Олександр Курак, доктор с.-г. наук, професор (Білорусь)
У республіці Білорусь за останнє десятиліття досягнуті певні успіхи щодо підвищення продуктивності корів. Хоча, як твердять селекціонери, генетичний потенціал корів наразі реалізований не більш як наполовину. Ми пишаємося закладеним у тваринах високим рівнем генетичного потенціалу, однак найголовнішим завданням, як і раніше, залишається його реалізація. Саме цей успіх і свідчить про результати роботи та досягнення тваринників. Завдання полягає в тому, щоб отримати бажаний результат не на окремих, кращих фермах, а на більшості з них, і «не будь-яким шляхом», і не через 10–20 років, а набагато раніше. Тож, необхідно виробити свою модель успішного розвитку галузі не лише для підтримки продовольчої безпеки, але й для нарощування експортного потенціалу.
Спосіб утримання – під корів чи навпаки?
В умовах інтенсивного використання тварин на промислових молочнотоварних фермах і комплексах дуже важливо підібрати найоптимальнішу систему утримання тварин, що максимально відповідала б фізіологічним вимогам організму. Ця умова є фактором повної реалізації їхнього генетичного потенціалу, підвищення продуктивності та резистентності, підтримання високого рівня відтворної здатності й довголіття. Саме тому тваринники в усіх країнах із розвиненим молочним скотарством з особливою ретельністю підходять до цього питання. Актуально це й для наших виробників молока, особливо за організації та будівництва нових ферм і комплексів.
Прив’язний спосіб утримання – найпростіший в організації, зазвичай його застосовують на невеликих молочних фермах. Здебільшого він базується на стійлово-пасовищній системі, але може застосовуватися і цілорічна стійлова система.
У пасовищний період, завдяки активному моціону, інсоляції, повноцінній годівлі зеленою масою, багатою на вітаміни і мікроелементи, найменше виражена гіподинамія. Тварини укріплюють здоров’я, підвищують продуктивність. У них відновлюються відтворні функції, часто відбувається самолікування низки функціональних розладів, що загострилися у період зимово-стійлового утримання. Що вельми важливо – відсутня проблема хвороб копитець, яка особливо гостро стоїть для ферм і комплексів із цілорічним стійловим утриманням. Крім того, отримана в цей період продукція вирізняється високою біологічною цінністю і низькою собівартістю, а отже, і високою окупністю витрат. Ця система певною мірою збільшує довговічність тваринницьких будівель, забезпечує їх природну санацію в період відсутності тварин, «біологічний відпочинок». У цей період легко провести ремонт, дезінфекцію та інші заходи на фермі.
Багато виробничників не квапляться змінювати спосіб утримання тварин, а стараються максимально використовувати його з користю. Для цього встановлюють більш продуктивні і досконалі доїльні установки з молокопроводом, будують пасовищні центри, де в стаціонарних умовах доять корів, створюють високоврожайні пасовищні травостої, щоб забезпечити тварин біологічно повноцінним кормом. І надої становлять по 8–9 тис. кг молока за рік від кожної корови. Прикладом такого розумного підходу є лідер з виробництва молока у Білорусі – КСУП «Брильово». У 2013 тут надоїли по 9032 кг молока від кожної корови, додавши до рівня 2012 р. 100 кг, тоді як багато господарств «змінусували». І таких прикладів чимало.
У зимово-стійловий період за прив’язного способу утримання тварина може максимально проявити свої потенційні продуктивні можливості завдяки правильній організації диференційованої годівлі. До того ж можна раціональніше розпоряджатися концентрованими кормами. Крім того, легко забезпечувати індивідуальний догляд, ведення зоотехнічного і племінного обліку, ветеринарного обслуговування, контролю стану відтворення, здоров’я і продуктивності тварин. І що важливо, обговорювана сьогодні проблема «невирівняності» молочного стада на фермах прив’язного утримання не стоїть так гостро, як за безприв’язного.
Безприв’язне утримання. У Білорусі сьогодні будують нові і реконструюють старі ферми в основному під безприв’язне утримання молочного стада. На промислову основу переведено понад 40% корів. Загальновідомо, що безприв’язний спосіб утримання тварин, порівняно з прив’язним, дає змогу скоротити затрати праці як мінімум в 1,6–1,7 рази та запровадити комплексну механізацію всіх трудомістких процесів. Але, як свідчать результати освоєння нових молочнотоварних ферм і комплексів, далеко не на всіх об’єктах досягають очікуваних показників.
Саме тут проблема невирівняності молочних стад відчувається найгостріше. Модернізуючи ферми, на жаль, не врахували, що під нові технології потрібні й «нові» корови. Сподівання на те, що ми автоматично «переведемо» корів з прив’язного утримання на безприв’язне і швидко «рвонемо» вперед, не спрацьовує. Підходи до технології тут дещо інші. Комплектувати нові ферми слід лише первістками. Ось тільки за низького виходу телят (за даними МСГВ Білорусі, 74% за 2013 р.), що наразі обумовлює малу тривалість продуктивного використання корів (2,5–3 роки), не вдається забезпечити нові ферми необхідним новим поголів’ям, а також вести жорсткий відбір для створення «однорідного» стада. Для більшості сільгосппідприємств це дуже проблематично, а тому нові комплекси заповнюють тими тваринами, які є. Та навіть укомплектувавши ферму, але не виконавши вимоги однорідності стада за продуктивністю та якісними параметрами вимені, закономірно матимемо проблеми, які не можна ігнорувати. Інакше ми втратимо можливості отримати всі вигоди і переваги безприв’язного утримання тварин.
Проблеми, що виникають через невирівняність дійного стада
Проблема №1 – складність формування технологічних груп корів і диференційованої годівлі тварин. Формування технологічних груп є одним із найважливіших елементів, що впливає на ефективність безприв’язного утримання тварин та їхню продуктивність.
Як відомо, існує два основні принципи формування технологічних груп:
‒ однорідність тварин,
‒ стабільність групи (збереження її складу максимально довго).
Перегрупування проводять лише в разі великих коливань у добових надоях і термінах тільності тварин.
Найбільш прийнятним є метод формування груп корів за часом отелення або за стадією лактації. Цей метод простіший в організації і передбачає збереження постійного складу (стабільність) груп протягом 2/3 лактації, зменшує частоту перегрупування в 3–4 рази, дає змогу правильно організувати роздоювання і контроль запліднення корів. Проте його істотний недолік у тому, що за формування групи не враховується добова продуктивність тварин. Тому в технологічну групу потрапляють корови, що розтелилися в одному місяці, але з великими коливаннями добових надоїв.
Невирівняність стада за надоями створює певні труднощі за організації нормованої годівлі відповідно до продуктивності. Адже переведення корів на безприв’язне утримання і загальний кормовий стіл передбачає диференційовану годівлю тварин концентратами саме за величиною надоїв. Кормові станції дають змогу вирішити цю проблему, але коштують вони недешево та передбачають наявність висококваліфікованого фахівця. Відсутність диференційованої годівлі корів гальмує зростання їхньої продуктивності на сучасних молочних фермах і комплексах. Тож наші зоотехніки вирішують як знайти вихід, як у невирівняних групах організувати нормовану годівлю й роздоювання корів, щоб в умовах великогрупового утримання та вільного доступу до корму всі тварини могли проявити свою потенційну продуктивність. Деякі з них, всупереч усім рекомендаціям, за основний принцип формування стада беруть все таки надої, ігноруючи стадію лактації. Через це надої корів не стабільні протягом тривалого часу. Доводиться декілька разів перегруповувати секції корів, міняючи тим самим стадну ієрархію. Звісно, це призводить до стресових ситуацій і втрат продуктивності.
Проблема № 2 ‒ зниження пропускної спроможності доїльної установки.
У разі одночасного доїння, корови з великою різницею в добових надоях зазвичай не видоюються одночасно на доїльних установках типу «ялинка», «паралель». Це сповільнює процес доїння всієї групи, знижує продуктивність праці операторів і пропускну спроможність установки. У таких неоднорідних групах час перебування корів на доїльній установці залежить від тривалості видоювання корів з найвищим добовим надоєм, яких доять довше. На додачу до цього в багатьох стадах є тугодійні корови, у яких навіть за однакової продуктивності доїння займає 10 хвилин і більше. Ось і доводиться решті корів чекати, поки така корова не закінчить доїння. Зрештою, це погано позначається на ефективності управління молочним комплексом, на здоров’ї тварин і молочній продуктивності.
Проблема № 3 – неякісне доїння корів і складність підбирання оптимальної дійкової гуми для всього стада.
Наявність у стаді тварин, непридатних і (або) недостатньо придатних за параметрами вимені до машинної технології виробництва молока, – одна з причин зниження ефективності ведення галузі молочного скотарства в сільськогосподарських підприємствах.
Усі фахівці знають, що для машинного доїння потрібно підбирати тварин, вим’я яких придатне для цього. Але, попри це, проблема як і раніше залишається актуальною для тваринників. Незважаючи на різноманітність доїльної техніки на ринку, ще нікому не вдалося пристосувати доїльні апарати до особливостей вимені кожної тварини. І тим паче не можна сподіватися на те, що з цим завданням впораються роботизовані установки. У них такі самі вимоги до параметрів вимені тварини, як і у решти доїльних установок, якщо не вищі.
Зазвичай у багатьох господарствах до 30% корів не відповідають основним вимогам машинної технології доїння. І, якщо за прив’язного утримання оператор може індивідуально «підійти» до кожної корови, то за безприв’язного способу він позбавлений такої можливості.
Варто пам’ятати, що велика різниця в продуктивності і тривалості видоювання окремих чвертей вимені може стати однією з причин їхнього подразнення і захворювання на мастит через холосте доїння. Насамперед схильні до маститів тварини з дефектами вимені. Вони хворіють значно частіше (до 50%) порівняно з тваринами, вим’я яких придатне до машинного доїння (до 4%). Як відомо, одна корова, що перехворіла на мастит, знижує молочну продуктивність на 10–25% від річного надою.
Щоб отримати від роботи гуми належний ефект, насамперед, слід сформувати максимально однорідне молочне стадо не лише за продуктивністю, а й за морфологічними особливостями вимені та дійок.
Проблема №4 – складність якісного проведення контрольного доїння корів. Невирівняність стада за продуктивністю створює також певні труднощі під час контрольних доїнь. Адже пробу слід відбирати пропорційно кожному надою за допомогою технічних засобів у певному об’ємі за кожне доїння.
І на останок
Нинішній рівень молочної продуктивності білоруських корів ще не може задовольняти виробників молока. Нереалізовані можливості «молочного цеху» – здебільшого наслідок недостатньо ефективного виконання суворих вимог зоотехнічної роботи в кожній ланці технологічного циклу виробництва молока (селекція, годівля, відтворення, технологія тощо). Ось чому на сучасних промислових комплексах і фермах потрібно чітко виконувати технологічний регламент щодо виробництва молока.
Проблема якісного поліпшення молочних стад має вирішуватися комплексно, адже всі ланки технологічного ланцюга взаємозв’язані. Недоліки у роботі будь-якої з них знижують ефективність роботи всього механізму. Жорсткий відбір тварин має допомогти виправити положення. Але для цього важливо підвищити показники продуктивного довголіття корів, виходу приплоду, забезпечити тваринам належні умови годівлі, утримання, доїння, благополуччя щодо захворюваннях тощо. Це дасть змогу мати в стаді більше високопродуктивних корів, які «затримуватимуться» довше, а «небажаних» можна буде активніше бракувати. Дуже важливо мати максимально однорідне молочне стадо як за рівнем продуктивності, так і за морфологічними особливостями вимені та дійок. Комплектування стад коровами, вим’я яких придатне до машинного доїння, як і раніше залишається одним із найважливіших завдань молочного скотарства.
