49 років. Англійка. Керівник відділу Фінансових рішень у країнах СНД компанії «Сингента». Народилась у містечку Мідлсбро в Північно-Східній Англії, де прожила до 17 років. Тато працював металургом, пізніше керував заводом, мама була фармацевтом. Хелен була єдиною дитиною в родині. Має філологічну освіту. Навчалась у Даремі на Північному Заході Англії. У 1990 році по обміну філологами поїхала в СРСР у Володимир. Потім працювала в Москві перекладачем новин в «Інтерфаксі» та для американського каналу СBS, під час путчу супроводжувала відеооператорів. Навчалась на перекладача російської та німецької. Працювала у британській компанії ED&F Man Sugar, куди влаштувалась з другої спроби після того, як подзвонила напряму директору та переконала взяти її. Закуповувала і продавала цукор в Україні, Росії, Казахстані. Продавала електроенергію в енергетичній компанії, керувала проектами у тютюновій фірмі British American Tabachouse в Москві. Із 2010 року працює в компанії «Сингента» в Україні у відділі Фінансових рішень. Відповідає за Росію та Україну. Любить пити чай із молоком. Улюблені страви української кухні – борщ та салат «Олів’є». Вільно говорить німецькою, французькою, хорватською та російською мовами. Була заміжня за казахом, виховує 14-річного сина Алекса. Проживає в Києві. Має кота Віскаса
Спілкувалась Ірина Корчагіна, Agroexpert (Україна)
Моя родина походить із бідного промислового району Англії. Єдиним заняттям дітей та молоді там завжди був футбол. За більш ранньою статистикою там народились більше футбольних гравців Англії, ніж в інших районах. Бо це був вихід із бідності. Батько мами та дід батька були букмейкерами. У 20-х роках минулого століття це був незаконний бізнес. Коли я приїхала в 90-х у Росію, то цей досвід родини мені допоміг на генетичному рівні адаптуватися. Найяскравіші спогади дитинства пов’язані з літніми канікулами. Ми з друзями проводили весь час у природному парку Lake District National Park. Жили у вагончиках, розважалися, купалися, ходили в місто, на атракціони. Це був абсолютно щасливий безтурботний час. Тато був для мене прикладом управлінця. Він керував заводом, який хотіли закрити, бо він застарів і був небезпечним. Доводилося приймати рішення щодо звільнення людей, дехто з них був у віці, інші мали родини. Але він вмів приймати непрості рішення. Раніше британське суспільство було дуже формальним, сьогодні все змінилось. Моя бабуся попри те, що вона була розумна й інтелігентна жінка, мусила залишити школу у 14 років, тому що дівчатка далі не навчались, на той час так було правильно. Дівчата працювали до заміжжя, а потім займались лише родиною. У школі подобалося вивчати мови, вони мені легко давались. Була відмінницею. Навіть маю нагороди за успішне вивчення іноземних мов. У школі вивчала п’ять років латинь, сім – французьку та шість років німецьку мови. Попри те, що латинь є мертвою мовою, вона мені знадобилась у житті. На всіх шкільних перервах ми грали у футбол. Кожен мав свою улюблену футбольну команду, я вболівала за «Нью-Касл Юнайтед». Це було таке собі хобі, культурна спадщина. Нині футбол мене не цікавить, хоча правила я пам’ятаю досі. Мені хотілося пригод, поїхати геть і побачити світ. У нас вдома було все якимось похмурим. Хотіла вирватися звідти й досягти чогось у житті. Перший підробіток мала з 16 років. Працювала по суботам у магазині з продажу газет. Я була помічницею у відділі, який збирав і рахував виручку та відвозив гроші в банк.
Після закінчення університету, як і багато молоді, зрозуміла, що не знаю нічого. Запропонували поїхати в Радянський Союз за філологічною програмою. В Англію за цією програмою їхали академіки, а в обмін вони попросили шість викладачів англійської мови. Я жила в радянському гуртожитку, отримувала стипендію 120 рублів та талони на продукти, відразу не могла зрозуміти, що з ними робити. До речі, коли я побувала у цьому самому гуртожитку через 20 років, то там нічого не змінилось. Це був справжній погляд на Радянський Союз. Усе було інакше, ніж нам розповідали про Росію в університеті. Це було реально відкриттям. Хотіла працювати у компанії ED&F Man Sugar, але вони мені спочатку відмовили. Компанія з історією, офіс розташований у бізнес-районі Сіті в Лондоні. Я була молода та смілива, мені було 23 роки. Подзвонила генеральному директору та сказала, що він не правий і повинен взяти мене на роботу. Я пропрацювала там до 2000 року в проектах в Україні, Росії та Казахстані. Потрібно вічно рухатися, не можна сісти і чекати. Коли я в перші роки працювала в Росії та Казахстані, то я добре бачила, як людям потрібно було проявляти кмітливість та рухатися. І цей процес безперервний. Ніхто за тебе нічого не зробить, тобі нічого ніхто не винен. Рух і пошук дає енергію та життя. Під час роботи в енергетичній компанії нашим завданням було виділитися з поміж усіх, хто продає таку ж продукцію. Потрібно було допомогти клієнту отримати продукцію на від- повідних умовах і на вигідний йому період та при цьому не втратити зі свого боку. Клієнт хоче завжди отримувати простий і вигідний продукт. Яким би складним він не був насправді, клієнта це не повинно стосуватися. Для нього продукт має бути зрозумілим. Він хоче знати, що він купив і що це було вигідно. Завдання компанії все спростити. Для роботи в команді важливо мати спільну мету. А якщо мета не є спільною, ви повинні вміти домовлятися, аби не було розбіжностей. Домовляйтеся, що буде спільним і це всім має бути вигідним. Бувають моменти, коли треба прислухатися, а бувають – коли потрібно висловитися. Слід вміти розпізнавати такі ситуації.
Якщо люди в команді різні, вони просто різні, це не є погано. Разом краще, ніж поодинці. Моя нинішня діяльність схожа потроху на все, чим я займалась до того. В компанії «Сингента» ми теж продаємо клієнту товар, який насправді є не таким уже й простим. Ціную в людях чесність. У житті все може трапитись. Навіть якщо ви добра людина і хороший фермер, у вас можуть бути посуха, проблеми із водою, але це не кінець світу. Адже немає проблем, які не можна вирішити. Завжди можна знайти якийсь компроміс. Я сьогодні багато їжджу Україною. Це цікаво, це нові знайомства, нові враження. В Україні нині багато молодих фермерів, кожна людина, кожне господарство по-своєму цікаві. Поїздки та спілкування з фермерами допомагають нам оптимізувати рішення, які ми їм пропонуємо. Інакше кажучи, якщо наші продукти комусь не подобаються чи є незрозумілими, то в них немає сенсу. Думка клієнта є дуже важливою для компанії. Ми їздимо для того, аби зрозуміти, запропонувати, почути. Звісно, ми не можемо все змінити. Але якщо ми можемо щось придумати, знайти якийсь ви- хід, то ми намагаємося. Пишаюся своїм сином. Мій син звичайний 14-річний тінейджер, інколи похмурий, інколи дуже вередливий. Але він молодець. Він жив в Україні, в Росії, відвідує родичів у Казахстані. Він має свої цінності, має почуття гумору, може всюди освоїтися. Якось на православне Різдво я попросила його поїхати зі мною до клієнта. Дорога тривала 5 годин, він поїхав, але був незадоволений. На місці навпаки був привітний і спілкувався з людьми. А потім вибачився переді мною, що був неправий, що насправді в його житті не все так погано, що є завжди той, кому важче. Я подумала, що він молодець, адже він це усвідомив і сказав.
Мені подобається, що якщо ти щось робиш, то це комусь потрібно. Тішить, що у наших програмах фінансових рішень є новий підхід, що вони дають комусь шанс та є справедливими. Радію, що ми відкриті, ми намагаємося щось змінити, щоб усім було краще, легше. Якщо клієнт дякує за те, що продукт йому допоміг, що він розповів про це далі, то це показник ефективності моєї роботи. По деяких програмах ми маємо до 60 постійних клієнтів. Але ми прагнемо більшого. Наша мета, аби українські фермери мали такі самі переваги у фінансуванні та доступ до простих фінансових інструментів, як і фермери в Америці, Англії, Франції.
В Англії цікавий союз фермерів, який глибоко проникає в їхнє життя. Фермер завжди може по- дзвонити туди, отримати будь-яку інформацію, номери телефонів інших фермерів. Цього року в Україну приїздили представники цього союзу. Були в Києві, Житомирі, Харкові, відвідували господарства. Одному з них було 80 років, каже, що син заборонив йому водити комбайна. Британські фермери мають більший доступ до ресурсів за різними умовами, у них більше можливостей інвестувати, у них різні фінансові програми, більше можливостей продавати, хеджувати свої ризики. В Україні цього всього немає. В Англії фермер у одному місці може купити насіння, добрива, продати врожай, отримати послуги тощо. Вони вирощують, але не всі з них є бізнесменами. Українські ж фермери – справжні бізнесмени, ділові люди. В Англії виробництвом може займатися родина, а у вас – справжнє підприємство. В українського сільгоспвиробника немає дотацій, у нього коливається курс, змінюється ПДВ, він не може зберегти валюту, але при цьому він отримує прибуток. Ваші фермери просто молодці. Не рахувала, скільки країн відвідала, більше, ніж середньостатистична людина, але менше, ніж повинна би була. Об’їхала майже всю Середню Азію, крім Таджикистану. В 1996 році я відвідала Японію, це мене дуже вразило, країна вразила, люди настільки цікаві та добрі. Моя подруга вивчала японську, але виявилось, що це не так, вона не змогла навіть нічого прочитати. У житті все можливо, але в рамках закону. Якщо хтось каже, що не може, питання – ви не можете, чи не хочете? Зазвичай треба щось змінити, аби досягти результату. Слід старатися не говорити «ні», а натомість – «добре, я спробую». Вихід є завжди. Я людина настрою, бо настрій – це енергія, але я намагаюсь себе контролювати. Захоплюють люди, які можуть знайти вихід із будь-якої ситуації незважаючи ні на що, можуть все організувати попри труднощі, використати досвід. У кожній людині є багато хорошого. Кожен має свій талант. Якщо людина не має можливості його використовувати, то вона буде незадоволена собою. Це є проблемою у багатьох країнах. Українським аграріям побажала би продовжувати бути собою
ХЕЛЕН ФЕІРЛЕМБ: КЕРІВНИК ВІДДІЛУ ФІНАНСОВИХ РІШЕНЬ У КРАЇНАХ СНД КОМПАНІЇ «СИНГЕНТА»
