Попередні 3 роки в українському грибному бізнесі відзначилися тенденцією до укрупнення господарств, переходом акцентів з виробництва на маркетинг, поліпшенням технології та збільшенням частки Фази III компосту.
Про це розповідають у прес-службі Інформаційного Грибного Агентства УМДІС.
COVID-19 та пов’язані з ним обмеження сильно вплинули на грибний ринок. Основна турбота грибних ферм – низькі ціни на продукцію – за останні кілька років стала ще складнішою. Особливо низькими цінами відзначилася перша половина 2021 року, що на тлі зростання витрат на ведення бізнесу не дозволяло багатьом господарствам зберегти рентабельність. Але є підстави з оптимізмом дивитися на майбутнє: споживання грибів населенням постійно зростає, і рано чи пізно ринок стабілізується на прийнятній ціні. А щоб це сталося раніше, учасникам галузі доведеться докласти деяких зусиль.
Пандемія COVID-19
Безперечно, пандемія COVID-19 змусила понервувати та переглянути підходи до ведення справ багато господарств. Особливо шокуючим був тотальний карантин, запроваджений у березні-квітні 2020 року.
Одного разу закрилися всі ринки та заклади громадського харчування, влада ввела обмеження у продуктових супермаркетах, і взагалі люди намагалися не виходити з дому. Попит на гриби миттєво обвалився, а разом із ним продаж і ціни. Фермери масово почали відмовлятися від компосту, і багато сотень тонн його довелося утилізувати. При цьому були не зрозумілі перспективи. Але після початкового шоку, до кінця березня, нові ланцюжки поставок запрацювали, і виникла потреба у прийнятті рішень щодо подальшої стратегії.
Тут цікаво відзначити відмінність ринку України від ринків більшості країн ЄС. У країнах Європейського Союзу, зокрема Німеччини, Нідерландів, Франції та багатьох інших, із запровадженням карантину попит на гриби збільшився. Населення перестало відвідувати ресторани, але попит на гриби у супермаркетах зріс більше, ніж знизився у закладах громадського харчування. Це сталося за рахунок того, що населення почало готувати вдома. Ферми в Європі відчували, і досі відчувають підвищений попит на гриби, а основні проблеми, які їм приніс карантин, лежали у площині трудових ресурсів та логістики. В Україні обмеження явно підірвали попит, і щоби продати гриб доводилося знижувати ціну. Це свідчить про те, що нам є над чим працювати з питань популяризації гриба для домогосподарств.
Виграли ті ферми, які ризикнули у березні та квітні 2020 року закласти компост у камери вирощування та вийти з урожаєм у травні 2020 року. Карантин суттєво послабили, і попит більш-менш відновився. При цьому гриба на ринку було мало, і ціна злетіла до значень, у 2-2,5 рази більших, ніж була у квітні.
Але свято це тривало не довго, і то тільки для тих, хто ризикнув. Вже у липні ціна знизилася до своїх звичайних значень. І ці значення були не дуже радісними. Коли на ринку рік у рік збільшується пропозиція, експорт практично відсутня, дії по популяризації продукту мінімальні та точкові – очікувати хороших цін не доводиться.
Виробництво
Минулої виставки-конференції, яку агентство УМДІС проводило влітку 2018 року, ми озвучили цифри виробництва печериці в Україні за 2017 рік. У 2017 році в Україні було вирощено 51,3 тис. тонн печериці.
Чи збільшилося виробництво з того часу? Так, і дуже суттєво!
У 2017 році за оцінками агентства УМДІС на український ринок надійшло 203 тисячі тонн компосту для вирощування печериці. Цього, 2021 року, на український ринок надійде, за оцінками, 236 000 тонн компосту, тобто. зростання за 4 роки становило значні 16%! Але це не все. Окрім збільшення кількості використаного компосту, ще два фактори вплинули на збільшення загальної кількості печериць, зібраної фермами в Україні.
По-перше, суттєво зросла частка компосту Фази III у структурі виробництва. Якщо у 2017 році компосту фази III в Україні було 7% від загальної кількості використаного компосту, то у 2020 році – 23%. У 2021 році, за прогнозами, частка Фази III компосту складе 37%, а в 2022 – не менше 43%.
І незважаючи на те, що врожаї, які одержують на Фазі ІІІ в Україні поки що не рекордні, кількість гриба, яку одержують на Фазі ІІІ компосту, все-таки відчутно перевищує врожаї, які збирали на Фазі ІІ компосту. Також на Фазі III значно рідше трапляються масові ураження хворобами, що також відчутно впливає на загальну врожайність.
По-друге, збільшення виробництва гриба сприяє загальне підвищення якості компостів та навичок виробників гриба. І як наслідок – підвищення середньої врожайності.
Таким чином, ми можемо з достатньою часткою впевненості сказати, що кількість гриба, що поставляється на ринок, за 4 роки збільшилася приблизно на 20%. І цей обсяг був практично повністю спожитий внутрішнім ринком!
Ціни та витрати
У порівнянні з 2017 роком, у 2020 році середня ціна реалізації печериці зросла на 12% – при тому, що доходи населення за цей же період піднялися майже на 50%, а інфляція за 4 роки становила близько 40%. Тобто. з поправкою на інфляцію, ціна печериці за 4 роки знизилася на 20%!
При цьому ціни є дуже нестабільними. За період з початку 2020 року мінімальна та максимальна ціна відрізнялися майже втричі. І якщо брати майже будь-який 3-місячний період, ми можемо зустріти коливання ціни у півтора-два рази.
Однією з основних причин коливання цін є ситуація на ринку, коли продається вже вирощений гриб. Ціна та обсяг визначається «на сьогодні» або «на завтра» конкретним продавцем та покупцем. Тому якщо пропозиція гриба виявилася надмірною – ціни можуть обвалюватися дуже швидко, а якщо недостатньою – так само швидко зрости. На такому ринку складно робити стабільний та прогнозований бізнес.
За останні кілька років збільшилися витрати на виробництво. Витрати персонал зросли на 20-50%, вартість електрики на 20-30%, вартість газу та інших енергоносіїв на 20-50%, а вартість компосту загалом на 30%. У 2021 році зростання цін на сировину та енергоносії продовжилося. Особливо різко у 2021 «вистрілили» ціни на газ, піднявшись утричі! Для тих господарств, які використовують для обігріву газ, це збільшення собівартості приблизно на 2 грн/кг.
Кількість ферм
Зниження рентабельності, а в багатьох випадках робота «в мінус» змусила низку ферм, переважно невеликих, піти з ринку. З бази даних УМДІС, близько 30 ферм та підприємців, які займалися вирощуванням печериці у 2017, перестали вирощувати його у 2018-2020 роках. Частина ферм були продані та працюють чи працюватимуть з новими власниками.
Загальна кількість ферм, які виробляють гриб більш-менш постійно у 2021 році оцінюється УМДІС у 290.
Відкриття нових великих виробництв за останні 3 роки не відбувалося, але низка великих ферм збільшила потужності – деякі внаслідок переходу на Фазу III компосту, інші – за рахунок збільшення площ для вирощування. Або обома способами одночасно.
П’ять найбільших українських ферм виробляють близько 23% загального виробництва у країні, а перша десятка – близько 35%.
Зовнішня торгівля
З жалем змушені констатувати, що в експорті гриба не тільки не додалося прогресу, а й більше – є значне падіння. Так, якщо у 2017 році українські фермери експортували 528 тонн печериці (близько 1% обсягу виробництва), то у 2020 році експорт печериці з України становив лише 205 тонн, з яких 143 тонни вирушили до Молдови та 61 тонна – до Білорусі.
При цьому в Білорусь здебільшого потрапили гриби для заморозки (із відповідно низькою ціною). Вісім постачань було зроблено у січні-березні 2020 року – після цього постачання припинилося. Особливої надії на відновлення поставок до Білорусі немає через зниження цін і надлишку гриба в самій Білорусі. Поставок до Росії немає насамперед через заборону з 2014 року, але тепер ще й тому, що на російському ринку ціни також різко знизилися через надмірне виробництво.
Найбільшим ринком для України був і залишається Європейський Союз, але цю можливість українські фермери поки що не змогли використати. На шляху ефективного постачання, як і раніше: сертифікація, тара, невеликі та нестабільні обсяги пропозиції, недостатній маркетинг на ринках ЄС. Експорт до країн ЄС печериці з України останніми роками дуже стабільний і дорівнює нулю.
Український ринок залишається надійно захищеним від імпорту найнижчими внутрішніми цінами. Імпорт нового печериці в 2020 році становив трохи більше 1 тонни – в основному це поставки до 100 кг за раз, завезені компаніями разом з асортиментом овочів.
Тут хочеться відзначити успіхи в експорті однієї із компаній із Західної України, яка вирощує шиїтаке – її продукція повністю вирушає до країн Західної Європи у досить великих обсягах. Керівництво ферми спочатку орієнтувало бізнес на експорт і із завданням впоралося на відмінно. Чим не приклад для виробників печериці?!
