Захист будь-якого яблуневого саду має ґрунтуватися на даних фітосанітарного обстеження. Профілактичні обробки можна проводити проти хвороб, але в жодному разі не проти шкідників. У статті наведено приклад розробки захисту яблуневого саду на основі спостережень за шкідливими об‘єктами навесні, до цвітіння.
У середньому яблуневі насадження в Україні обробляють пестицидами близько 15 разів за одну вегетацію. При цьому ніхто не перевіряє остаточної кількості хімічних препаратів у продукції, яку реалізують населенню. Однак пестициди не лише шкодять нашому здоров’ю, але й впливають на популяції шкідливих та корисних організмів. Так, застосування хлор- і фосфорорганічних інсектицидів широкого спектра дії призвело до загибелі хижих кліщів та паразитів молей, після чого почалося масове розмноження рослинних кліщів і домінуючих молей (В. М. Ткачев, Л. Г. Онищенко, 1992).
Захист яблуневого саду має ґрунтуватися не на загальних рекомендаціях, а спиратись на реальну ситуацію. Профілактичні заходи проводити потрібно, але в жодному разі не застосовувати профілактичне обприскування інсектицидами. Тому задля попередження забруднення довкілля слід обстежувати сад і визначати не лише шкідливі об’єкти, але й їхню чисельність та ступінь їхньої шкідливості. Якщо ви побачили одну казарку на дереві, це ще не причина для проведення негайного обприскування.
Ранньовесняні клопоти: важлива профілактика
Основним елементом догляду за яблуневим садом є його обрізування, що дуже важливо для формування крони дерева, водночас це слугує профілактичним механічним заходом захисту дерев від шкідливих організмів. Адже ми видаляємо гілочки, які містять зимуючі стадії патогенів, кліщів та комах.
Іншим важливим заходом є побілка стовбурів і скелетних гілок, що захищає дерева від сонячно-морозних чи сонячних опіків кори. Ранньою весною слід ретельно оглянути дерева і за потреби залікувати рани, що дасть змогу надалі уникнути їхньої обробки Препаратом 30 В.
Розпускання бруньок
Із кінця І декади квітня почали розпускатися бруньки на яблунях. У цей час уже добре видно, як розвивається кожне дерево. Бруньки розпускались недружно, що спостерігалось навіть на одному дереві. У цей період ще добре було помітно проблемні гілки. За допомогою фітосанітарного огляду цілком можливо виявити хвороби та наявних шкідників.
Деякі стовбури й гілки були вкриті лишайниками, щодо яких постійно триває дискусія – видаляти їх чи ні. Лишайники не є паразитами яблуні. Окрім дерев, вони прекрасно розвиваються і на камінні. Лишайники ростуть дуже повільно, тому для їхнього кращого розвитку ліпше придатна кора, яка вже не так швидко нарощує свої тканини. Тому їх більше утворюється на старих чи ослаблених деревах. Тобто лишайники можуть слугувати своєрідним сигналом для пошуку причин ослаблення дерева. Там, де стовбури дерев регулярно білять вапном або використовують фунгіциди, лишайники не утворюються.
Розвиток хвороб
З-поміж хвороб яблуні у цей період ми відмітили симптоми лише двох: моніліозу та цитоспорозу – ще з попередньої вегетації на гілочках залишились висіти муміфіковані плоди. Торік улітку відбулося зараження конідіями, після чого плід перестав розвиватись, поступово у ньому поширилась грибниця. Так плід перетворився на «мумію», яка перезимувала на дереві, а навесні ми її виявили. Спостерігали симптоми цитоспорозу на засохлих гілках. За літературними даними, яблуню уражують Cytospora carphosperma Fr. та C. copitata Sacc et Schnalz. Кора уражених гілок набула червоного забарвлення і на ній утворились чорні горбики. Під мікроскопом були помітні вигнуті одноклітинні безбарвні спори – отже, гриб уже готовий до зараження. Спори фітопатогену уражують лише ослаблені дерева (через механічні пошкодження). Профілактика цитоспорозу: правильний догляд за деревами, запобігання виникненню ран або у разі потреби їхнє лікування. Хвороба тільки починає своє поширення, оскільки кора стовбурів не уражена. У нашому випадку муміфікованих плодів та гілок, уражених цитоспорозом, було небагато, їх можна було без проблем видалити.
Перші шкідники
Першими, кого ми побачили, були мурахи, які швидко перебігали гілками та стовбурами, нишпорили у бруньках. Це відомі господарі попелиць, що вдало займаються їхнім розведенням. Тож результати активної діяльності мурах ми невдовзі побачимо.
Оглянувши бруньки, побачили, що вони пошкоджені. На бутонах живилися довгоносики. За особливостями морфології імаго визначили, що це був сірий бруньковий довгоносик (Sciaphobus squalidus Gyll.). Жук завдовжки близько 7 мм, самиці дещо ширші у спинці за самців. Надкрила випуклі, яйцеподібні. Перетинчасті крила недорозвинуті, тому жуки не літають. Головотрубка вкорочена й дещо розширена. Цікаво, чому жук отримав назву сірого довгоносика. Роздивилися його за мікроскопічного збільшення. Насправді зверху він має шоколадне забарвлення, надкрила вкриті рожевими лусочками, а головотрубка, вусики та ноги – кремовими волосками. Знизу жук має молочно-зелене забарвлення. На надкрилах лусочок у деяких місцях немає, і без збільшення під мікроскопом ці місця нагадують темні смужки. Довгоносик на сонці має коричневе блискуче забарвлення, але ніяк не сіре. Тож жуки перезимували у ґрунті, залізли стовбурами на дерева, й на бруньках уже помітні великі вигризені отвори. Живляться імаго лише вдень, на ніч спускаються на землю і ховаються під грудками ґрунту, у підстилці та в інших затишних місцях. У цей період вони активно живилися, а також спарювалися. Також відмічали сильне пошкодження деяких бруньок. Так, встановили, що за середньодобової температури повітря 10 – 12°С один жук брунькоїда може знищити за добу від 46 до 54 бруньок (за даними Ю. Яновського, 2011 р.). ЕПШ сірого брунькового довгоносика – 3–5 жуків на 100 см гілок.
Знайшли декілька гілочок, вкритих щітками комоподібної щитівки (Lepidosaphes ulmi L.). Останніми роками вона набула значного поширенння, виявляли її в усіх кліматичних зонах України, але найчисельніша вона у Степу. У Лісостепу навесні та влітку 2013 р. відчутно шкодила у Сумській, Вінницькій, Хмельницькій, Чернівецькій областях, де на 30 – 100% площ заселяла 25 – 40% дерев (у слабкому та середньому ступенях) (Т. М. Неверовська, В. М. Чайка, О. Петрик, 2014 р.). Під щитками містилися яйця, які вдало перезимували. Відродження і вихід личинок, за літературними даними, розпочинається наприкінці квітня – на початку травня за температури понад 8°С і триває 8 – 14 діб. Личинки розповзаються деревом та через 2 – 3 доби присмоктуються до кори стовбурів і гілок, потім покриваються білими воскоподібними нитками, що переплітаються між собою. Через 15 – 20 діб личинки І віку линяють, при цьому втрачають очі, вусики й ноги. Щиток складається із секреторних виділень і шкірок, які залишаються після линяння. Саме в цей періодінсектициди будуть найефективнішими проти шкідника. ЕПШ для комоподібної щитівки – більше 5 щитків на 10 см гілок. Личинками комоподібної щитівки живляться сонечка, золотоочки, хижі клопи, мухи-сирфіди, туруни, хижі кліщі, павуки тощо.
Відокремлення бутонів
У фазу відокремлення бутонів спостерігали найбільшу чисельність комах. Окрім сірого брунькового довгоносика, у бутонах виявили поодинокі особини трубкокрутів. Брунькоїд пошкоджував пуп’янки та молоде листя. Букарку визначили за характерною морфологією імаго: довжина – 2–3 мм, синє із металевим блиском забарвлення. Молоді листочки пошкоджував сірий буряковий довгоносик, обгризаючи їхні краї.
Ще одним неспеціалізованим шкідником яблуні був зелений деревний клоп (Palomena prasina L.). Зелений клоп має невеликий хоботок (його ротовий апарат колючо-сисний), яким він проколює листя рослин і висмоктує із них сік. Шкідник літає дуже рідко, тому скоріш за все він живився на яблуні, де і відбулося спарювання комах.
На «розвідку» із квітучих дерев прилетіла оленка волохата (Epicometis hirta Poda). Цей фітофаг останніми роками набув значної шкідливості в Україні. Імаго живляться переважно цвітом різноманітних рослин у теплі дні, вигризаючи приймочку, маточку та зав’язь, у холодні та дощові – ховаються. Живлення починається на бур’янах, а потім шкідники перелітають на плодові дерева.
У цей період ми побачили перші симптоми борошнистої роси яблуні (збудник –Podosphaera leucotricha Salm.). На розетках молодих листків і суцвіттях проявилась первинна інфекція у вигляді ніжного борошнисто-білого нальоту. Гриб перезимував міцелієм у бруньках, які розпустились, й утворилось конідіальне спроношення збудника. Після цього періоду за сприятливих умов розпочнеться вторинне зараження рослин. Борошнисту росу спостерігаємо у нашому саду щорічно, вона набуває значного поширення та розвитку, тому потребує хімічного контролю.
Виявили також значну кількість корисних комах у яблуневому саду: у повітрі пурхали ніжні золотоочки, а на молодих листочках грілися семикрапкові сонечка.
Розробка системи з обмеження розвитку шкідливих організмів яблуневого саду
За результатами фітосанітарного обстеження пропонуємо систему захисту нашого саду. Позаяк щорічно борошниста роса набуває значного розвитку, тому лише проти неї пропонуємо обприскувати сад фунгіцидами – усі інші хвороби поки що можна регулювати механічно. Найчисельнішим серед шкідників виявився сірий бруньковий довгоносик. Оскільки ним були заселені не всі дерева, вважаємо, що достатньо буде застосування пасток. Через різке зниження температури оленка волохата не заселяла наші дерева під час цвітіння. Тож без застосування інсектицидних обробок ми зможемо зберегти корисну ентомофауну нашого саду.
