який ми можемо собі дозволити і в наступні роки площу будуть утримати на цьому рівні, або дещо навіть зменшать.
Палата Верхньої Австрії має чималий досвід вирощування сої, ми знаємо про неї все, що потрібно фермерам задля отримання гідних урожаїв, адже почали вирощувати її з 90-років. До того ж я особисто завжди захоплювався цією культурою.
К.: Вивчали сою як джерело білка чи агрономічний вплив?
К. К.: Спочатку ми шукали альтернативні культури, крім пшениці і кукурудзи, які б не перенасичували сівозміну. Тоді як усі захопились ріпаком і соняшником, ми зробили ставку на сою.
К.: З того часу цілі щодо сої змінились?
К. К.: В ЄС соя має особливе місце завдяки збагаченню ґрунту азотом. У нас обов’язково після сої сіють озимі зернові для використання азоту за так званими «зеленими правилами». Навіть якби таке регулювання не було примусовим, то зернові дістають найбільшу користь від сої як наступна культура. Я би навіть радив висівати не озиму пшеницю, а озимий ячмінь, оскільки він утворює потужнішу вегетативну масу і може ефективніше засвоювати азот після сої. В середньому після сої у ґрунті лишається 30–40 кг д.р. азоту.
У кукурудзяній сівозміні соя цікава для контролю жука діабротики. Класична ротація, яку ми радимо, – кукурудза – пшениця – соя – озимі зернові. Також я би не рекомендував розміщувати в спільній із соєю сівозміні ріпак і соняшник через ризик поширення склеротинії.
Європа наразі переймається забезпеченням тваринництва та харчової промисливості не ГМ-соєю. Асоціація «Дунайська соя» працює над тим, аби європейські країни вирощували безпечну сою та отримували від цього економічний зиск.
К.: Яку норму висіву сої використовують в Австрії?
К. К.: Норма має залежати від сорту, зокрема, від строків стиглості. Ультраранніх скоростиглих сортів (000) густота рослин має бути 60 шт./м2, 00 – середні сорти – менше 50 рослин/м2, а пізні (0) сорти – 45 рослин/м2. Слід звертати особливу увагу на забезпечення вологою рослин під час вегетації. Залежно від того, чи буде волога у критичний період – від цвітіння до утворення насінин у бобі варто обирати сорт сої та загалом приймати рішення щодо доцільності вирощування культури. Найоптимальніше міжряддя для наших умов – 35–45 см, поширені в нас ранні сорти добре змикають міжряддя.
К.: Ваші поради щодо удобрення сої?
К. К.: В Австрії ми не вносимо азотних добрив під сою. За нашими дослідженнями, азот може пригнічувати бульбочкові бактерії. Навіть більше, австрійські фермери не вносять жодних добрив під сою, навіть фосфорних чи калійних. Потреба в них забезпечується шляхом удобрення розрахункових норм ще під попередник. А на здорових ґрунтах добрива для сої не потрібні. Радше приділити більшу увагу інокуляції.
К.: Австрійські фермери інокулюють насіння самотужки?
К. К.: Традиційно фермерам постачали вже інокульоване і протруєне фунгіцидом насіння. Але найкраще було б висівати свіжоінокульоване насіння, до того сам інокулянт недорогий. Нині співвідношення обробленого та необробленого інокулянтом насіння у нас становить десь 50:50. Ми радимо проводити інокуляцію за кожного висівання сої, навіть якщо на конкретному полі її вже вирощували. Негативно на азотфіксуючі бактерії впливає УФ-сонячне проміння перед сівбою та кисле ґрунтове середовище.
К.: Висота нижнього ярусу – сортовий чи технологічний показник?
К. К.: Ми проводили багато дослідів щодо висоти нижнього ярусу бобів. Здебільшого – це особливість конкретного сорту, але можна частково це регулювати площею живлення, загущенням рослин. А ще важливо ретельно готувати посівне ложе, аби його поверхня була максимально вирівняною. За таких умов зручно опускати жатку низько, щоб захопити нижній ярус. Лише завдяки цьому можна попередити 10% втрат урожаю.
К.: У разі повної заборони гліфосату в Європі, які альтернативи мають фермери на сої?
К. К.: Тепер гліфосат уже не можна використовувати для десикації в Австрії. Хоча він не є вирішальним для гербіцидного контролю на сої, водночас, перелік «соєвих» гербіцидів доволі обмежений. Проти дводольних бур’янів у нас обробляють імазамоксом. Популярний колись досходовий Базагран (бентазон) у нас заборонили з міркувань захисту довкілля. Основні гербіцидні обробки припадають на 80% на досходові гербіциди.
К.: Щоб Ви порадили українським фермерам щодо вирощування сої?
К. К.: Фермери хочуть мати унікальні рецепти вирощування сої, але їх не існує. У регіонах, де не випадає в рік щонайменше 550–600 мм опадів або 120 мм у критичний для сої літній період вирощувати сою невигідно. Насправді соя не є важкою культурою, вона дуже проста й екстенсивна в культивуванні. Тому австрійські фермери й обирають її, адже вони не хочуть вирощувати складні і витратні культури.
