Олександр Гончаров, науковий співробітник з агрономії ТОВ «Агросфера LTD» (Україна)
Не секрет, що для цінителів екстриму Україна – просто ідеальна країна. Адже ним просочене повітря та насичене політичне й економічне життя держави. Навіть буденне водіння автомобіля звичайною для нас дорогою у країнах Західної Європи сприймається як небезпечна пригода. І справді, ті навички, які щодня доводиться демонструвати нашому водієві, у Німеччині чи Франції можуть знадобитися лише учасникам перегонiв «Париж-Дакар».
Ми повинні мати унікальні навички і міцні нерви навіть для такого мирного заняття, як вирощування озимої пшениці. Адже майже половина сільськогосподарських угідь України належить до так званої «зони нестійкого землеробства», а Південь країни цілком справедливо іменують «зоною ризикованого землеробства».
Посуха за статистикою
Невизначеність та високий ризик потребують особливого підходу до вирощування культур, майже екстремальної агрономії. Стверджують, що «статистика знає все», тому варто ознайомитися з статистичними даними (джерело «АПК-Інформ»). У гіпотетичний «середньостатистичний» рік в Україні приблизно половина посівів озимої пшениці входить у зиму в доброму стані і трохи більше чверті – у задовільному. Слабкі посіви, у тому числі у фазі сходів, становлять близько 13% (від 4 до 22% у різні роки), а на 10–12% засiяних площ сходи навіть не встигають зійти.
За особливо несприятливих посушливих умов (1975,1982 рр.) сходів не було на половині засіяних площ Лісостепової зони й на 50–70% – степових областей України.
Серпень та вересень 2015 не «зіпсували статистику» останніх років і виявилися дуже скупими на опади. Зокрема, подібну тривалу осінню засуху за період з 1962 р. відзначали вдруге. Навіть в екстремально сухі 1999 та 2005 рр., як стверджують агрометеорологи, осінь була сприятливішою для сівби. У 2015 р. у західних областях України ґрунт залишався сухим до кінця вересня, в центральних і північних – до початку жовтня, а в східних – до кінця листопада.
Як то кажуть, «я вам не скажу за всю Одесу», а за всю Україну і поготів, але у господарствах півдня Миколаївської області запаси продуктивної вологи в шарі ґрунту 0–20 см були менше 15 мм, а на окремих полях узагалі на рівні мертвого запасу. На парових полях у метровому шарі загальні запаси вологи становили від 80 до 105 мм, після соняшнику та ріпаку – від 40 до 60. Приблизно такі самі показники вологості ґрунту були зафіксовані у господарствах Херсонської та Одеської областей.
Перед аграріями постала дилема: висівати озимі у сухий ґрунт або переносити строки сівби на пізніше. Тому деякі сіяли «за календарем», а інші чекали дощу, залишивши поля незасіяними.
Довгождані дощі принесли прохолоду,
Перевтомленій сонцем безжальним, землі,
Промочивши нарешті її аж до споду
І, вітрами підхоплені, зникли в імлі.Віктор Кучерук
Опадів довелося чекати довго. «Заблукалий» атмосферний фронт приніс дощ у вересні – жовтні тільки хліборобам кількох районів Одеської області. Набагато гірше склалася ситуація у Дніпропетровській, Полтавській, Харківській, Запорізькій, Миколаївській та Херсонській областях. До того ж хлiборобам Півдня ще відносно пощастило. В останню чергу посуха закінчилася у Полтавській, Харківській і Дніпропетровській областях.
Опади у І–ІІ декадах листопада забезпечили отримання сходів. На щастя, висока температура повітря наприкiнцi листопада та у І декаді грудня дала змогу насінинам, що мали сходи-шильця, перетворитися на рослини із 2–4 листочками. Але такі сходи встигли сформуватися лише на полях, засіяних до випадання опадів. А там, де сівбу розпочали наприкінці листопада, значна частина посівів «зустрічала» Новий рік у фазі «шила», максимум – 2-х листочків.
На прикладі конкретного господарства розглянемо, як розвивалися посіви різних строків сівби. Фото зробленi на трьох полях господарства, розташованого в Новоодеському районі Миколаївської області в І декаді грудня 2015 року. Причому фото зроблені на суміжних полях, засіяних із інтервалом у півтора місяці. Через нестачу вологи в ґрунті озиму пшеницю у цьому господарствi довелося сіяти в два строки. До того ж цi терміни не збігалися із рекомендованою датою сівби.
Частину полів встигли засіяти у І декаді вересня. Проте це вдалося зробити на окремих полях, де ґрунтова волога з’єдналася з дощовою (близько 23 мм), у кінці серпня. Попри повну відсутність опадів у вересні та жовтні, рослини пшениці встигли розкущитися. Опади й тепла погода наприкінці осені значно поліпшили їхній стан. На ранніх посівах рослини озимої пшениці сформували від 3 до 4 стебел, висота рослин була від 17 до 25 см.
Значно бiльшу частину площ засіяли у ІІ декаді жовтня в очікуванні (до речі, даремному) на опади, обіцяні гідрометеорологічними прогнозами. Але як і на початку жовтня, так і наприкінці погода залишалася сухою та прохолодною. І лише у ІІ декаді листопада природа вирiшила «повернути борг». Протягом двох тижнів майже щодня йшли дощі. Тому навіть на тих зневоложених полях, де пшеницю висіяли після соняшнику, насіння почало проростати через тиждень після випадання опадів. Під час обстеження 26 листопада було встановлено, що паростки в ґрунті мали довжину близько 7–8 мм. До першого грудня довжина паростків збільшилася до 40–55 мм, а на окремих ділянках з’явилися сходи, висота яких була близько 25–30 мм.
Якщо проростки не вийшли на поверхню
Тож здебільшого сходи пшениці ввійшли в зиму недостатньо розвинутими. Рослини сформували слабкий вузол кущіння, а вторинну кореневу систему не розвинули взагалі. Деякі насінини, які довго лежали в сухому ґрунті, встигли лише утворити проростки завдовжки 3–5 см, які так і не вийшли на поверхню ґрунту. Втім, на думку багатьох вчених і агрономів-практиків, паростки озимої пшениці в цій стадії мають високі шанси на те, щоб пройти яровизацію й дати сходи навесні.
Рослини пшениці у фазі 2–3 листків, із нерозвиненим (відсутнім) вузлом кущіння та недостатньо потужною кореневою системою, вважають недостатньо підготовленими до перезимівлi. До того ж відсутність вузла кущіння, здатного швидко сформувати додаткову кореневу систему, та розвинених з осені вторинних коренів ускладнюють весняне відростання таких посівів.
Панує думка, що нерозвинуті сходи не встигають накопичити необхідну кількість вуглеводів до початку зимівлі. Проте, за дослідженнями Дорофєєва Н. І. (дисертація «Осінній ріст і розвиток озимої пшениці в Східному Сибіру», 1997), визначили, що високий вміст вуглеводів мiстять рослини середнього і пізнього строків сівби. У рослин у фази кущіння (3–4 стебла) та «третій лист» показники вмiсту вологи у тканинах були практично однаковими. Тобто концентрацiя цукрiв у нерозвинутих рослин була достатньою для протистояння морозам Сибiру. До речі, у цих дослiдах рослини пiзнiх строкiв сiвби перезимували напрочуд добре, набагато краще за розвинутішi ранні сходи.
Інтерпретуючи дані цих дослідів слід враховувати особливості різко континентального клімату Сибіру в осінній період. Початок вегетації припадає на час з оптимальними температурами та високою інтенсивністю сонячного світла. Наявність достатньої кількості вологи в ґрунті не лімітує ріст і розвиток рослин. Різкі перепади денних та нічних температур дають змогу рослинам загартуватися, адаптуватися до холоду й успішно перезимувати. Проте якщо пізні нерозвинені посіви здатні пережити сувору сибірську зиму, то можна сподіватися, що виживуть вони і в Україні.
Утім, клімат дедалі стає м’якішим і теплішим. Зміна клімату в бік потепління наочно проявляється саме у холодний період року. За останні 20 років середня температура січня й лютого виросла майже на 2,5ºС. У перебігу зимового періоду щорічно відзначають періоди потепління із підвищенням середньодобової температури понад 5ºС. Таких хвиль потепління може бути дві або три впродовж зими. Рослини озимих частково «прокидаються» та продовжують вегетацію. За спостереженнями минулих років, рослини озимої пшениці, що перебували в кінці листопада у фазах від «шильця» до 2-х листочків до моменту відновлення вегетації навесні «нарощували» за зимовий період ще 2–3 листочки.
Грудень 2015 виявився аномально теплим, тому посіви продовжили розвиток навіть узимку. Синоптики відзначили, що цей рік увійде до п’ятірки найтепліших за 135 років регулярних метеорологічних спостережень. Навіть засіяні за допомогою МВУ (розкидача мінеральних добрив) наприкінці листопада поля в Херсонській області встигли сформувати 2–3 листочки. І це додає оптимізму!
Для нормального розвитку озимих культур від сходів до припинення вегетації необхідна сума ефективних температур (понад 5°С) мінімум 200–300°С. Від сходів до початку кущіння рослини мають встигнути «набрати» 134°С.
Сходи, які з’явилися у кінці листопада на Півдні України, накопичили тепла значно менше, нiж потрiбно для кущення – від 63 до 90°С. Навіть завдяки надзвичайно високій температурі повітря в грудні їм не вдалося компенсувати брак тепла та згаяний час. Варто враховувати ще два чинники: низьку температуру ґрунту (ускладнює засвоєння рослиною фосфору) та короткий світловий день (зменшує продуктивність фотосинтезу).
Але за м’якої зими навіть тендiтнi сходи можуть успішно перезимувати, оскільки витримують мороз -12–14°С. Якщо cвоєчасно випаде хоча б 5–7 см снігу, то навіть за морозу 15°С у рослин у фазі «шильця» є шанс вціліти. У фазі кущіння рослини пшениці здатні витримувати похолодання до -15–17°С на глибині вузла кущення.
Зимо- і морозостійкість рослин формуються у процесі загартування рослин, тобто поступової адаптації їхніх фізіологічних процесів до впливу низьких температур. На Півдні України наприкінці грудня озимі завершили першу фазу загартування, що дає змогу сподіватися на збереження посівів упродовж зимівлі.
Наявність в орному шарі ґрунту 36–48 мм продуктивної вологи (від 130 до 165 мм у метровому шарі) є фундаментом успішної вегетації озимини навесні.
Звiсно, після відновлення весняної вегетації (ВВВ) недостатньо розвиненим рослинам озимої пшениці доведеться надолужувати згаяне. Рослини, якi не розкущилися (а іноді навiть не зійшли), восени мають у найкоротші терміни сформувати первинну і вторинну кореневі системи, а також максимально можливу кількість продуктивних стебел.
Чи можна дещо послабити згубні наслідки осені 2015 року? Якщо своєчасно забезпечити посіви необхідними для росту і розвитку елементами живлення, то це цілком можливо. Насамперед слід забезпечити їх азотом та фосфором в оптимальній пропорції. Проте зробити це не так просто. По-перше, через те, що багато господарств під час сівби не вносили фосфорні добрива. Тому сподiватися на інтенсивне засвоєння слабкими рослинами фосфору з ґрунту – марна справа.
По-друге, за ВВВ листя «прокидається» раніше, ніж коренева система. Листкова поверхня прогрівається сонячними променями, а корені перебувають у дуже холодному ґрунті. Через теплову інерцію верхнiй шар ґрунту зазвичай прогрівається до температури понад 5°С через 10–14 днів після відновлення вегетації.
Для того щоб рослина почала засвоювати азот у нітратній формі необхідна мінімальна температура ґрунту 5°С, а для засвоєння фосфору – 14°С. Тож рослини, якi «прокинулися» навесні, залишаються «голодними». Вони не в змозі споживати «холодний сніданок» навіть за наявності доступних форм елементів живлення у ґрунті.
Дефіцит фосфору спостерігають саме тоді, коли рослинам необхідно формувати кореневу систему. До того ж нестача фосфору різко знижує ефективність енергетичного обміну. Швидкість засвоєння цього елемента із ґрунту на початку активного весняного відростання приблизно в 15 разів нижча, ніж через поверхню листя. Тому рано навесні «годувати» потрібно не ґрунт, а коріння озимини, але – через листя.
Після ВВВ із першим листковим підживленням доцільно внести на гектар приблизно 1 кг д.р. фосфору разом із азотом в амідній або нітратній формі. На початку 2000-х років подібне підживлення проводили водним розчином монокалійфосфату (Р – 52%, К – 34%) та карбаміду. Відтоді з’явилося багато препаратів для листкового підживлення із високим вмістом фосфору. Тому доцільно використовувати саме їх. Адже вони містять не тільки макро-, але деякі мікроелементи, а оптимальне співвідношення елементів живлення забезпечує їх синергічну дію.
За визначення норми добрив (а іноді й доцільності їх застосування взагалі) для ранньовесняного підживлення озимої пшениці слід враховувати декiлька чинників. Ключовим із яких є час відновлення весняної вегетації (ЧВВВ).
Весняне відростання рослин пшениці зазвичай збігається з датою стабільного переходу середньодобової температури повітря через 3–5°С. Але ця дата не прив’язана до певного числа календаря, адже вегетація може поновитися і 1 березня, і 15 квітня. Оскільки за раннього й пізнього ЧВВВ умови освітлення істотно відрізняються, то значно відрізняється і розвиток рослин, якi «прокинулися» зарано або запізно.
Раннє відновлення вегетації сприяє відродженню посівів, які постраждали під час перезимівлі. А також для успішного розкущення тих нерозвинутих посівів, які вийшли із зимівлі у фазі «шильця» або 2–3-х листочків.
За раннього ЧВВВ азотні підживлення ефективні для стимуляції росту і розвитку слабо розкущених посівів. Підживлювати по мерзлоталому ґрунту доцільно лише слабкі посіви, за умови використання помiрної норми добрив. Варто звернути увагу на прикореневий (розкидачем або сівалками за методом Бузницького) та позакореневий (листковий) методи пiдживлення.
На нормально розвинених посівах за ранніх термінів ЧВВВ доцільно перенести підживлення азотом на більш пізній термін – у фазу виходу в трубку.
У роки з пізнім ЧВВВ (після 10 квітня) рослини виходять із зимового спокою за високих температур, довгому дні та інтенсивному сонячному освітленні. Вони не встигають позбутися накопичених за зиму токсинів, що негативно впливає на пошкодженi морозом ослабленi рослини.
За пізнього ЧВВВ усю дозу азотних добрив краще внести в ранні терміни – по мерзлоталому ґрунту або прикореневим способом у фазі кущіння. За пізнього ЧВВВ азотне підживлення забезпечує вдвічі-втричі вищу прибавку врожаю, ніж внесення такої самої кількості азоту в діючій речовині за раннього ЧВВВ.
Існує закономірність: що пізніше пшениця відновлює весняну вегетацію, то вищою є ймовірність її загибелi. Що слабкішi посіви, то менше вони мають шансів відновитися. Тому будемо сподіватися на м’яку зиму й ранню весну! Але про наявність добрив для проведення підживлення краще подбати вже зараз.
